Вікіпедія

Дем'ян Многогрішний

Дем'я́н Ігнатович Шумейко «Многогрішний»[1] (1621, Короп — 1703, Селенгинськ) — 3-й Гетьман Лівобережної Гетьманщини (1668—1672). У 1665—1668 роках — полковник Чернігівський. Після примусової депортації комендант фортець у Бурятії[2].

Дем'ян Ігнатович
Гетьман Лівобережної України
Правління1668—1672
ОбранняГрудень 1668
ПопередникІван Брюховецький
НаступникІван Самойлович
Інші титулиГетьман Сіверський
Біографічні дані
ІменаДем'ян Ігнатович
Народження1621(1621)
Короп, Чернігівське воєводство, Річ Посполита
Смерть1703(1703)
Селенгінськ, Московське царство
ПохованняСеленгінський Спасо-Преображенський собор
ДружинаАнастасія
ДітиПетро, Іван, Яків, Олена, Марина
ДинастіяІгнатовичі
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Біографія

ред.

Народився у Коропі Чернігівського воєводства (нині Чернігівська область). Модзалевський згадував його як «мужичого сина», себто некозацького походження. Обоє його братів — Василь та Сава згадуються як Шумейки[3]. Як «Многогрішний» вперше згаданий польськими дипломатами у 1671 році під час п'ятого раунду перемовин щодо реалізації Андрусівського перемир'я. Надалі до поширення подібного негативного прізвиська значних зусиль доклав зокрема Роман Ракушка-Романовський (ймовірний автор Літопису Самовидця) в якого Ігнатович, за час свого правління, конфіскував майно та змусив виїхати до Правобережжя. Сам гетьман підписувався виключно «Дем'ян Ігнатович», «Дем'ян Ігнатенко» «Демко Ігнатович», рідше «Даміан Ігнатов».

Змолоду брав участь у Хмельниччині[4]. У 1665—1668 роках посідав уряд чернігівського полковника.

У 1668 році Ігнатович як противник Андрусівського перемир'я взяв участь в антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького. Був одним з перших полковників, котрі перейшли на бік гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка, запропонувавши останньому об'єднати під своєю булавою всю Україну.

У 1668 році, опісля усунення Брюховецького, Дорошенко призначив його Наказним гетьманом Сіверським, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням князя Григорія Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від Петра Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковської налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича) примусили Дем'яна Ігнатовича піти на переговори з царським урядом.

З іншого боку, він мав власні амбіції — титулу «Наказного гетьмана Сіверського» йому було замало, прагнув поширити владу на все Лівобережжя. 17 грудня 1668 року зібрано елекційну раду в Новгороді-Сіверському:

  «Старшина, перебуваючи в заточенні у дворі, та в меншості, а при Многогрішному немало компанійців, та боячися супроти нього мовити, пішли гуртом просити аби він став над ними гетьманом. Згідно звичаю, він ще й відмовлявся, як стара діва від гарного жениха, хоч титул й силою взяв»
Оригінальний текст (рос.)
[«Що старшина, будучи у дворі зачинени, которих омаль, а при Многогрішном немало его компанії, и боячися що болше мовити, але пошовши гуртом, просили его Многогрішного, жеби он над ними гетманом был. Чого он отмовлявся, як старая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал...»[5]] Помилка: {{Lang}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)
  

Таким чином, за допомогою компанійців, Ігнатович був обраний гетьманом та від імені всієї старшини продовжив перемовини з царем. Москва, втім, з огляду на традиційну царську претензію щодо визначення легітимності виборів українських гетьманів, не визнала його титулу до Глухівської Ради[6].

Тоді повернулися звідти Максаківський ігумен Ширкович та обозний Петро Забіла, яких посилала торік старшина провести переговори з Московщиною після війни Іоанна Брюховецького. Посли домовилися про обрання нового гетьмана, бо Петро Дорошенко, як гетьман Правобережжя за Андрусівською угодою 1667, яка поділила Україну між Річчю Посполитою й Московією, не міг мати двох сюзеренів.

Глухівські статті

ред.

Див. детально Глухівські статті

Внутрішня політика

ред.

Дем'ян Ігнатович намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України:

  • домігся, щоб Київ з округою, попри умови Андрусівського перемир'я, залишався у складі Лівобережжя;
  • спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;
  • вів таємні переговори з Петром Дорошенком про можливість переходу Лівобережного Гетьманату під протекторат Османської імперії.

Така політика викликала незадоволення частини старшинської верхівки[3]. Симеон Адамович написав донос на гетьмана у Москву.

У ніч з 12 на 13 березня 1672 у Батурині козацька старшина — Петро Забіла, Іван Самойлович, Карпо Мокрієвич, Родіон Дмитрашко-Райча, за підтримки начальника московської залоги заарештувала Дем'яна Ігнатовича й видала його представникам Московщини.

Гетьман Ігнатович у Бурятії[7]

ред.
 
Дем'ян Многогрішний на українській марці
 
Спасо-Преображенський собор Селенгінська

Гетьмана з братом Василем привезли до Москви, де в середині квітня 1672 року почали суд. Після допитів та катувань у в'язниці їх звинувачено в зраді й засуджено до смерті, яку в останню мить замінили засланням до Сибіру разом із сім'ями. Разом із родиною і товаришами — ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П. Грибовичем — Гетьмана вивезли до Бурятії й ув'язнили в Іркутському острозі.

Згодом він переведений до Селенгинська, а 1688 року Дем'яна Ігнатовича взагалі звільнили, але в Україну братам Дем'яну та Василю було заборонено вертатися. Сталося це за надзвичайних обставин: протягом одинадцяти (за іншими відомостями — тринадцяти) тижнів Селенгинськ осаджувала бурятська визвольна армія, чиї війська значно перевершували чисельність селенгинського окупаційного гарнізону. Колишній Гетьман, якого утримували в селенгинській острожній в'язниці, став одним із керівників оборони міста, особисто брав участь у вилазках та сутичках, а у вирішальний момент очолив зведений загін стрільців, козаків та засланців. Настала кривава битва, яка закінчилася перемогою оборонців міста. Долина під Селенгинськом, де відбувалася битва, й досі має назву Убиєнної. Цікаво відзначити, що аналогічна історія трапилася з його братом Василем, ув'язненим у північній Хакасії — Красноярську.

У 1689 році Дем'ян Ігнатович брав участь у переговорах посла Московщини Ф. Головіна з Китаєм, які завершилися підписанням Нерчинського договору.

Після від'їзду Головіна, Ігнатович кілька років керував Селенгинськом та його землями у чині «приказної людини». У 1691 році в одній із сутичок з бурятськими військами загинув його син Петро; тоді ж помер другий син, Яків. Донька Олена вийшла заміж за сина козацького голови Панаса Бейтона (керівника окупаційного гарнізону Албазіна в 1685—1687 роках), а онука — за священника Селенгинської Спаської церкви.

1696 року колишній Гетьман постригся в ченці.

Остання прижиттєва згадка про нього датована 1701 роком. Очевидно, того ж року він помер і був похований біля Спаського собору в Селенгинську. Плиту з могили Гетьмана бачив у Старому Селенгинську декабрист Михайло Бестужев; про це він писав у своїх спогадах. Плиту вправлено в підлогу того ж таки Спаського собору. Пізніше, за часів більшовиків, собор пограбовано, а могилу Гетьмана знищено.

Рід

ред.

Брати:

У культурі

ред.
  • Героєм твору «Тигролови» Івана Багряного є Григорій Многогрішний — вигаданий нащадок Дем'яна, подібно до свого славетного пращура засуджений на заслання до Сибіру.

Вшанування пам'яті

ред.

Монументи

ред.

У Батурині встановлено пам'ятник гетьману Дем'яну Многогрішному, який розташований у композиції батуринських гетьманів «Гетьмани. Молитва за Україну» (2008).

У Селенгинському районі Бурятії на перетині доріг Улан-Уде — Кяхта і Улан-Уде — Джида, поблизу Новоселенгинська 20 жовтня 2016 відкрито пам'ятник гетьману Дем'яну Ігнатовичу[8].

14 грудня 2018 року на території Спасо-Преображенського чоловічого монастиря УПЦ (МП) у місті Новгороді-Сіверському встановлено пам'ятний знак на честь 350-ї річниці з дня обрання гетьманом Лівобережної України Дем'яна Ігнатовича[9][10].

Топоніми

ред.

У селищі Короп, де він народився, існує вулиця Дем'яна Многогрішного.

27 січня 2023 року у місті Новгород-Сіверський вулицю Олега Кошового перейменували на вулицю Дем'яна Ігнатовича.[11]

У місті Чернігів провулок Ушакова перейменували на вулицю Дем'яна Ігнатовича.[12]

У місті Глухів вулицю Черняховського перейменували на вулицю Дем'яна Ігнатовича.[13]

Примітки

ред.
  1. ↑ Чи був Демко Многогрішний гетьманом Війська Запорозького?. Архів оригіналу за 17 лютого 2018. Процитовано 20 лютого 2018.
  2. ↑ Ю. А. Мицик, В. М. Горобець, З. І. Хижняк. Многогрішний Дем´ян Гнатович [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 8. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  3. ↑ а б Кривошея, 2008, с. 213-214.
  4. ↑ Чухліб Т. В. Гетьмани України-Русі. — Донецьк: TOB ВКФ «БАО», 2012. — 304 с. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 20 лютого 2018.
  5. ↑ Літопис Самовидця. року 1669
  6. ↑ О. Г. Сокирко «Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669—1726 рр» ст.70
  7. ↑ Э. В. Демин. 230 лет со дня смерти Д. И. Многогрешного // Знаменательные и памятные даты по Бурятии на 1993 год. Улан-Удэ, 1992, с.54-56.
  8. ↑ Дем’ян Ігнатович – гетьман Лівобережної України. Архів оригіналу за 1 лютого 2021. Процитовано 1 лютого 2021.
  9. ↑ 350-та річниця обрання гетьманом Дем'яна Ігнатовича [Архівовано 1 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»
  10. ↑ Гетьман, що не загубився навіть у Сибіру [Архівовано 1 лютого 2021 у Wayback Machine.] // Голос України. — 27.02.2019.
  11. ↑ Перелік вулиць та провулків на території Новгород-Сіверської міської територіальної громади, які перейменовуються.
  12. ↑ У Чернігові перейменували ще 11 вулиць та два провулки. chernigiv-rada.gov.ua (укр.). Процитовано 1 червня 2023.
  13. ↑ Без Суворова, Ковпака та Ціолковського. У Глухові та довкола перейменували 51 вулицю. Глухів.City (укр.). Процитовано 4 серпня 2024.

Література

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Многогрішний Дем'ян
  • Борисенко В. Дем'ян Многогрішний// Володарі гетьманської булави: історичні портрети. — К.,1994;
  • Гончарук Т. Г. Дем'ян Многогрішний. — Харків: Фоліо, 2012.
  • Хижняк З., Горобець В. Многогрішний Дем'ян Ігнатович// Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст. Енциклопедичний довідник. — К.,2001;
  • Горобець В. Український гетьман на чолі бурятів: відоме і невідоме про Демка Многогрішного // Запорозька старовина. — Вип.2. — К.-Запоріжжя,2002;
  • Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648—1714 рр. — К.,2005
  • В. І. Головченко. Многогрішний Дем'ян Гнатович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812 с. ISBN 966-316-045-4
  • Т. Чухліб. Многогрішний Дем'ян (Демко) Гнатович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. 460 ISBN 978-966-611-818-2
  • Кривошея, Володимир (2008). Козацька еліта Гетьманщини — К.: ІПіЕНД ім. Ф. Ф. Кураса — 452 с. ISBN 978-966-02-4850.

Посилання

ред.


Попередник
Іван Брюховецький 		  Гетьман Лівобережної України
1668-1672 		  Наступник
Іван Самойлович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дем%27ян_Многогрішний&oldid=45731073