Відкрити головне меню

Нижанківська-Снігурович Дарія Амвросіївна

Дарія Нижанківська-Снігурович (18 червня 1915, Львів — 23 червня 1980 року) — український хореограф, педагог, провідна балерина у Міському (Великому театрі, нині — Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької) у 40-х роках XX століття.[1]

Дарія Нижанківська-Снігурович
Дарія Нижанківська
Daria Nyzankiwska-Snihurowycz.jpg
Народилася 18 червня 1915(1915-06-18)
Львів, Україна
Померла 23 червня 1980(1980-06-23) (65 років)
Вінніпег, Канада
Національність українка
Діяльність хореограф, артист балету, педагог, танцюристка, балерина
Батько Нижанківський Амбросій Юліанович
У шлюбі з Тарас Снігурович

Зміст

Театральна історія сім'їРедагувати

Дід Дарії, Юліян Нижанківський (1838 — 91), був актором театру «Руська бесіда», заснованого у 1864 році у Львові. Виступив у виставі «Маруся» — на прем'єрі з нагоди відкриття театру.[2] Її батько, Амбросій, син Юліана, пішов стопами свого батька і вибрав професію актора.[3] Одружився з Євгенією, яка також стала артисткою і приєдналася до його життя на сцені, подорожуючи містами та селами України. Актори самі шили собі костюми, будували декорації, що було складно, але звично для мандрівного театру.[4]

ОсвітаРедагувати

У віці восьми років Дарія вступила в школу ритміки Оксани Суховерської, в якої провчилася десять років, отримавши базові знання з балету.[5] Потім поїхала до Праги, щоб продовжити й удосконалити вивчення танцю. Брала уроки хореографії у балерини Мії Славенської, з якою подружилася. Коли Міа в 1937 р. виїхала до Парижа, Дарія наприкінці 1938 р. повернулася до Львова. Тут навчалася у професора Бурі, у приватній балетній школі хореографа С. Фалішевського, а пізніше — у провідної солістки балету В. Переяславець.[1]

Провідна солісткаРедагувати

Влітку 1939 року Дарія стала солісткою Львівського театру опери та балету. У 1941 сюди прибув видатний хореограф Євген Вігілєв[6] (розгорнув свою діяльність до 1944 р.) і залучав Дарію у свої постановки. «Традиції романтичної епохи та академічного балету збереглися переважно в спектаклях балетної трупи оперного театру. Вона вважалася провідною в регіоні (з балетмейстерами — С. Фалішевським, А. Фуртунато, А. Романовським, М. Статкевичем)» — писала місцева преса.[7]

Перший сценічний досвід Дарії — статистка (Нубійський раб), який утримував великий пальмовий лист над правителем в опері «Аїда» Д.Верді .[4] Після цього в оперу додали балетну інтерлюдію, в яку залучили Дарію. На початка роботи в театрі (чи й пізніше — при потребі) Дарія танцювала в операх «Аїда», «Трубадур», «Травіата» Д.Верді, «Кармен» Ж.Бізе, «Фауст» Ш.Гуно та ін.

Згодом стала провідною балериною, у репертуарі якої з'явились такі складні партії: Одетта «Лебедине озеро» П.Чайковського; Дульсінея (Кітрі) «Дон Кіхот» Л.Мінкуса; Сванільда «Лілея» К.Данькевича; Таї-Хоа «Червоний мак» Р.Глієра; Анітра «Пер Ґюнт» Е.Ґріґа; та ін.

Після війниРедагувати

Навесні 1944 року Дарія разом із групою з львівської опери від'їхала на захід, до Німеччини — перед прибуттям радянської армії. В таборі для переміщених осіб в Австрії, де вчила дітей танцювати, вона зустріла свого майбутнього чоловіка. В'язанку українських народних танців, які вона тоді поставила, українські діти виконували на Міжнародному фестивалі 1945 року в Інсбруку. Навесні 1950 року Дарія разом зі своїм чоловіком Тарасом Снігуровичем емігрувала до Канади й оселилася у Вінніпезі.[8]

КанадаРедагувати

Український іммігрантський театр у Вінніпезі процвітав із початку століття.[9] Післявоєнне покоління зробило свій внесок. 23 липня 1950 року Дарія взяла участь у концерті з іншими українськими митцями, що прибули з Європи, у складі театру «Ренессанс»: І. Туркевич-Мартинець, Г. Манько, А. Степняк, І. Федишин і Л. Левицька. Їхній концерт відбувся в Вінніпеґу в церкві Св. Миколая, яка була пам'яткою архітектури (на вулиці Мак-Грегор і проспекті Флор).[10]

Хореограф балетуРедагувати

У 1970 році у Вінніпезі, в Концертному залі Сторіччя в (Centennial Concert Hall), прем'єра опери Стефанії Туркевич «Цар Ох, або Серце Оксани» зібрала трьох мисткинь, що працювали разом у Львівському театрі опери та балету: Стефанію Туркевич, яка служила концертмейстером, Ірену Туркевич-Мартинець, яка була оперною примадонною, і Дарію, провідну солістку балету. Дарія зробила в цій опері хореографічні сцени, а Ірина вела виставу.[1] До трьохактного балету «Ніч на Івана Купала» Стефанії Туркевич (про святкування літнього сонцестояння в Україні та в інших слов'янських країнах, коли бувають найкоротші ночі), Дарія написала лібрето і працювала як хореограф із танцювальною групою «Євшан» у Саскатуні, де відбулася прем'єра влітку 1971 року.[11]

Учитель балетуРедагувати

У 1973 році Дарія стала членом Ради (Правління) Королівського балету в Вінніпезі (Canada's Royal Winnipeg Ballet); у 1975 році — викладач цього престижного навчального закладу.[12][13] Її хореографія залишилася частиною репертуару RWB School після смерті мисткині в 1980 році.[14] Марія Пастернакова в книзі «Українська жінка в хореографії» написала: «Дарія Нижанківська-Снігурович веде у своїй школі клас балету, техніку якого вміє поєднати з характером стилізованих українських народних танців і при цьому виявляє докладне знання основних законів будови композицій. У такого роду творчій праці вона розкриває широкі можливості сценічного оформлення народних танців, чим збагачує та підносить на високий рівень українське хореографічне мистецтво».[15]

СпадщинаРедагувати

Дарія померла 23 червня 1980 року у Вінніпезі. Творчою спадщиною артистки заопікувалася її донька, Genia Blum. Це вона грала роль дівчинки Лади в дитячій опері «Зимова краля» 1965 року, хореографію до якої робила її мати .[16][17] Вона навчалася в Royal Winnipeg Ballet і професійно танцювала в Європі під дівочим ім'ям Євгенії Снігурович. Із 1992 до 2018 р. вона займалася своєю балетною студією в Люцерні, Швейцарія. Сьогодні вона є письменницею, перекладачем і продовжує підтримувати мистецтво через Фонд танцю Дарія Нижанківська.[18]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Житкевич, Анатолій. Елегія життя. MICT. Процитовано 2018-05-07. 
  2. Юліян Нижанківський. 
  3. Амвросій Нижанківський. 
  4. а б Blum, Genia. Slaves of Dance (en). Under the Sun online. Процитовано 2018-07-22. 
  5. Невідома історія Оксани Суховерської. 
  6. Євген Дмитрович Вігільов, the Encyclopedia of Modern Ukraine (ukrainian). Процитовано 2019-02-06. 
  7. Сценічна хореографічна культура Східної Галичини 20-30-х років ХХ століття. 
  8. Taras Snihurowycz. 
  9. Martynowych, Orest T. Ukrainian Immigrant Theatre. Centre for Ukrainian Canadian Studies at the University of Manitoba. Процитовано 7 February 2019. 
  10. Martynowych, Orest T. St. Nicholas Ukrainian Catholic church. Centre for Ukrainian Canadian Studies at the University of Manitoba. Процитовано 3 July 2017. 
  11. Wpg. Free Press, Sat. Oct 16, 1971, page 74.
  12. Winnipeg Free Press, June 16, 1975, page 31.
  13. Winnipeg Free Press, June 3, 1978, page 27.
  14. Canada's Royal Winnipeg Ballet Archives, file number: RWBS/03/06
  15. Pasternakova, Maria, Ukrainian Woman in Choreography / Ukraïnska zhinka v khoreohrafiï; Published by Ukrainian Women's Association of Canada, Winnipeg, Edmonton, Canada, 1963.
  16. Ukrainian Voice, Winnipeg, Manitoba, Mar. 3, 1965, page 8.
  17. Winnipeg Free Press, March 5, 1965, page 36.
  18. Daria Nyzankiwska Dance Foundation — History

ЛітератураРедагувати

  • Pasternakova, Maria. Ukrainian Woman in Choreography (Пастернакова, Марія. Українська жінка б хореографії); Published by Ukrainian Women's Association of Canada, Winnipeg, Edmonton, Canada, 1963.

ПосиланняРедагувати