Церква Миколи Набережного

Це́рква Мико́ли Чудотво́рця На́бережного або На́бережно-Микі́льська це́рква — православна церква в Києві на Подолі, пам'ятка архітектури українського бароко. Розташована на розі вулиць Григорія Сковороди і Почайнинської. Споруджена за проєктом Івана Григоровича-Барського у 1772—1775 роках, добре збереглася до наших днів.

Церква Миколи Чудотворця Набережного
Назва на честь:	Миколай Чудотворець
Церква Миколи Чудотворця Набережного
50°28′02″ пн. ш. 30°31′23″ сх. д.
Статус	Пам'ятка архітектури національного значення
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ, вул. Григорія Сковороди, 12
Конфесія	ПЦУ
Архітектурний стиль	храм — українське бароко, дзвіниця — російсько-візантійський
Архітектор	І. Г. Григорович-Барський
Будівництво	1772 — 1775; дзвіниця - 1863
Церква Миколи Набережного (Україна)
Церква Миколи Набережного у Вікісховищі

Церква Миколи Набережного була єдиним київським храмом, де богослужіння не припинялися в радянські часи аж до 1960 року. У 1992 році тут відновилися богослужіння. Деякий час церква виконувала функції кафедрального храму УАПЦ в Києві. Належить до Православної Церкви України.

Історія

Заснування церкви

Згідно з народним повір'ям, давній храм на честь св. Миколая був зведений у XI столітті поблизу того місця на березі річки, де, за переказом, втопилося немовля, однак потім чудом врятувалося.

Перші відомі писемні джерела свідчать, що вже в середині XVI століття тут існувала дерев'яна парафіяльна церква Миколи Набережного. Після пожежі 1677 року храм був зруйнований і на його місці будується нова дерев'яна церква. На плані Києва 1695 року церкву Миколи Набережного зображено дерев'яною однобаневою з однією вівтарною апсидою. Наприкінці 1750-х років коштом козаків Київського та Ніжинського полків було здійснено капітальний ремонт. Незважаючи на розпочате в 1770-х роках спорудження нового кам'яного храму, старий дерев'яний був розібраній лише наприкінці XVIII століття.

Зведення мурованої церкви

Нова мурована церква була зведена впродовж 1772–1775 років за проєктом українського архітектора Івана Григоровича-Барського на добровільні пожертвування. Можливо, за зразок йому слугувала церква в селі Лемеші, біля Козельця, проєкт якої замовила у нього Наталя Розумовська з тим, щоб реалізувати його на могилі свого чоловіка, лемешівського козака Григорія Розума.

1863 року до церкви в російсько-візантійському стилі прибудована дзвіниця з теплим храмом за проєктом Михайла Іконнікова.

Сучасність

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 по 1919 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в Києві (ЦДІАК України).

Легенди

Згідно з народним повір'ям, храм на честь Миколи Чудотворця було зведено поблизу того місця, де втопилося немовля. Легенда розповідає про подружжя, яке вирушило у Вишгород на поклін мощам Св. Бориса і Гліба та поверталося на човні Дніпром до Києва. Під час подорожі жінка задрімала і випустила маля у воду. З відчаю батьки звернулися з молитвою про допомогу до св. Миколи. І здійснилося чудо — батьки знайшли невдовзі дитя живим та неушкодженим у Софійському соборі біля ікони св. Миколи Мокрого. Протягом століть ікону св. Миколи Мокрого визнавали як головну святиню Софійського собору та найдавнішу чудотворну ікону на Русі.

Архітектура

Галерея

• 
  Вид на церкву (2007)
• 
  Дзвіниця з теплим храмом
• 
  Церква (2014)
• 
  Іконостас
• 
  Церква та дзвіниця (2023)
• 
  Церква (2023)
• 
  Фрагмент фасаду

Див. також

• Список мурованих храмів у стилі українського бароко

Посилання

• Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви Св. Миколая (Набережного-Микільська, Миколи Набережного, Миколи Мокрого) на Подолі в м. Києві зберігаються в ЦДІАК України. [Архівовано 29 січня 2019 у Wayback Machine.]