Мицюк Олександр Корнійович

Олекса́ндр Корні́йович Мицю́к (22 червня 1883, Новоолександрівка, Бахмутського повіту,. Катеринославської губ[1] — 30 грудня 1943, Прага) — український юрист, економіст і соціолог, громадський діяч.

Олександр Корнійович Мицюк
Мицюк Олександр Mytsyuk O.jpg
3-й Міністр внутрішніх справ Директорії УНР Україна
26 грудня 191812 лютого 1919
Попередник(и) Пісоцький Анатолій Андрійович
Наступник(и) Чижевський Григорій Павлович
Особові дані
Народився 22 червня 1883(1883-06-22)
Місце народження Новоолександрівка, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія
Місце смерті Прага
Партійність УПСР
Професія український юрист, економіст і соціолог, громадський діяч

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

БіографіяРедагувати

Випускник військового Петровського Полтавського кадетського корпусу. За організацію Селянської спілки 1905 року був висланий на заслання; після дострокового повернення у 1906 році у зв'язку з революційними подіями 1905—1906 років Олександр Мицюк — один із засновників Української партії соціалістів-революціонерів. Група громадських діячів України — М. Шаповал, П. Христюк, М. Залізняк, О. Мицюк проголосили про її створення, але далі її існування й діяльність до 1917 року не простежується.

У 1915 році О. Мицюк — один із організаторів Юнацької спілки (ЮС) — безпартійної молодіжної організації у підросійській Україні, яка виступала за автономію України. Активний член Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР).

За Директорії — міністр внутрішніх справ26 грудня 1918 по 12 лютого 1919).[2] У січні 1919 — депутат Трудового Конгресу України. Після відставки уряду в лютому 1919 року О. Мицюк прибув на Поділля і розпочав плідну організаційну роботу з питань кооперації. Швидко адаптувавшись до місцевих умов, він провів низку організаційних заходів, започаткував Вінницький і Кам'янецький «Господарсоюзи» (головою правління останнього працював до вимушеної еміграції в кінці 1920 року).[3] В 1920 — заступник міністра народного господарства УНР Євгена Архипенка.

В кінці 1920 емігрував до Чехословаччини. Відразу по тому включився в громадську роботу. З 1921 Олександр Мицюк — дієвий член Українського громадського комітету у Чехословаччині. Згодом займається науковою та просвітницькою роботою. Він — професор Української господарської академії і Українського вільного університету, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, правничого факультету (Українського вільного університету в Празі), а в 1938—1941 — його ректор. Активно співпрацює з українськими виданнями за кордоном. У 1929 році в місячнику «Розбудова нації» виходить стаття професора Мицюка «Фашизм». В ній він підкреслює недоречність назви «фашизму», якою охрестили український націоналізм його противники. Уже в цій першій статті, присвяченій аналізу фашизму як суспільно-політичної течії, автор доходить висновку про його подібність до більшовизму[4]:

  як і російський комунізм, фашизм пересяк психольоґією і методами воєнної доби: його тактика випробовується на боротьбі перш усього з італійським большевизмом і є тактикою воєнно-большевицькою: за розбите шкло він б'є десять, за спалений дім палить три…  

Автор понад 60 наукових праць, серед яких підручники для вищих навчальних закладів «Історія політичної економії» (Подєбради, 1922—1923) та «Аграрна політика» (1925); а також праці «Селянство й економка большевизму» (1930), «Аграрна політика, 1800—1925» (т. 1-2, 1925), «Євразійство» (1930), «Український економіст-громадівець С. Подолинський» (1933), «Нариси з соціально-господарської історії Підкарпатської Руси» (т. 1-2, 1936—1938). Залишив мемуари «Директорія УНР. Спогади і роздуми» (1931).

Помер у Празі. Похорон спаленням відбувся 11 січня 1944 р. в Крематорії м.Прага.[5]

ПриміткиРедагувати

  1. Владислав Верстюк, Тетяна Осташко. Довідник. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. Стр 128
  2. Народна міліція УНР за часів Директорії (грудень 1918 р. — 1921 р.)
  3. Вінниччина в добу Директорії. Архів оригіналу за 17 травень 2014. Процитовано 14 лютий 2010. 
  4. Мицюк О. Фашизм
  5. г. Нова доба (Берлін) №3 від 16.01.1944 с.3

ПраціРедагувати

  • Про переселення на Далекий Схід. — Київ, 1913.
  • Про автономію України в федеративній Росії. — Лубни, 1917. – 52 с.
  • Земельні реформи на Україні. — Львів, 1921.
  • Історія політичної економії. Т. 1–2. — Подєбради, 1922—1923.
  • Аграрна політика, 1800—1925. Т. 1–2. — Подєбради, 1925.
  • Фашизм // Розбудова нації. — 1929.
  • Євразійство. — 1930.
  • Наукова діяльність політико-економіста М. І. Туган-Барановського. — Л., 1931. – 38 с.
  • Український економіст-громадівець С. Подолинський. — 1933.
  • Український економіст-хлопоман Тадей Р. Рильський.
  • Аграризація жидівства України на тлі загальної економіки. — Прага, 1933. – 135 с.
  • Українські Хлопомани. — Чернівці: Друк. «Меркур», 1933. — 80 с. — (Б-ка «Самостійної думки» в Чернівцях; ч. 2).
  • Нариси з соціально-господарської історії Підкарпатської Руси. Т. 1–2. — Ужгород-Прага, 1936—1938 (факсимільне вид. — Ужгород, 2003).
  • Доба Директорії УНР. Спомини і роздуми. — Львів, 1939.
  • Статистик, соціолог, народник Ф. А. Щербина // ЦДАВО України. Ф.4465, оп.1, спр.635, арк.1-12

Джерела та літератураРедагувати