Відкрити головне меню

Ге́нріх Гу́ставович Нейга́уз (*30 березня (12 квітня) 1888(18880412), Єлисаветград — 10 жовтня 1964, Москва) — український та російський радянський піаніст, педагог, публіцист і музично-суспільний діяч німецького походження.

Генріх Густавович Нейгауз
нім. Heinrich Neuhaus
Нейгауз Генріх Густавович.jpg
Генріх Густавович Нейгауз
Ім'я при народженні Heinrich Felix Neuhaus
Народився 30 березня 1888 (12 квітня 1888)(1888-04-12)
Єлисаветград (нині Кропивницький)
Помер 10 жовтня 1964(1964-10-10) (76 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Національність німець
Місце проживання Москва, Київ
Діяльність піаніст і музчиний педагог, публіцист і горомадський діяч
Alma mater Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Відомі учні Вірсаладзе Елісо, Гілельс Еміль Григорович, Stanislav Neuhaus[d], Anton Ginsburg[d] і Berta Markovna Kozel[d]
Володіє мовами російська[1]
Заклад Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Жанр класична музика
Батько Нейгауз Густав Вільгельмович
У шлюбі з Пастернак Зінаїда Миколаївна[d]
Діти Stanislav Neuhaus[d]
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
Народний артист РРФСР

Зміст

ЖиттєписРедагувати

 
Будинок на вулиці Шульгіних в Кропивницькому, де народився Генріх Нейгауз (про це сповіщає меморіальна дошка)

Генріх Густавович Нейгауз народився 12 квітня 1888 року в місті Єлисаветграді (нині — Кропивницький) в німецькій сім'ї[2]. Його батько, Густав Нейгауз, також піаніст, після закінчення консерваторії в Кельні переїхав з Німеччини спочатку до Росії, а згодом в Єлисаветград, де став фундатором місцевої музичної школи; його мати, Марцеліна Нейгауз (нар. Блуменфельд), приходилася сестрою композитора, піаніста та диригента Фелікса Блуменфельда, відомих музикантів Сіґізмунда та Станіслава Блуменфельдів. Родина Блуменфельд мала австрійські єврейські коріння.

Початкову музичну освіту Генріх одержав у свого батька. В 1904 році, по закінченні гімназії в 16-річному віці Генріх Нейгауз дебютував з великим успіхом як виконавець в Дортмунді, після чого здійснив тривале концертне турне Німеччиною, Австрією та Італією — як він вважав, вже як готовий піаніст-віртуоз. Однак у Відні він познайомився з піаністом і композитором Леопольдом Годовським, відомим своїм музичним перфекціонізмом. Під впливом Годовського Нейгауз збагнув, що хоч музичний талант і є природний дар, але здатність до музичних інтерпретацій потребує важкої праці[3].

Після штудії в Л. Годовського в Берліні, Нейгауз вивчав теорію композиції під керівництвом учня Танєєва професора П. Ф. Юона. Пізніше поступив у Віденську академію музики в школу вищої майстерності, яку закінчив на відмінно.

Після повернення на батьківщину Нейгауз здав екстерном у Петроградській консерваторії іспити і у 1916 році почав свою педагогічну діяльність у Тбілісі. Повернувшись в Єлисаветград, працював у місцевому відділі народної освіти. Разом із своїм троюрідним братом, відомим польським композитором К. Шимановським він організує камерне товариство, читає лекції, пропагує найкращі зразки класичної музики.

У 1920 році Нейгауз — професор Київської консерваторії, а від 1922 року починається його творча діяльність у Московській консерваторії.

Помер Генріх Густавович Нейгауз 10 жовтня 1964 року в Москві.

ТворчістьРедагувати

 
Генріх Нейгауз, 1962

Продовжуючи і розвиваючи традиції фортепіанного мистецтва Нейгауз створив школу, пов'язану з високими досягненнями піанізму. Визнана в усьому світі, піаністична школа Нейгазуа знайшла своє продовження у творчості його учнів — С. Ріхтера, Е. Гілельса, Я. Зака, І. Зетеля, Є. Малініна, О. Насєдкіна, Л. Наумова, В. Кастельского, В. Крайнєва, Олександр Ейдельман, В. Воскобойникова, Т. Гутмана, А. Гінзбурга, С.Могилевської і багатьох інших музикантів.

Виконавча діяльність Г. Нейгауза ввійшла в скарбницю музичного мистецтва. У його репертуарі була майже вся художня фортепіанна література від Баха до наших сучасників. Піаніст був незмінним другом багатьох композиторів і першим виконавцем цілого ряду творів. Величезна ерудиція Нейгауза при великій особистій чарівності завжди залучала до артиста молодь. Концертні зали, класи, аудиторії, у яких Генріх Густавович виступав, завжди були переповнені.

Нейгаузу належать блискучі статті і нариси про музику. Широкою популярністю користується його талановита книга «Про мистецтво фортепіанної гри».

У рідному для Нейгауза Кропивницькому його іменем названо вулицю, а на розташованому на ній будинку, де народився видатний музичний педагог, встановлено меморіальну дошку. Від 1981 року в місті працює Музей Генріха Нейгауза. 12.04.2013 року за ініціативою Кіровоградського музичного училища встановлено погруддя юному Г. Г. Нейгаузу.

Сім'яРедагувати

  • син — Станіслав Генріхович Нейгауз (1927-1980) — радянський піаніст і педагог
    • онук — Генрі Нейгауз (1961-2017) — радянський і ізраїльський піаніст і публіцист

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • «Нейгаузы: Густав, Генрих, Станислав». (Ред-сост. Б. Б. Бородин) — Вид-во Дека-ВС, Москва, 2007. (рос.)
  • Долгіх М. В. Нейгаузи: варіації на єлисаветградську тему. — Кіровоград: Лисенко В. Ф., 2013. — 336 с., 72 с. ілюстр., укр.мова. ISBN 978-966-2570-64-9
  • Долгіх М. В. До 125-річчя Генріха Нейгауза. — Кіровоград, 2013. — 36 с. ілюстр.  (укр.)
  • Шамаєва К. І. Генріх Густавович Нейгауз і Київська консерваторія. // Часопис національної музичної академії україни імені П. І. Чайковського № 2 (19) 2013 — с.136-143

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. У музеї музичної школи №1 ім. Г.Нейгауза міста Кропивницький зберігаються оригінали сімейних документів родини Нейгауз (німецькою мовою): свідоцтва про народження Генріха Нойгауза, його батька Густава, витяг запису про хрещення маленького Генріха 26.08.1889 у німецькій євангелічній кірхі міста Єлісаветград. Видане пруським урядом Свідоцтво (Heimatschein) про пруське королевське (Königreich Preußen) та німецьке імперське (Deutsches Reich) підданство Густава Нейгауза, його дружини Марцеліни, дочки Наталі та сина Генріха.
  3. Pianist Heirich Neuhaus. — Німецьке Радіо: «Історичні записи», 30.5.1993 (нім.)

ПосиланняРедагувати