Вікіпедія

Дніпровський каскад ГЕС

каскад із 6 гідроелектростанцій на річці Дніпро
(Перенаправлено з Каскад гідроелектростанцій на Дніпрі)

Дніпро́вський каска́д ГЕС — каскад із 6 гідроелектростанцій на річці Дніпро, до якого входять гідроелектростанції:

Картосхема дніпровського каскаду гідровузлів[1]
  1. Київська (м. Вишгород),
  2. Канівська (м. Канів),
  3. Кременчуцька (м. Світловодськ),
  4. Середньодніпровська (м. Кам'янське),
  5. Дніпровська (м. Запоріжжя),
  6. Каховська (м. Нова Каховка) (входила до 6 червня 2023 року, повністю зруйнована внаслідок підриву російськими окупантами).

Найбільша з них — Дніпровська ГЕС потужністю 1569 МВт. Загальна встановлена потужність 3757,4 МВт.

Всі ГЕС входять до складу ПАТ «Укргідроенерго»:

  • Загальна площа водосховищ — 6950 км²;
  • Повний об'єм акумульованої води — 43,8 км³.

Історія ред.

Докладніше: Київське водосховище, Канівське водосховище, Кременчуцьке водосховище, Кам'янське водосховище, Дніпровське водосховище та Каховське водосховище

Загальна довжина Дніпра 2201 км. З протяжності русла Дніпра 981 км[1], що пролягає територією України, в природному стані збереглося лише 100 км[2]. Решта — зарегульована каскадом дніпровських водосховищ: Київським, Канівським, Кременчуцьким, Кам'янським, Дніпровським, Каховським із загальною площею водного дзеркала 6 979 км² і повним об'ємом 43,8 км³ води, що відповідно становить 94,7 і 90,8 % до загальної кількості всіх великих водосховищ України[2].

 
Гребля Дніпровської ГЕС (1947)

Основні проектні та будівельні роботи на Дніпрі розпочалися в 1927 році зі спорудженням Дніпровської ГЕС. Згодом було збудовано ще п'ять гідровузлів. Ця праця багатотисячного колективу проектантів і будівельників завершилася у 1980 році. За цей час річку від державного кордону з Республікою Білорусь до Каховки було перетворено на каскад водосховищ.

Найвідоміша — Дніпровська ГЕС в Запоріжжі, була побудована у 1927—1932 роках і мала потужність в 558 МВт. Під час Другої світової війни станція була частково зруйнована радянськими військами, а до 1950 року — відновлена. У 1969 — 1975 роках була введена друга черга станції — ДніпроГЕС-2.

Каховську ГЕС побудували другою — у 1950—1956 роках, за нею — Кременчуцьку — у 1954—1960, Київську — у 1960— 1964, Середньодніпровську — в 1956—1964, і у 1963—1975 роках Канівська ГЕС завершила Дніпровський каскад гребель.

Екологія ред.

Каскад гідроелектростанцій і водосховищ вирішив проблему безперебійного забезпечення електроенергією і водою населення, промисловості та сільського господарства, збільшення об'ємів водоспоживання і більш рівномірного його розподілу протягом року, а також забезпечив роботу гідроелектричних, теплових та атомних станцій, водного транспорту, захистив долини річки від катастрофічних повеней.

 
Краєвид на Дніпровську ГЕС з острова Хортиця

Проте, разом з тим, створення великих водосховищ на Дніпрі було пов'язане із затопленням значних площ земель, зміною гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів річки. А також інженерно-геологічних умов прибережних зон, функціональним перетворенням екосистеми з річкової на озерно-річкову з відповідним сповільненням водообміну і самоочищенням вод, значними втратами води на випаровування тощо.

Всього дніпровськими водосховищами затоплено 709 900 га земель. З них 197 600 га — піщані землі та землі, непридатні для використання, 261 500 — ліси та дрібнолісся, 177 600 — сіножаті та пасовища і 73 200 — орні землі, сади та садиби[3]. Також по всьому каскаду водосховищ затоплено і знищено понад 6 тисяч населених пунктів, понад 10 тисяч цвинтарів, переселено понад 3 млн людей[4]. Тисячі річок і струмків виявились нижче рівня Дніпра, що викликало необхідність будівництва 34 насосно-компресорних станцій, які постійно перекачують воду до водосховищ. Якщо на шести ГЕС працює близько 500 людей, то на насосних станціях — декілька тисяч[4]. Кошти, що поглинають насосні станції, станом на 1997 рік п'ятиразово перевищували вартість енергії всіх 6 ГЕС[5].

 
Дніпровські схили та Київське водосховище

Із загальної площі затоплених земель мілководдя з глибинами до 2 м займають площу близько 150 000 га або 20 %, а з глибинами до 1 м — 70 000 га. Ці мілководдя мають велике рибогосподарське і продовольче значення, оскільки на них відбуваються нерест та нагул молоді риби, гніздяться водоплавні і болотні птахи, живуть цінні хутряні звірі (ондатри, видри, бобри тощо). Після створення водосховищ вилов риби у Дніпрі зріс з 2 000 т до 18 500 щороку (станом на 1997 рік)[3].

На всьму Дніпровському каскаді немає жодної рибопропускної споруди, що призвело до вимирання цінних порід риби в басейні Дніпра та значного зменшення риби в Чорному морі.

У водосховищах відбувається постійне, характерне тільки для об'єктів гідроенергетики, коливання рівнів води[6]. Так, у Київському водосховищі із січня по лютий рівень води знижується на 1—1,5 м, а з березня по травень знову досягає нормативного напірного рівня (ННР)[7]. У водосховищах відбуваються і значні добові коливання води.

Через те, що середня глибина водосховищ не перевищує 5 м, влітку вода прогрівається до дна, викликаючи бурхливий розвиток ціанобактерій, а взимку, внаслідок страхувальних спусків води, в річці масово гине риба. Так, у 1996 році в Кременчуцькому водосховищі загинуло 400 тисяч т риби. Мертва риба потрапляла в канали Донбасу і Криму, вода з яких використовується для пиття[8].

Заходи безпеки ред.

Постійний контроль за станом безпеки гребель водосховищ та гідроелектростанцій здійснюють Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Державне агентство водних ресурсів України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Український гідрометеорологічний центр. Щорічно, та при нагальній потребі вони інформують Кабінет Міністрів України, Раду національної безпеки і оборони України, профільні комітети Верховної Ради України щодо стану основних споруд ГЕС та водосховища.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Водний фонд України: Штучні водойми — водосховища і ставки: Довідник [Архівовано 11 грудня 2020 у Wayback Machine.] / За ред. Валентина Хільчевського, Василя Гребеня. — К.: Інтерпрес, 2014. — 164 с.
  2. ↑ а б Характеристика водосховищ дніпровського каскаду // Дегодюк Е. Г. Дегодюк С. Е. Еколого-техногенна безпека України. — К.: ЕКМО, 2006. — С. 136
  3. ↑ а б Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. — К., 1997. — 92 с. Архів оригіналу за 4 серпня 2018. Процитовано 23 вересня 2009. 
  4. ↑ а б Екологічний стан дніпровських водосховищ // Дегодюк Е. Г. Дегодюк С. Е. Еколого-техногенна безпека України. — К.: ЕКМО, 2006. — С. 139.
  5. ↑ Васюта О. А. Васюта С. І. Філіпчук Г. Г. Екологія і політика. — Чернівці: Зелена Буковина, 1998. — Т. 1. — 422 с.
  6. ↑ Моря и внутренние воды / Под ред. В. Д. Романенка. — К.: Наукова думка, 1987. — 222 с.
  7. ↑ Новиков Б. И. Донные отложения днепровских водохранилищ. — К.: Наукова думка, 1986. — 170 с.
  8. ↑ Г. Гринь. Масова загибель риби на Дніпрі цієї зими може викликати екологічну катастрофу // Голос України. — 27 квітня. — 1996. — С. 10.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дніпровський_каскад_ГЕС&oldid=39682154