Відкрити головне меню

Окрема Запорізька дивізія (Українська Держава)

(Перенаправлено з Окрема Запорізька дивізія)

Окрема Запорізька дивізія (О. З.д.) — військове з'єднання збройних сил Української Держави під час української революції та радянсько-української війни.

Окрема Запорізька дивізія
На службі після 21 квітня — до 16 листопада 1918
Країна  Українська Держава
Вид Армія Української Держави
Гарнізон/Штаб Катеринославська губернія, Луганськ
Війни/битви Радянсько-українська війна
Командування
Визначні
командувачі
генерал-хорунжий
Олександр Натієв

Після початку антигетьманського повстання 16 листопада 1918 року з тієї частини особового складу, яка перейшла на бік Директорії, було сформовано Запорізький корпус.

ІсторіяРедагувати

В березні 1918 року імперські німецькі й імперські австро-угорські війська (більше 230 тисяч осіб) маючи в свої бойових порядках військові формування Армії УНР просувалися через Лівобережну Україну витісняючи більшовицькі загони та Червону армію.

На початку березня, після звільнення Києва від більшовиків, після 2-3 березня, Окремий Запорізький загін було переформовано на Запорізьку дивізію, Командувачем дивізії призначено Костянтин Прісовський.[1]

3 березня командиром 2-го Запорізького кінного полку Запорізької дивізії УНР[джерело?] було призначено П. Ф. Болбочана.

8-16 березня Окрема Запорізька дивізія вела бої з більшовицькими військами за залізничні станції Яготин, Гребінка, Лубни, але тепер вже без участі С. В. Петлюри і його гайдамаків.

12 березня полковник В. М. Сварика призначений інспектором артилерії «О. З.д.».

В кінці березня після звільнення Харкова Запорізька дивізія від напливу добровольців була розгорнута в Запорізький корпус. Командувачем корпусу було призначено генерала Олександра Натієва.[2]

7 квітня німецькі й українські війська зайшли в Харків, розбивши більшовицьку 2-гу Особливу армію, після чого німці рушили на схід до м. Куп'янськ (повітове місто Куп'янського повіту Харківської губернії) й до кордону УНР та Радянської Росії на північ до Білгородського повіту[ru] Курської губернії (повітове місто Білгород).

Після гетьманського перевороту Запорізький корпус було знову згорнуто в Окрему запорізьку дивізію.

Після приходу до влади 29 квітня 1918 року гетьмана П. Скоропадского почалося створення Української Держави і її структур, серед яких були й збройні сили. Німецько-Австрійське командування взяло під свій контроль формування українських військових частин, була розформована Синьожупанна дивізія, роззброєно Січових Стрільців. Проте було прийнято рішення залишити в складі армії Української Держави вісім корпусів, Окрему Запорізьку дивізію й інші з'єднання та частини.

 
Службовці військового міністерства Української Держави — полковник Микола Лаврентійович Максимів (крайній зліва, у білій формі) і військовий міністр генеральний бунчужний Олександр Францевич Рогоза (крайній праворуч).

Склад дивізії:

  • Управління дивізії
  • 1-й Запорізький імені гетьмана П. Дорошенка піхотний полк
  • 2-й Запорізький піхотний полк. Командир полковник П. Ф. Болбочан.
  • Командир 10-ї сотні 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку полковник І. В. Роґульський (полк укомплектований галичанами-січовиками; існував квітень-вересень 1918).
  • 3-й Запорізький імені гетьмана Б. Хмельницького піхотний полк. Командир полковник О. Шаповал.
  • 3-й Гайдамацький піхотний полк. Командир О. І. Волох в квітні — липні 1918.
  • 1-й Запорізький імені кошового Костя Гордієнка полк кінних гайдамаків. Командир полковник В. М. Петрів в квітні-червні 1918.
  • Кінно-гайдамацький курінь імені Кармелюка знаходився в Харкові. Однією з сотень командував Н. Троцький. Після 29 квітня курінь увійшов до складу «О. З.д.».
  • Та інші полки.

Полки дивізії комплектувалися офіцерами, які раніше служили в Російській імператорській армії й Революційній армії вільної Росії.

Начальником оперативного відділу штабу дивізії призначено сотника О. О. Шпилинського.

 
Адміністративно-територіальний поділ. Зелена пунктирна лінія — територіальні претензії за переважністю українського населення.

30 травня уряд видав Закон яким була затверджена Присяга на вірність Українській Державі, й Закон про військову підсудність.

2 червня командиром «О. З.д.» призначено В. В. Сікевич (був командиром дивізії 2.6-10.7.1918).

8 червня начальником штабу «О. З.д.» призначено полковника І. Ф. Церетелі.

В червні-жовтні «О. З.д.» знаходився на східному державному кордоні в Слов'яносербському повіті Катеринославської губернія, повітове місто Луганськ. Знайдене поховання вояків дивізії в с. Можняківка, Луганська область.

24 липня Рада міністрів Української Держави прийняла Закон про загальний військовий обов'язок й затвердив План організації війська, підготовлений Генеральним штабом, основою якого повинні були стати 8 корпусів-округ. Формувалися вони за територіальним принципом. В Харківській губернії — 7-й Харківський корпус. Управління корпусу становило управління військової округи й відповідно командувач корпусу мав права командувача віськової округи.

1 серпня затверджено Закон про політично-правове становище службовців Військового відомства, який забороняв їм перебувати й брати участь в роботі будь-яких гуртків, товариств, партій, союзів, комітетів й інших організацій політичного спрямування.

21 жовтня командиру 1-го Запорізького імені гетьмана П. Дорошенка полку штабс-капітану О. О. Загродському надано військове звання сотник.

11 листопада завершилася Перша світова війна. Німецька імперія припинила своє існування в результаті Листопадової революції й повинна була вивести свої війська з окупованих територій. Для уряду Української Держави це віщувало послаблення влади.

Послабленням німців й відповідно Української Держави скористалися опоненти гетьмана П. П. Скоропадського, які проголосили в ніч з 13 на 14 листопада в Білій Церкві Директорію з метою повалення влади німецького командування й уряду. Директорія складалася з п'яти членів, а головою було обрано В. К. Винниченко.

14 листопада гетьман П. П. Скоропадський проголосив «Федеративну Грамоту», яким він зобов'язувався об'єднати Україну з майбутньою (небільшовицькою) російською державою[3].

В ніч з 15 на 16 листопада 2-й Запорізький полк здійснив у Харкові переворот: губернський староста й командування 7-го Харківського корпусу були відсторонені від влади. Арешт командувача корпусу генерала А. Лігнау й роззброєння кадрових частин, які перебували в місті провів командир кінної сотні 2-го Запорізького полку сотник Петро Дяченко. Арешт і роззброєння сталося без будь-якого спротиву з боку старшин.[4][5]

16 листопада почалося повстання, яке було підтримане частиною військ Української Держави під командуванням С. В. Петлюри, яке очолила Директорія УНР проти уряду Української Держави. Українська революція змітала ще одну владу.

У війську стався розкол і почалася «Українська громадянська війна 16 листопада — 14 грудня 1918». Розколу зазнало й Військове міністерство.

Командний та особовий склад окрім охорони східного державного кордону в Слов'яносербському повіті Катеринославської губернія взяв участь ще й у політичному протистоянні.

Командир 1-го Запорізького імені гетьмана П. Дорошенка полку сотник О. О. Загродський активно підтримав повстання проти уряду Української Держави й перейшов на бік повсталих. З 16 листопада 1918 він призначений командиром вже Запорізької дивізії військ Директорії, які перебували в Харківській губернії. Особовий склад «О. З.д.» постав перед вибором сторони. З тієї частини особового складу, яка перейшла на бік Директорії було сформовано Запорізький корпус.

КомандуванняРедагувати

  • Начальники дивізії:
  • В. В Сікевич (2.6-10.7.1918).
  • Сікевич В. В. З 01.04.1918 командир 3-го Гайдамацького полку Окремої Запорізької дивізії армії УНР. З 2.04.1918 начальник Слов'янської групи Окремої Запорізької дивізії, брав участь в боях з більшовицькими військами у вугільному Донецькому басейні на території Харківської та Катеритнославської губерній. З 2.06.1918 командир Окремої Запорізької дивізії Української Держави. З 10.07.1918 командир 31-го піхотного Черкаського полку 11-ї пішої дивізії 6-го Полтавського корпусу. На початку 1919 р. виїхав до Австрії.
  • О. О. Загродський, сотник, (з 16.11.1918).
  • Начальники штабу:
  • Церетелі І. Ф. начальник штабу, полковник, (08.06-на 21.11 - 1918 р.).

Капелани ДивізіїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. «Сайт Newzz.in.ua. Украинское новостное интернет-издание. Украинские воинские формирования»
  2. «Сайт Newzz.in.ua. Украинское новостное интернет-издание. Украинские воинские формирования»
  3. Субтельний Орест. Історія України. — Київ : Либідь, 1993. — 720 с. с. — ISBN 5-325-00451-4.
  4. Сайт Надо знать. 7-й корпус.
  5. Дьяченко П. Черные Запорожцы, на правах рукописи. — С. 8; Р. С. Осень 1918 на Харьковщине. Летопись Красной Калины. — Львов, 1930. — № 3. — С.9.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Залесский К. А. Кто был кто в первой мировой войне. Биографический энциклопедический словарь. М., 2003
  • Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. Харьков: Фолио, 2006.
  • Jacek Legieć — «Armia Ukraińskiej Republiki Ludowej w wojnie polsko-ukraińsko-bolszewickiej w 1920 r.», Toruń 2002, ISBN 83-7322-053-4.
  • Малый словарь Истории Украины — Киев, Лебедь, 1997 год.
  • Аблицов В. Г. Болбочан Пётр Фёдорович — С. 219.
  • Асташко Т. С. Болбочан Пётр Фёдорович. — С. 329.
  • Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. Глава третья. Война Германии, Австро-Венгрии и УНР против Советской Украины (февраль — апрель 1918). Германский след.
  • Тынченко Я. Офицеский корпус Армии Украинской Народной Республики (1917—1912) Кн. 1. Киев, 2007. С. 168—169.
  • Савченко В. А. Симон Петлюра. — Харьков: Фолио, 2004. — 415 с.
  • http://webarchive.nationalarchives.gov.uk/20121026065214/http:/: www.history.vn.ua/book/dovidnik/189.html Справочник по истории Украины.
  • http://tyzhden.ua/Publication/3604 Ярослав Тынченко Я. Гайдамаки из Донбасса. Украинская неделя, № 16 (129), 23.04.2010.
  • http://vijsko.milua.org/k4.htm Краткая биография на сайте «Украинское войско в XX—XXI годах».
  • Субтельный О. История Украины. Киев. Лебедь. 1993. 720 с.
  • Российская гвардия. 1700—1918. М. 2005.
  • Тынченко Я. Украинские Вооружённые Силы. К: Темпора, 2009. С. 246.
  • Лазаревский Г. Гетмащина. Журнал «За государственность». Сборник. 2. 1930. Калиш. Скоропадский М. Воспоминания (апрель 1917 — декабрь 1918). Киев-Филадельфия, 1995.

ПосиланняРедагувати