Відкрити головне меню

Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (*31 березня (12 квітня) 1888(18880412), Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — український радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч німецького походження.

Генріх Густавович Нейгауз
нім. Heinrich Neuhaus
Нейгауз Генріх Густавович.jpg
Генріх Густавович Нейгауз
Народився 31 березня (12 квітня) 1888(1888-04-12)
Єлисаветград (нині Кропивницький)
Помер 10 жовтня 1964(1964-10-10) (76 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Національність німець
Місце проживання Москва, Київ
Діяльність піаніст і музчиний педагог, публіцист і горомадський діяч
Alma mater Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Відомі учні Вірсаладзе Елісо, Гілельс Еміль Григорович, Stanislav Neuhaus[d], Anton Ginsburg[d] і Berta Markovna Kozel[d]
Володіє мовами російська[1]
Заклад Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського і Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Жанр класична музика
Батько Нейгауз Густав Вільгельмович
У шлюбі з Пастернак Зінаїда Миколаївна[d]
Діти Stanislav Neuhaus[d]
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
Народний артист РРФСР

Зміст

ЖиттєписРедагувати

 
Будинок на вулиці Шульгіних в Кропивницькому, де народився Генріх Нейгауз (про це сповіщає меморіальна дошка)

Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня 1888 року в місті Єлисаветграді (нині — Кропивницький). Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом в Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи; його мати, Ольга Михайлівна (нар. Марцеліна Блуменфельд), приходилася старшою сестрою знаменитого композитора, піаніста та диригента Фелікса Блуменфельда.

Початкову музичну освіту Генріх одержав у свого батька. В 1904 році, по закінченні гімназії в 16-річному віці Генріх Нейгауз дебютував з великим успіхом як виконавець в Дортмунді, після чого здійснив тривале концертне турне Німеччиною, Австрією та Італією — як він вважав, вже як готовий піаніст-віртуоз. Однак у Відні він познайомився з піаністом і композитором Леопольдом Годовським, відомим своїм музичним перфекціонізмом. Під впливом Годовського Нейгауз збагнув, що хоч музичний талант і є природний дар, але здатність до музичних інтерпретацій потребує важкої праці[2].

Після штудії в Л. Годовського в Берліні, Нейгауз вивчав теорію композиції під керівництвом учня Танєєва професора П. Ф. Юона. Пізніше поступив у Віденську академію музики в школу вищої майстерності, яку закінчив на відмінно.

Після повернення на батьківщину Нейгауз здав екстерном у Петроградській консерваторії іспити і у 1916 році почав свою педагогічну діяльність у Тбілісі. Повернувшись в Єлисаветград, працював у місцевому відділі народної освіти. Разом із своїм троюрідним братом, відомим польським композитором К. Шимановським він організує камерне товариство, читає лекції, пропагує найкращі зразки класичної музики.

У 1920 році Нейгауз — професор Київської консерваторії, а від 1922 року починається його творча діяльність у Московській консерваторії.

Помер Генріх Густавович Нейгауз 10 жовтня 1964 року в Москві.

ТворчістьРедагувати

 
Генріх Нейгауз, 1962

Продовжуючи і розвиваючи традиції фортепіанного мистецтва Нейгауз створив школу, пов'язану з високими досягненнями піанізму. Визнана в усьому світі, піаністична школа Нейгазуа знайшла своє продовження у творчості його учнів — С. Ріхтера, Е. Гілельса, Я. Зака, І. Зетеля, Є. Малініна, О. Насєдкіна, Л. Наумова, В. Кастельского, В. Крайнєва, Олександр Ейдельман, В. Воскобойникова, Т. Гутмана, А. Гінзбурга, С.Могилевської і багатьох інших музикантів.

Виконавча діяльність Г. Нейгауза ввійшла в скарбницю музичного мистецтва. У його репертуарі була майже вся художня фортепіанна література від Баха до наших сучасників. Піаніст був незмінним другом багатьох композиторів і першим виконавцем цілого ряду творів. Величезна ерудиція Нейгауза при великій особистій чарівності завжди залучала до артиста молодь. Концертні зали, класи, аудиторії, у яких Генріх Густавович виступав, завжди були переповнені.

Нейгаузу належать блискучі статті і нариси про музику. Широкою популярністю користується його талановита книга «Про мистецтво фортепіанної гри».

У рідному для Нейгауза Кропивницькому його іменем названо вулицю, а на розташованому на ній будинку, де народився видатний музичний педагог, встановлено меморіальну дошку. Від 1981 року в місті працює Музей Генріха Нейгауза. 12.04.2013 року за ініціативою Кіровоградського музичного училища встановлено погруддя юному Г. Г. Нейгаузу.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • «Нейгаузы: Густав, Генрих, Станислав». (Ред-сост. Б. Б. Бородин) — Вид-во Дека-ВС, Москва, 2007. (рос.)
  • Долгіх М. В. Нейгаузи: варіації на єлисаветградську тему. — Кіровоград: Лисенко В. Ф., 2013. — 336 с., 72 с. ілюстр., укр.мова. ISBN 978-966-2570-64-9
  • Долгіх М. В. До 125-річчя Генріха Нейгауза. — Кіровоград, 2013. — 36 с. ілюстр.  (укр.)
  • Шамаєва К. І. Генріх Густавович Нейгауз і Київська консерваторія. // Часопис національної музичної академії україни імені П. І. Чайковського № 2 (19) 2013 — с.136-143

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати