Непорожній Петро Степанович

радянський політик

Непорожній Петро Степанович
рос. Пётр Степа́нович Непоро́жний
Народився 13 липня 1910(1910-07-13)
Тужилів, Яготинський район, Україна
Помер 9 липня 1999(1999-07-09) (88 років)
Москва, Росія
Поховання Кунцевський цвинтар
Країна  УНР
 СРСР
Національність українці[1]
Діяльність політик, викладач університету, міністр
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет водних комунікаційd
Галузь гідроенергетика
Заклад Московський енергетичний інститут
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Науковий ступінь доктор технічних наук
Членство Академія наук СРСР
ЦК КПРС
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»
Ленінська премія

Петро́ Степа́нович Непоро́жній (13 липня 1910, Тужилів, Недригайлівський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 липня 1999, Москва, Російська Федерація) — український радянський енергетик та державний діяч, вчений, професор (1958), доктор технічних наук (1959), член-кореспондент АН СРСР (1979) і РАН (1991), міністр енергетики СРСР у 19621985. Депутат Верховної Ради Української РСР 4-го скликання (1955—1959). Кандидат у члени ЦК КПУ (1956—1960). Кандидат у члени ЦК КПРС (1966—1971), член ЦК КПРС (1971—1986). Депутат Верховної Ради СРСР 7–11-го скликань (1966—1986).

Життєпис

ред.

Народився 13 липня 1910 на хуторі Тужилів поблизу Яготина в багатодітній сім'ї (9 синів і дочок). У 1924 закінчив місцеву школу, навчався в місті Переяславі у школі ФЗУ. З 1929 року — начальник управління іригаційної системи Середазводгоспу, начальник ділянки будівництва гідроелектростанції.

1933-го року на відмінно закінчив Ленінградський інститут інженерів водного транспорту і здобув диплом інженера.[джерело?]

Після закінчення Ленінградського інституту інженерів водного транспорту з 1933 по 1935 рік служив на Балтійському флоті.

З 1935 року — старший інженер проектного інституту в Ленінграді. У 1936—1937 роках — начальник (головний інженер) ГЕС «Чирчикбуд» Узбецької РСР.

З 1937 року — начальник відділу Головгідроенергобуду в Наркоматі важкої промисловості СРСР (1937—1939) та в Наркоматі електростанцій і електропромисловості СРСР (1939—1940). Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1940—1941 роках — головний інженер, начальник будівництва оборонних споруд. У 1941—1944 роках — головний інженер і начальник інституту Гідроенергопроект в місті Ташкенті Узбецької РСР. У 1944—1946 роках — головний інженер і начальник Енсогесбуду (Верхньосвирської ГЕС) в Ленінградській області РРФСР.

У 1946—1953 роках — головний інженер тресту Міністерства електростанцій СРСР.

У 1953—1954 роках — головний інженер Дніпробуду і будівництва Каховської ГЕС. Працюючи головним інженером з будівництва найбільшої на той час Каховської ГЕС, забезпечив її дострокове введення в експлуатацію.

25 вересня 1954 — 17 липня 1957 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Одночасно 23 вересня 1955 — 1957 року — голова Державного комітету у справах будівництва і архітектури Української РСР.

17 липня 1957 — 1958 року — заступник голови Держплану Української РСР — міністр Української РСР.

6 червня 1958 — березень 1959 року — голова Державного комітету у справах будівництва (Держбуду) Української РСР.

У 1959—1962 роках — 1-й заступник міністра будівництва електростанцій СРСР.

У листопаді 1962 — березня 1963 року — міністр енергетики і електрифікації СРСР. У березні 1963 — жовтні 1965 року — голова Державного виробничого комітету з енергетики та електрифікації СРСР — міністр СРСР. У жовтні 1965 — березні 1985 року — міністр енергетики і електрифікації СРСР.

У ці роки в Україні під безпосереднім керівництвом Петра Непорожнього розгорнулося спорудження найбільших теплових електростанцій потужністю до 3,6 млн кВт, оснащених турбогенераторами, що не мали аналогів у світі, потужністю по 200–300 і 800 МВт, що працюють на надкритичних параметрах пари. Серед них Ладижинська, Слов'янська, Придніпровська, Криворізька, Вуглегірська і інші електростанції. Під керівництвом Петра Непорожнього була успішно здійснена програма будівництва атомних електростанцій в Україні, таких як Рівненська, Запорізька. Швидкими темпами споруджуються каскад гідроелектростанцій на Дніпрі. Серед них вперше в світовій практиці здійснений пуск капсульних гідрогенераторів на Київській ГЕС і проведена реконструкція зі збільшенням потужності ДніпроГЕС, флагмана гідроенергетики України.

 
Могила на Кунцевському цвинтарі Москви

Інтенсивно велося електромережеве будівництво. Створювалися лінії електропередачі на високу і надвисоку напругу 220, 330, 500 і 750 кВ, що об'єднували енергосистеми України і Росії з іншими країнами РЕВ. Створена Єдина енергосистема України дозволила здійснити паралельну роботу з європейськими енергосистемі, так званою енергосистемою «Мир».

За період діяльності Непорожнього забезпечувалася потреба в електроенергії всіх галузей народного господарства України, підвищилася надійність роботи електростанцій і енергосистем, збільшилося виробництво електроенергії, а витрати на її вироблення — питомі витрати палива знизилися в 1,5 раза.

У 1985—1988 роках — завідувач відділу, а з 1988 року — радник при дирекції Інституту високих температур АН СРСР.

Похований на новій території Кунцевського кладовища.

Наукова діяльність

ред.

Петро Степанович як учений в 1947 захистив кандидатську дисертацію, в 1959 здобув ступінь доктора технічних наук, а в 1979 обраний членом-кореспондентом Академії Наук СРСР.

Впродовж понад 30 років він, будучи професором, очолював кафедру енергетики в Одеському і Московському політехнічних інститутах. Був ініціатором розвитку міжнародних зв'язків радянської енергетики, був головою постійної комісії РЕВ з електроенергії, Президентом її Національної Ради.

Виховав цілу плеяду висококваліфікованих фахівців і керівників енергетичною галуззю.

Під його керівництвом в СРСР створена практично вся енергетична галузь.

 
Погруддя Петру Непорожньому в Яготині

Нагороди

ред.

Нагороджений понад 30 урядовими нагородами, удостоєний багатьох міжнародних нагород і премій.

Пам'ять

ред.

Постановою Кабінету Міністрів України в 2000 ім'я П. С. Непорожнього присвоєне Каховській ГЕС, на якій він працював.

За ініціативою РАО «ЄЕС Росії» в 2002 році найбільшій в Росії Саяно-Шушенській гідроелектростанції було присвоєне ім'я П.Непорожнього. У музеї будівництва гідростанції зберігаються його особисті речі, подаровані сім'єю Непорожніх.

На батьківшині Непорожнього в Яготині встановлений пам'ятник-погруддя.

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.
  1. польська Вікіпедія — 2001.