Новицький Ілля Федорович

Ілля Новицький — (приблизно у 30-х р. XVII ст — на поч. 1704 р) — військовий діяч, полковник компанійського (охочекомонного) полку Гетьманщини.

Ілля (Федорович?) Новицький
Полковник І.Новицький.jpg
POL COA Osęki II alt.svg
 Народився  1 січня 1630(1630-01-01)
 Помер  невідомо
невідомо
Рід Новицькі
Проживання Річ Посполита, Гетьманщина
Полковник Компанійського полку
16691672
Попередник започатковано
Комендант містечка Димер
16721674
Полковник Компанійського полку
16761696
Попередник Федір Мовчан[1]
Наступник Новицький Григорій Ілліч

Загальні відомостіРедагувати

Вперше ім'я Іллі Федоровича Новицького зустрічається в документах, датованих 23 червня 1671 р. У той час Новицький був «комендантом його королівської милості димерським». Походив він з козацької родини, і, можливо, згадуваний у «Реєстрі 1649 року» козак чигиринської сотні Федір Новицький був його батьком. Виходячи з орієнтовної дати смерті Іллі Федоровича і знаючи, до якого похилого віку він дожив, можна припустити, що народився він десь на початку 30-х років XVII ст.

Військова службаРедагувати

Коли і де розпочав свою службу, невідомо. Іван Самойлович у своєму універсалі називав Іллю «людиною, яка з юних літ присвятила себе військовій справі».

Заснування компанійського полкуРедагувати

У березні 1669 р. після усунення від влади Івана Брюховецького новий гетьман Дем'ян Многогрішний подав на затвердження уряду Московії Глухівські статті, 23-й пункт яких постановляв: створити особливий полк найманців (1000 чоловік), платити їм за службу гроші, визначити певне місце для постою. Основним же їхнім завданням буде «всякие шатости и измены», «всякие ссоркые и смутные слова» серед «пахотных мужиков, бутников, винокуров» підмічати і виявляти, а «буде где от кого шатости и измены, и ему, полковнику, тех своевольных унимать по своим правам». Власне кажучи, утворювався спеціальний полк з поліцейськими повноваженнями. Недоброзичливий до Многогрішного і меткий на слово Самовидець не проминув поіронізувати: Демко Многогрішний, «жебы и его тое не споктало» (те саме, що Брюховецького) «собі гетьманства жичачій, назбирал компанії з литви, ляхов и иных немало, жебы оному зичливими были». Полковником новоствореного полку, а відтак, і першим на Лівобережній Україні компанійським полковником, згідно з текстом Конотопських статей у редакції Величка, став Ілля Новицький[2]. 1672 р. полк було розформовано[3], і Новицький знову тимчасово стає на службу в містечко Димер комендантом. На той час це містечко виконувало не лише роль ключової фортеці київського Полісся, але й столиці гетьмана Правобережної України Михайла Ханенка.

Відродження компанійцівРедагувати

 
Фото из «ВЭС»

І. Самойлович, перечекавши хисткий період обрання, перейшов до комплектації нових полків, як піхотних (сердюків), так і кінних (компанійців). Залишили на службі і Новицького, хоча комендантом Димера він іменується іще в листах за 1671—1673 pp. У січні 1674 р. архімандрит Інокентій Гізель у своєму листі називає Новицького вже «охочекомонним полковником». Проте лише в 1676 р. Ілля Федорович дістає остаточне затвердження в посаді полковника від Самойловича. А тому сім'я його мешкає в Димері аж до вересня 1677 р. Тільки одержавши охоронну грамоту від гетьмана, Софія Новицька з сином Григорієм і донькою переїздять в містечко Короп, а згодом в подароване полковнику за службу село Нехаївку.

Починаючи з 1674 і до 1697 р Новицький виконував найважливіші доручення гетьманів, командував полком, управляв своїм господарством, займався питаннями охорони кордонів від татар. У сутичці з татарами в 1674 р. Ілля Федорович був тяжко поранений. Згодом він бере найдіяльнішу участь у відсічі турецько-татарських нападів (1677—1678), в Кримських походах В. В. Голіцина (1687, 1689), в нижньодніпровській кампанії (1695—1698), охороняє з полком українські рубежі від вторгнень татарських чамбулів. Він виявляє себе настільки тямущим керівником, що спеціальним універсалом гетьман Іван Мазепа призначає його в 1696 р. головним начальником усіх прикордонних міст і містечок, що мають спільні кордони з кримськими татарами. Стараннями Іллі Новицького та під його безпосереднім керівництвом була створена система охоронної і розвідувальної служби по Дніпру і Ворсклі, спрямована проти турецько-татарських нападів на Лівобережну Україну.

У 1685 р. померла дружина Новицького Софія. Він одружився вдруге, ймовірно, на вдові Забіли Меланії. Від першого шлюбу Ілля мав сина Григорія, який вчився в Києво-Могилянській академії. У 1696 р. Новицький одержав титул «значкового військового товариша» і незабаром пішов у відставку. В листі І. Мазепи до царя від 20 липня 1697 p. Новицький згаданий уже як «бывший полковник охотницкий» Полк свій він передав сину Григорію, який віднині іменується полковником комонним. У відставці Ілля живе в своїй маєтності Нехаївці, займається господарством, вихованням дітей. У 1702 р. він ще згадується як «значковий військовий товариш». Помер десь на початку 1704 р.

Родинні зв'язкиРедагувати

За час свого життя на Лівобережжі Новицький встиг породичатися кревно, своячництвом чи обрядово майже з усіма представниками найвищої козацької старшини, у тому числі й з гетьманом Іваном Мазепою. Старший син Григорій був одружений на Христині Герцик, доньці полтавського полковника і рідній сестрі дружини Пилипа Орлика; Іван Ілліч — на Анастасії Журахівській, доньці ніжинського полковника; Яків Ілліч — на Анастасії Дмитрашко-Райчі, доньці переяславського полковника; донька Марія була дружиною Михайла Забіли, представника одної з найвпливовіших в Гетьманщині родин; а інша Ганна — пішла за племінника І. Мазепи Степана Трощинського. Ілля Федорович був кумом майже всіх полковників та генеральних старшин.

Сина Новицького — Григорія — за участь у виступі Мазепи Петро І вислав у Березов, де той і помер. Перебуваючи в Сибіру, Григорій — людина освічена написав книгу «Краткое описание о народе остяцком». Молодший син — Іван — дістав титул бунчукового товариша, був прилуцьким полковником-комісаром. Онук — Петро Іванович Новицький — служив канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії, в 1745 р. одержав звання бунчукового товариша, а в 1776 р.— «малороссийского полковника». Мав Ілля Федорович й інших дітей. Численні нащадки його іще в кінці XIX ст. жили на Полтавщині. З часів Іллі Федоровича Новицькі мали шляхетне звання і відповідний герб.

ЕпілогРедагувати

Ілля Новицький був типовим представником козацької старшини і, як син свого часу і класу, прагнув до розширення своїх маєтностей, збільшення власності. За час служби йому таки вдалося зібрати добрі статки і стати одним з найбільших дідичів Лівобережжя, що засвідчують згадки про численні маєтності, ґрунти, млини, промисли, що належали Іллі Федоровичу, а також скарги селян і міщан на утиски з боку його слуг. Так, Новицький володів містечком Снятин, селами Щьоки, Литвяки, Окоп, Кліщинці, Нехаївка, Ісаєчі, Гробище та Хорошки.

Як політичний і військовий діяч він відіграв прогресивну роль у боротьбі з агресією Туреччини та Криму, у зміцненні кордонів України.

ПриміткиРедагувати

  1. Кривошея В. В. Генеалогія українського козацтва. Нариси історії козацьких полків. 2-ге видання. — К.: ВД «Стилос», 2004. — 389 с. (253 с.)
  2. На думку Сокирка перебування Новицького на посаді полковника компанійців у 1669—1672 р. не відповідає дійсності, і насправді у той час він перебував на посаді коменданта Димера.
  3. Українська старшина, невдоволена самоправством Многогрішного, вимагала скасування полку («Конотопські статті»):
    "А зараз б’ють чолом великому государеві, щоб його царська величність ударував їх, гетьмана, полковників і козаків, указав не бути тисячі чоловік компанії полку Новицького"

    (стаття N10 за викладом Величка)

ЛітератураРедагувати

  • О. Г. Сокирко «Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669—1726 рр» «Темпора» 2006
  • Науковий історико-філологічний журнал «Київська старовина» 92.4 ст 13-15
  • Слово «Гетьманської столиці» N5 (28) 3ст/«Полковник Ілля Новицький» О. В. Харченко

ПосиланняРедагувати