Відкрити головне меню

Мойка, до 1797 року М'я[1] — наскрізна протока в південній (лівій[2]) частини гирла Неви; правий рукав річки Фонтанка, що випливає з неї по південній межі Літнього саду й Марсового поля; впадає у Велику Неву.

Мойка
Moyka River 01.jpg
59°55′34″ пн. ш. 30°16′23″ сх. д. / 59.9261838700277778° пн. ш. 30.27312756002777761° сх. д. / 59.9261838700277778; 30.27312756002777761
Витік
• координати 59°56′30″ пн. ш. 30°20′16″ сх. д. / 59.94183333336077624° пн. ш. 30.33780555558377756° сх. д. / 59.94183333336077624; 30.33780555558377756
Гирло Нева
• координати 59°55′34″ пн. ш. 30°16′24″ сх. д. / 59.92625000002777824° пн. ш. 30.27352777780577853° сх. д. / 59.92625000002777824; 30.27352777780577853
Басейн Neva basin[d]
Країни: Flag of Russia.svg Росія
Регіон Санкт-Петербург
Довжина 4,67 км
Притоки: Voskresensky Canal[d] і Swan Canal[d]
код ДВР Росії 01040300312102000008555
GeoNames, Global Geosites 524744
Мойка у Вікісховищі?

В топоніміці Петербурга гідронім «Мойка» часто є скороченим для набережна Мойки — наприклад, «музей-квартира Пушкіна на Мойці, 12».

Зміст

ОписРедагувати

Довжина — 4,67 км, ширина до 40 м, найбільша глибина до 3,2 м. Як видно на плані місцевості, знятому зі старої шведської карти околиць Нієнштадта/Нієншанця (імовірно, 1698 року)[3], річка являла собою самостійний рукав нинішньої Фонтанки ще до заснування Петербурга. Примикаючи до Фонтанки під кутом, близьким до прямого, в силу законів гідродинаміки істок цього рукава та його верхів'я поступово замулювались, а в силу низького природного ухилу зболочувалась вся місцевість навколо. Подібна доля, ймовірно, спіткала довколишню протоку, що був самостійним на ранніх етапах формування дельти Неви, але потім перетворився в зболотнену річку Кривушу. Процес заболотнення витоків таких відгалужень посилювався з кожною петербурзькою повінню, два з яких трапилися після заснування міста у проміжку 5 років (1703 й 1708).

В 1704 році Петро I взявся за «обжиту і вигідно розташовану мизу (біля витоків Фонтанки), де розташовувався маєток шведського майора Еріха Берндта фон Коноу (Конау) — невеликий будиночок з господарським двором й садом»[4], маючи на меті облаштувати тут свою літню резиденцію з великим садом при ній — майбутні Літній палац й Літній сад. При цьому цар наказав першому будівельнику саду, Івану Угрюмову «перебити тую річку» — що його соратник й виконав на наступний рік: на плані 1705 року Фонтанка вже перекрита греблею[5]. Не дивно, що витік Мийки при цьому замулився остаточно, а найближчі околиці Літнього саду перетворились на болото. Після цього в 1711 році греблю довелося пробити, навівши замість неї постійний міст. На додаток до розчищення природного витоку Мойки, відновилася її природний зв'язок з Фонтанкою, на західному краї Літнього саду була вирита Лебедяча канавка, що з'єднала Мийку безпосередньо з Невою. Тим самим на східній околиці історичного острова Усадиця утворився новий штучний острів між Невою, Фонтанкою та Мойкою, офіційно іменований островом Літній Сад.

Протікаючи через центральну частину міста, Мойка омиває з південної сторони Адміралтейський острів (частина, що називається 2-й Адміралтейський острів); впадає зліва в Неву (Велику Неву). Від Мойки відходять Зимова канавка й Лебедяча канавка, що з'єднують її з Невою, а також канал Грібоєдова, впадає в Фонтанку.

ІсторіяРедагувати

До заснування Санкт-Пітерсбурга річка щведської Іжорії називалася М, від іжорського Муя, тобто «Брудна». Протягом 1719-1797 років назва М була офіційною назвою річки. Відомий вже з 1726 року гідронім Мойка виник в результаті локалізації важко на вимову «М'я», .

 
Мойка, як рукав Фонтанки, на плані 1705 року

Як явно з історичних карт[3][5], річка являла собою самостійний рукав нинішньої Фонтанки ще за Шведської імперії і в перші роки після заснування Петербурга. Заболочування її витоків сталося внаслідок перекриття Фонтанки греблею, здійсненого у 1705 році за наказом Петра I при розбивці Літнього садуперебити тую річку»), і примножено повінню 1708 року. До початку робіт з відновлення природного режиму Мойки розгорнулися 1711 року, й вже складалося враження, що річка витікає звідкись з боліт, що оточили Літній сад з заходу та півдня. На додаток до зносу греблі через Фонтанку й відновлення витоку Мойки з тієї річки, в 1711-1719 роках Мойка отримала два нових штучних відводи від Неви: Лебедячу канавку між Літнім садом й Марсовим полем й Красний канал — вздовж західного кордону Марсового поля[6].

У перші роки будівництва Петербурга Мойка служила умовною межею міста, хоча одночасно з цим активізувалося заселення південного берега Фонтанки. За прокладки «Великої першпективної дороги» (тепер Невський проспект), що з'єднала по найкоротшій лінії Адміралтейство з Новгородської дорогою та лаврою, в місці перетину цього шляху з Мойкою у 1717-1718 або в 1720 році[7] було побудовано дерев'яний підйомний Зелений міст. Поруч з ним для збору мита при перетині кордону міста було збудовано Митній двір. Міська межа проходила у цьому місці до 1726 року. Тут же бло розташовано й Гостинний двір у Зеленого мосту[8].

В 1720 році були створені перші дерев'яні набережні Мойки, й у 1736-1737 роках було поглиблено дно річки. У 1798-1811 роках споруджено гранітні набережні від Фонтанки до сучасного Англійського проспекту (лівий берег) й Крюкова каналу (правий берег). У 1960 році побудовано гранітні банкети у Михайлівського саду, в 1975 році — набережна від проспекту Макліна (тепер Англійський проспект) до річки Пряжки.

МостиРедагувати

Через річку перекинуто 15 мостів, багато з яких є пам'ятками архітектури міста.

 
Красний міст
 
Поштамтський міст

Від витоку до гирла:

  • 1-й Інженерний міст
  • 1-й Садовий міст
  • 2-й Садовий міст
  • Мало-Конюшенний міст
  • Великий Конюшенний міст
  • Співочий міст
  • Зелений міст
  • Красний міст
  • Синій міст
  • Ліхтарний міст
  • Поштамтський міст
  • Поцілунків міст
  • Краснофлотський міст
  • Храповицький міст
  • Корабельний міст

Пам'яткиРедагувати

Мойка — єдина водна артерія Санкт-Петербурга, через яку перекинуто кольорові мости.

Мойка у поезіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Фокин М. М. . — № 1., С. 3.
  2. левой — относительно русла главной реки
  3. а б План местности занимаемой ныне Санкт-Петербургом. www.etomesto.ru (ru). Процитовано 2019-05-04. , снятый в 1698 году, до завоевания её Петром Великим, с показанием существовавших на ней шведских укреплений".
  4. Русский музей. Летний дворец Петра I. История. rusmuseum.ru. 
  5. а б План Санкт-Петербурга 1705 года.. commons.wikimedia.org. Процитовано 2019-05-04.  Историческая реконструкция 1850-х гг. — См. также: Планы С.Петербурга в 1700, 1705, 1725, 1738, 1756, 1777, 1799, 1840, 1849 годах. www.aroundspb.ru (ru). Процитовано 2019-05-04. , издание Н.Цылова.
  6. Бунин М. С. Мосты Ленинграда. Очерки истории и архитектуры мостов Петербурга - Петрограда - Ленинграда.. — Л.: Стройиздат, Ленингр. отд-ние, 1986. — С. 20—21. — 280 с.
  7. Шаблон:Книга:Бунин М.С.: Мосты Ленинграда, Строительство Петербурга
  8. Чеснокова А. Н. Парадный въезд в новую страницу // Невский проспект. — Л.: Лениздат, 1985. — 208 с. — (Туристу о Ленинграде).

ЛітератураРедагувати

  • Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов в Ленинграде. — Л.: Лениздат, 1967. — 470 с.
  • Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов Ленинграда. — 3-е изд., испр. и доп. — Л.: Лениздат, 1985. — С. 449—450. — 511 с.
  • Ленинград: Путеводитель / Сост. В. А. Витязева, Б. М. Кириков. — Издание 2-е, стереотипное, с изменениями. — Л.: Лениздат, 1988. — 366 с. — ISBN 5-289-00492-0.
  • Горбачевич К. С., Хабло Е. П. Почему так названы? О происхождении названий улиц, площадей, островов, рек и мостов Санкт-Петербурга. — 4-е изд., перераб. — СПб.: Норинт, 1996. — С. 314—315. — 359 с. — ISBN 5-7711-0002-1.
  • Городские имена сегодня и вчера: Петербургская топонимика / сост. С. В. Алексеева, А. Г. Владимирович, А. Д. Ерофеев и др. — 2-е изд., перераб. и доп. — СПб.: Лик, 1997. — С. 78. — 288 с. — (Три века Северной Пальмиры). — ISBN 5-86038-023-2.
  • Фокин М. М. К истории набережных Мойки // История Петербурга. — 2008. — № 1. — С. 2—8.
  • Мойка, реки // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

ПосиланняРедагувати