Вікіпедія

Дем'ян Многогрішний

Дем'я́н Ігнатович (також відомий як Многогрі́шний[1]) (1621, Короп — 1703, Селенгинськ) — 3-й очільник Лівобережної Гетьманщини (1668—1672). У 1665—1668 роках — полковник Чернігівський. Після примусової депортації комендант фортець у Бурятії[2].

Дем'ян Ігнатович
Гетьман Лівобережної України
Правління 1668—1672
Обрання Грудень 1668
Попередник Іван Брюховецький
Наступник Іван Самойлович
Інші титули Гетьман Сіверський
Біографічні дані
Імена Дем'ян Ігнатович
Народження 1621(1621)
Короп, Чернігівське воєводство, Річ Посполита
Смерть 1703(1703)
Селенгінськ, Московське царство
Поховання Селенгінський Спасо-Преображенський собор
Дружина Анастасія
Діти Петро, Іван, Яків, Олена, Марина
Династія Ігнатовичі
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія Редагувати

Народився у Коропі Чернігівського воєводства (нині Чернігівська область). Модзалевський згадував його як «мужичого сина», себто некозацького походження. Обоє його братів — Василь та Сава згадуються як Шумейки[3]. Як «Многогрішний» вперше згаданий польськими дипломатами у 1671 році під час п'ятого раунду перемовин щодо реалізації Андрусівського перемир'я. Надалі до поширення подібного негативного прізвиська значних зусиль доклав зокрема Роман Ракушка-Романовський (ймовірний автор Літопису Самовидця) в якого Ігнатович, за час свого правління, конфіскував майно та змусив виїхати до Правобережжя. Сам гетьман підписувався виключно «Дем'ян Ігнатович», «Дем'ян Ігнатенко» «Демко Ігнатович», рідше «Даміан Ігнатов».

Змолоду брав участь у Хмельниччині[4]. В 1665—1668 роках посідав уряд чернігівського полковника.

У 1668 році Ігнатович як противник Андрусівського перемир'я взяв участь в антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького. Був одним з перших полковників, котрі перейшли на бік Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, запропонувавши останньому об'єднати під своєю булавою всю Україну.

У 1668 році, опісля усунення Брюховецького, Дорошенко призначив його наказним гетьманом Наказним гетьманом Сіверським, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням князя Григорія Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від Петра Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковської налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича) примусили Дем'яна Ігнатовича піти на переговори з царським урядом.

З іншого боку, він мав власні амбіції — титулу «Наказного гетьмана Сіверського» йому було замало, прагнув поширити владу на все Лівобережжя. 17 грудня 1668 зібрано елекційну раду в Новгороді-Сіверському:

  «Старшина, перебуваючи в заточенні у дворі, та в меншості, а при Многогрішному немало компанійців, та боячися супроти нього мовити, пішли гуртом просити аби він став над ними гетьманом. Згідно звичаю, він ще й відмовлявся, як стара діва від гарного жениха, хоч титул й силою взяв»
Оригінальний текст (рос.)
«Що старшина, будучи у дворі зачинени, которих омаль, а при Многогрішном немало его компанії, и боячися що болше мовити, але пошовши гуртом, просили его Многогрішного, жеби он над ними гетманом был. Чого он отмовлявся, як старая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал...»[5]
  

Таким чином, за допомогою компанійців, Ігнатович був обраний гетьманом та від імені всієї старшини продовжив перемовини з царем. Москва, втім, з огляду на традиційну царську претензію щодо визначення легітимності виборів українських гетьманів, не визнала його титулу до Глухівської Ради[6].

Тоді повернулися звідти Максаківський ігумен Ширкович та обозний Петро Забіла, яких посилала торік старшина провести переговори з Московщиною після війни Іоанна Брюховецького. Посли домовилися про обрання нового гетьмана, бо Петро Дорошенко, як гетьман Правобережжя за Андрусівською угодою 1667, яка поділила Україну між Річчю Посполитою й Московією, не міг мати двох сюзеренів.

Глухівські статті Редагувати

Див. детально Глухівські статті

Внутрішня політика Редагувати

Дем'ян Ігнатович намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України:

  • домігся, щоб Київ з округою, попри умови Андрусівського перемир'я, залишався у складі Лівобережжя;
  • спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;
  • вів таємні переговори з Петром Дорошенком про можливість переходу Лівобережного Гетьманату під протекторат Османської імперії.

Така політика викликала незадоволення частини старшинської верхівки[3]. Симеон Адамович написав донос на гетьмана у Москву.

У ніч з 12 на 13 березня 1672 у Батурині козацька старшина — Петро Забіла, Іван Самойлович, Карпо Мокрієвич, Родіон Дмитрашко-Райча, за підтримки начальника московської залоги заарештувала Дем'яна Ігнатовича й видала його представникам Московщини.

Гетьман Ігнатович у Бурятії[7] Редагувати

 
Дем'ян Многогрішний на українській марці
 
Спасо-Преображенський собор Селенгінська

Гетьмана із братом Василем привезли до Москви, де в середині квітня 1672 року почали суд. Після допитів та катувань у в'язниці їх звинувачено в зраді й засуджено до смерті, яку в останню мить замінили засланням до Сибіру разом із сім'ями. Разом із родиною і товаришами — ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П. Грибовичем — Гетьмана вивезли до Бурятії й ув'язнили в Іркутському острозі.

Згодом він переведений до Селенгинська, а 1688 року Дем'яна Ігнатовича взагалі звільнили, але в Україну братам Дем'яну та Василю було заборонено вертатися. Сталося це за надзвичайних обставин: протягом одинадцяти (за іншими відомостями — тринадцяти) тижнів Селенгинськ осаджувала бурятська визвольна армія, чиї війська значно перевершували чисельність селенгинського окупаційного гарнізону. Колишній Гетьман, якого утримували в селенгинській острожній в'язниці, став одним із керівників оборони міста, особисто брав участь у вилазках та сутичках, а у вирішальний момент очолив зведений загін стрільців, козаків та засланців. Настала кривава битва, яка закінчилася перемогою оборонців міста. Долина під Селенгинськом, де відбувалася битва, й досі має назву Убиєнної. Цікаво відзначити, що аналогічна історія трапилася з його братом Василем, ув'язненим у північній Хакасії — Красноярську.

У 1689 році Дем'ян Ігнатович брав участь у переговорах посла Московщини Ф. Головіна з Китаєм, які завершилися підписанням Нерчинського договору.

Після від'їзду Головіна, Ігнатович кілька років керував Селенгинськом та його землями у чині «приказної людини». У 1691 році в одній із сутичок з бурятськими військами загинув його син Петро; тоді ж помер другий син, Яків. Донька Олена вийшла заміж за сина козацького голови Панаса Бейтона (керівника окупаційного гарнізону Албазіна в 1685—1687 роках), а онука — за священника Селенгинської Спаської церкви.

1696 року колишній Гетьман постригся в ченці.

Остання прижиттєва згадка про нього датована 1701 роком. Очевидно, того ж року він помер і був похований біля Спаського собору в Селенгинську. Плиту з могили Гетьмана бачив у Старому Селенгинську декабрист Михайло Бестужев; про це він писав у своїх спогадах. Плиту вправлено в підлогу того ж таки Спаського собору. Пізніше, за часів більшовиків, собор пограбовано, а могилу Гетьмана знищено.

Рід Редагувати

Брати:

У культурі Редагувати

  • Героєм твору «Тигролови» Івана Багряного є Григорій Многогрішний — вигаданий нащадок Дем'яна, подібно до свого славетного пращура засуджений на заслання до Сибіру.

Вшанування пам'яті Редагувати

У Батурині встановлено пам'ятник гетьману Дем'яну Многогрішному, який розташований у композиції батуринських гетьманів «Гетьмани. Молитва за Україну» (2008).

У смт Короп, де він народився, існує вулиця Дем'яна Многогрішного.

У Селенгинському районі Бурятії на перетині доріг Улан-Уде — Кяхта і Улан-Уде — Джида, поблизу Новоселенгинська 20 жовтня 2016 відкрито пам'ятник гетьману Дем'яну Ігнатовичу[8].

14 грудня 2018 року на території Спасо-Преображенського чоловічого монастиря УПЦ (МП) у місті Новгороді-Сіверському встановлено пам'ятний знак на честь 350-ї річниці з дня обрання гетьманом Лівобережної України Дем'яна Ігнатовича[9][10].

27 січня 2023 року у місті Новгород-Сіверський вулицю Олега Кошового перейменували на вулицю Дем'яна Ігнатовича.

У місті Чернігів провулок Ушакова перейменували на вулицю Дем'яна Ігнатовича.[11]

Примітки Редагувати

  1. ↑ Чи був Демко Многогрішний гетьманом Війська Запорозького?. Архів оригіналу за 17 лютого 2018. Процитовано 20 лютого 2018. 
  2. ↑ Ю. А. Мицик, В. М. Горобець, З. І. Хижняк. Многогрішний Дем´ян Гнатович [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 8. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  3. ↑ а б Кривошея, 2008, с. 213-214.
  4. ↑ Чухліб Т. В. Гетьмани України-Русі. — Донецьк: TOB ВКФ «БАО», 2012. — 304 с. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 20 лютого 2018. 
  5. ↑ Літопис Самовидця. року 1669
  6. ↑ О. Г. Сокирко «Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669—1726 рр» ст.70
  7. ↑ Э. В. Демин. 230 лет со дня смерти Д. И. Многогрешного // Знаменательные и памятные даты по Бурятии на 1993 год. Улан-Удэ, 1992, с.54-56.
  8. ↑ Дем’ян Ігнатович – гетьман Лівобережної України. Архів оригіналу за 1 лютого 2021. Процитовано 1 лютого 2021. 
  9. ↑ 350-та річниця обрання гетьманом Дем'яна Ігнатовича [Архівовано 1 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»
  10. ↑ Гетьман, що не загубився навіть у Сибіру [Архівовано 1 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Голос України. — 27.02.2019.
  11. ↑ У Чернігові перейменували ще 11 вулиць та два провулки. chernigiv-rada.gov.ua (uk-UA). Процитовано 1 червня 2023. 

Література Редагувати

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Многогрішний Дем'ян
  • Борисенко В. Дем'ян Многогрішний// Володарі гетьманської булави: історичні портрети. — К.,1994;
  • Гончарук Т. Г. Дем'ян Многогрішний. — Харків: Фоліо, 2012.
  • Хижняк З., Горобець В. Многогрішний Дем'ян Ігнатович// Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст. Енциклопедичний довідник. — К.,2001;
  • Горобець В. Український гетьман на чолі бурятів: відоме і невідоме про Демка Многогрішного // Запорозька старовина. — Вип.2. — К.-Запоріжжя,2002;
  • Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648—1714 рр. — К.,2005
  • В. І. Головченко. Многогрішний Дем'ян Гнатович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4
  • Т. Чухліб. Многогрішний Дем'ян (Демко) Гнатович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. 460 ISBN 978-966-611-818-2
  • Кривошея, Володимир (2008). Козацька еліта Гетьманщини — К.: ІПіЕНД ім. Ф. Ф. Кураса — 452 с. ISBN 978-966-02-4850. 

Посилання Редагувати


Попередник
Іван Брюховецький 		  Гетьман Лівобережної України
1668-1672 		  Наступник
Іван Самойлович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дем%27ян_Многогрішний&oldid=40224398