Мохов Михайло Іванович
Мо́хов Миха́йло Іва́нович (нар.21 червня 1922 — пом. 29 січня 1982) — командир батареї 525-го легкого артилерійського полку 11-ї Свірської легкої артилерійської бригади 7-ї Запорізької Червонопрапорної ордена Суворова артилерійської дивізії прориву 46-ї армії 2-го Українського фронту, Герой Радянського Союзу.
| Михайло Іванович Мохов | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Народження |
21 червня 1922 село Мар'ївка Полтавського району Полтавської області | ||||
| Смерть |
29 січня 1982 (59 років) Полтава | ||||
| Поховання | Полтава | ||||
| Країна |
 СРСР | ||||
| Рід військ | артилерія | ||||
| Роки служби | 1941–1969 | ||||
| Звання | капітан | ||||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | ||||
| Нагороди |
| ||||
Біографія ред.
Народився 21 червня 1922 в Мар'ївці (нині Полтавського району Полтавської області) в селянській родині. Навчався в місцевій неповній середній, потім — в Рунівщинській середній школі[1].
У липні 1941 року призваний у Червону армію. Був направлений в Київське артилерійське училище. У травні 1942 року закінчив прискорений курс училища і направлений на фронт. Воював на Південно-Західному, Донському, 3-му і 4-му Українських фронтах. Брав участь у обороні Москви, Сталінградській і Курській битвах, звільняв Запоріжжя, Кишинів, воював у Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщині. Був контужений. Війну закінчив у Австрії[1].
Командир батареї 525-го легкого артилерійського полку капітан Мохов здійснив свій подвиг при форсуванні Дунаю: у ніч на 5 грудня 1944 року разом з групою розвідників він у числі перших переправився на західний берег річки в районі міста Ерчі, за 50 кілометрів на південь від Будапешту. Досягнувши берега, стрімкою атакою розвідники вибили противника з першої лінії траншей, розгорнули артилерійські позиції і відкрили вогонь. Капітан Мохов вміло керував боєм — прицільним вогнем артилеристи придушили ворожу батарею, кілька кулеметних гнізд. Сміливі дії Михайла Мохова сприяли успішному форсування річки підрозділами полку та розширенню плацдарму[2].
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм капітану Михайлу Івановичу Мохову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни продовжував службу в ЗС СРСР. У 1960 році закінчив Центральні артилерійські офіцерські курси. З 1969 року полковник Михайло Іванович Мохов — в запасі. Вийшовши в запас, Михайло Іванович жив у Полтаві, вів активну роботу по військово-патріотичному вихованню молоді. Помер 29 січня 1982 року. Похований у Полтаві на Центральному кладовищі[2].
Нагороди ред.
- Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (№ 2285)
- Орден Леніна
- Орден Вітчизняної війни 2-го ступеня
- Орден Червоної Зірки
Примітки ред.
- ↑ а б Біографія Михайла Івановича Мохова [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] на сайті Полтава історична [Архівовано 3 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Біографія Михайла Івановича Мохова на сайті Історія Полтави [Архівовано 8 травня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
Література ред.
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2. — 863 с. — ISBN 5-203-00536-2
- Волосков В. Ф. Полтава: 100 памятных мест. — Харків : «Прапор», 1987. — 185 с.