Напис князя Олексія
Напис князя Олексія або будівельний напис Олексія — усталена назва історичного артефакту XV століття, що представляє собою вапнякову плиту з вибитим написом грецькою мовою, що розповідає про будівництво правителем Феодоро фортеці і храмів, прикрашена двома гербами: з двоголовим орлом, хрестом; пам'ятник зберігається у фондах лапідарію Бахчисарайського палацу-музею[1].
| Напис князя Олексія | |
|---|---|
|
| |
| 44°44′55″ пн. ш. 33°52′54″ сх. д. / 44.74861111113888512° пн. ш. 33.88166666669444282° сх. д.Координати: 44°44′55″ пн. ш. 33°52′54″ сх. д. / 44.74861111113888512° пн. ш. 33.88166666669444282° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Розташування |
Бахчисарай Автономна Республіка Крим |
| Тип | артефакт і меморіальна дошка |
| Матеріал | вапняк |
| Дата заснування | 15 століття |
  Напис князя Олексія Напис князя Олексія (Україна) | |
 | |
Опис
ред.Пам'ятник є кам'яною плитою, виготовленою з нуммулітового вапняку[2][3] (Василь Латишев наприкінці XIX століття вважав, що з білого мармуру[4]) розмірами 44,0 на 133,0 на 19,5 (17 ,0) см, з прямокутним у перерізі пазом довжиною 102 см (для кріплення при монтажі) з тильного боку 14 см від лицьової частини. Передня і нижня сторони були ретельно вирівняні та відшліфовані при підготовці плити, до гравіювання напису, вирізаного на глибину 0,4 см. Мабуть, при встановленні плити на місце з'ясувалося, що вона не входить у призначену нішу та загладжену нижню грань по зовнішньому краю підрубали зубилом-зубаткою на ширину близько 5 см і глибину 7-7,5 см. Судячи за формою плити гніздо для її вставки мало трапецієподібну форму.[2] Текст, вибитий на плиті говорить
ср.-грец. Ἐκτήσθη ὁ ναὸς οὗτος σὺν το͂ εὐλογημένο κάστρῳ, ὃ νῦν ὁρᾶται, ὑπὸ ἡμερῶν κυροῦ Ἀλεξίου, αὐθέντου πόλεως Θεοδώρους καὶ παραθαλασίας καὶ κτήτωρ τῶν ἁγίων ἐνδόξων θεοστέπτων μεγάλων βασιλέων καὶ εἰσαποστόλων Κωνσταντίνου καὶ Ἑλένης μηνὶ Ὀκτοβρί̣[ῳ][..]´, ἰνδηκτηο͂νος ἕκτης, ἔτους ͵ςϠλς
що, в перекладі Василя Латишева, виглядає так
Збудований храм цей із благословенною фортецею, що нині бачиться, за днів пана Олексія, володаря Феодоро та помор'я і ктитора святих славних, боговенчанних, великих царів рівноапостольних Костянтина та Олени в місяці жовтні, індикту шостого, літа 6 936[4]
Плита також прикрашена центром номограмою від імені грец. Ἀλέξιος і двома гербами: зліва — витягнутий хрест в овальному щиті, подібний до генуезьких і причина його знаходження в написі, і взагалі, приналежність до княжого роду неясна; висловилася думка, що запозичивши генуезький герб, Олексій заявляв про свої права на генуезькі володіння в Криму[5] (припускають, що селища округи Лусти в останні десятиліття існування генуезьких колоній не входили в їхню юрисдикцію[6] і що влада Феодоро в ці роки поширилася на всю Готію до кордонів консульства Солдайського[7]). З правого боку зображений двоголовий орел, точніше, половина двоголового орла, з приводу чого Микола Рєпніков вказував, що правий край просто відбитий (у п'ятому рядку написи також втрачено 2 останні літери). На думку істориків, герб міг вказувати на спорідненість князя з Палеологами[5][8].
Історія
ред.Місце і час виявлення плити не встановлено: передбачається, що вона була знайдена між 1803 і 1805 роком[4]. Вперше пам'ятник був опублікований, у вигляді малюнка, Павлом Сумароковим, у II томі праці «дозвілля Кримського судді, або друга подорож до Тавриди»[9], який, за відомостями Івана Стемпковського, поширенимиПетром Кеппеном, бачив його в маєтку СаблаТаврійського губернатора Андрій Бороздіна (Олександр Бертьє-Делагард, говорячи про малюнок плити у Сумарокова, також був переконаний, що мандрівник бачив її не в стіні церкви, а вже знятою, в якомусь іншому місці, оскільки з встановленої плити такий докладний малюнок зробити неможливо[10]). Сам Сумароков роз'яснень з цього приводу свого часу не зробив. На думку Кеппена артефакт раніше знаходився в Інкермані (Каламіта), звідки був, невідомо ким, вивезений в Саблу[11] (у 1890 році плита, з маєтку, була передана до музею Таврійської вченої архівної комісії[5]). Версії про початкове інкерманське знаходження плити дотримувався Олександр Бертьє-Делагард, посилаючись на повідомлення майора Густава Штрандмана з армії Василя Долгорукова від 1771 року, що бачив над воротами біля входу в Інкерманського монастиря якийсь напис, прочитати яку не міг, а мабуть, записав зміст з чиїхось слів (особливого сенсу в переказаному майором тексті немає). Ця звістка і спонукала вченого відстоювати інкерманське Походження плити[10]. Таку думку домінувало зв'язку з тим, що в XIX столітті фортеця Феодоро ототожнювали з Інкерманом і тільки після роботи Пилипа Бруна «Чорноморські готи і сліди довгого їх перебування в Південній Росії» 1880 року[12] столицю князівства локалізували на Мангупі. Місцем же початкового знаходження плити довго продовжували вважати Каламіту: ще в капітальній праці 1990 року «Фортечний ансамбль Мангупа» А. Г. Герцен висловлював думку, що плита спочатку перебувала в Інкермані[3] і лише в роботі 2006 року вчений писав, що плита перебувала на Мангупі і висловлює припущення, виходячи зі змісту, могла перебувати над воротами в цитадель[13], що аргументовано заперечує Володимир Кирилко, який вважає, що плита була архітрав, що перекривав дверний отвір і, за розмірами, могла перебувати в одному з храмів[14].
За результатами розкопок 1997—2005 років група істориків під керівництвом Герцена вважає за можливе первісне знаходження плити або в Октагональному храмі, або в церкві Костянтина та Олени[15] (що узгоджується з версією Василя Латишева[4]). Проти такого висновку не заперечують і наукові опоненти Герцена Кирилка та Мица, на користь чого говорить відповідність паза на нижньому тильному краю каменю розмірам вхідного отвору дверей за заплічниками[16]. Версію про походження артефакту з Октагонального храму, де плита була встановлена над дверима, в одній із робіт та ж висловлює Віктор Миц[2].
Посилання
ред.- ↑ Виноградов А. Ю. V 180. Феодоро или Каламита. Строительная надпись Алексея, 1427 г. Inscriptiones antiquae Orae Septentrionalis Ponti Euxini. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022.
- ↑ а б в Мыц В.Л. 2.3.2. Город Феодоро в 20-е гг. XV в.: оборонительное, культовое и гражданское строительство // [1] — Симферополь : Универсум, 2009. — С. 134—138. — ISBN 978-966-8048-40-1. Архівовано з джерела 11 листопада 2021
- ↑ а б А.Г. Герцен. Крепостной ансамбль Мангупа // Материалы по археологии, истории, этнографии Таврики : журнал. — Симферополь, 1990. — Вип. 1 (18 червня). — С. 145—146. — ISSN 2413-189X. — ISBN 5-7780-0291-2.
- ↑ а б в г Латышев В. В. Мангуп // [2] — Санкт-Петербург : Типография Императорской Академии наук, 1896. — С. 51—53.
- ↑ а б в Малицкий Н. В. Заметки по эпиграфике Мангупа // Известия Государственной академии истории материальной культуры : журнал. — 1933. — Вип. 71 (18 червня). — С. 26, 27. Архівовано з джерела 17 лютого 2022.
- ↑ Мыц В.Л. Глава IV. Timor turcorum в генуэзских факториях времени их управления Банком Сан-Джорджо (1453—1475 гг.). Луста, Чембало и Капитанство Готии в третьей четверти XV в. // — Симферополь : Универсум, 2009. — С. 345—352. — ISBN 978-966-8048-40-1.
- ↑ Секиринский С.А. — Симферополь : Крымиздат, 1955. — С. 80—81.
- ↑ Пётр Кеппен. [3] — СПб : Императорская академия наук, 1837. — С. 221. Архівовано з джерела 31 січня 2022
- ↑ Сумароков, Павел Иванович. [4] — Санкт-Петербург : Императорская типография, 1805. — Т. 2. — С. рисунок 20. Архівовано з джерела 5 листопада 2021
- ↑ а б А. Л. Бертье-Делагард. Остатки древних сооружений в окрестностях Севастополя и пещерные города Крыма // [5] — Одесса : Типография Алексомати, 1888. — Т. XIV. — С. 190. Архівовано з джерела 5 березня 2022
- ↑ Пётр Кеппен. [6] — СПб : Императорская академия наук, 1837. — С. 95, 220. Архівовано з джерела 31 січня 2022
- ↑ Брун Ф. К. Черноморские готы и следы долгого их пребывания в Южной России // — Одесса : типография Г. Ульриха, 1880. — Т. 2. — С. 189—241.
- ↑ А.Г. Герцен. Христианская община Мангупа под властью турок // — Симферополь : Издательство Симферопольской и Крымской епархии, 2006. — С. 32—35. — (материалы Международной церковно- исторической конференции памяти преподобного Иоанна, епископа Готфского, 7-10 июля 2005 г., пос. Партенит)
- ↑ В. П. Кирилко. О времени строительства мангупского октагона и его идентификации (к вопросу об интерпретационных возможностях источников) // Stratum plus. Археология и культурная антропология : журнал. — Кишинёв, 2010. — Вип. 6 (18 червня). — С. 104—120. — ISSN 1857-3533.
- ↑ А.Г. Герцен, Науменко В. Е. Октагональная церковь Мангупской цитадели по данным археологических исследований 1997—1999 гг.: планировка, стратиграфия, хронология // Античная древность и средние века : журнал. — 2009. — Вип. 39 (18 червня). — С. 423—466. — ISSN 2687-0398. Архівовано з джерела 14 лютого 2022.
- ↑ |В. П. Кирилко, Мыц В.Л. Октогональный храм Мангупа // Античная древность и средние века : журнал. — 2001. — Вип. 32 (18 червня). — С. 354—375. — ISSN 2687-0398. Архівовано з джерела 12 лютого 2022.