Відкрити головне меню

Скорик Мирослав Михайлович

український композитор і музикознавець
(Перенаправлено з Мирослав Скорик)

Миросла́в Миха́йлович Ско́рик (13 липня 1938(1938-07-13), Львів, Польська Республіка) — композитор і музикознавець, Герой України, народний артист України, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України в 2006—2010 роках, художній керівник Київської опери (2011-2016). Внучатий небіж Соломії Крушельницької[2].

Мирослав Скорик
Зображення
М. Скорик (2017, фото М. Лагути)
Основна інформація
Повне ім'я Скорик Мирослав Михайлович
Дата народження 13 липня 1938(1938-07-13)[1] (81 рік)
Місце народження Львів, Львівське воєводство, Польська Республіка
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Професія композитор
Освіта Львівська консерваторія, Московська консерваторія
Праця в операх Національна опера України імені Тараса Шевченка
Інструменти фортепіано
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1987Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1968
Звання
Народний артист УРСРЗаслужений діяч мистецтв України
composersukraine.org
Нагороди

Герой України (орден Держави)

Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Орден «Знак Пошани»

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 13 липня 1938 року в родині українських інтелігентів у Львові, тепер Львівська область, Україна. Мати Мирослава Михайловича походила з родини Охримовичів. Дідусь Скорика, Володимир Охримович, був відомим українським фольклористом, громадським та політичним діячем. Марія-Соломія Охримович-Скорик одержала освіту у Відні. Бабця Олена Крушельницька Охримович була рідною сестрою Соломії Крушельницької. Батько також навчався у Віденському університеті (філософський факультет). Перше знайомство з музикою отримав у сім'ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано.

Батько композитора — Михайло Скорик, історик, етнограф, був працівником Львівського відділення Академії наук УРСР, володів грою на скрипці, знав і виконував різноманітні карпатські мелодії, пісні й танці.[3]

З окупацією Західної України 1939 року СРСР сім'я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей, зазнала втрат. У роки війни старший брат М. Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії.

До систематичних занять музикою Мирослава заохотила С.Крушельницька. За її порадою, він починає вчитися у Львівській музичній школі-десятирічці (яка виникла з ініціативи Василя Барвінського при Львівській консерваторії). Найбільше Мирославу Михайловичу врізалися в пам'ять заняття з хору і сольфеджіо у класі Григорія Терлецького, який заохотив хлопця до компонування. Разом зі Скориком в ці роки навчались: Тамара Назарко-Коноварт, Ліда Крих[4], Дарія Криворучко, в майбутньому відомий хормейстер Борис Кокотайло, Оксана Панасюк та інші.

В 1948 р., після посилення репресій родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір (до Анжеро-Судженська Кемеровської області) за неправдивим наклепом. На засланні Мирослав Михайлович продовджує свою освіту. Вчиться гри на фортепіано в учениці С.Рахманінова Валентини Канторової, навіть виїздить на різні конкурси. Також опановує гру на скрипці під керівництвом батька своєї однокласниці Володимира Панасюка.

Лише після смерті Й. Сталіна в 1953 р. репресії послабились. Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим паспортом» (що давало право виїзду в будь-яке з міст СРСР). Батьком композитора вдалося одержати такий дозвіл через два роки, але без права проживання у Львові. Переїхавши до Львова, Скорик оселився в сестри батька Ярослави Біганської, яка допомогла знайти репетиторів для підготовки до вступу в Консерваторію. В цей час відбулося знайомство зі Всеволодом Задерацьким.

У 1955—1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). В цей період Мирослав Михайлович проявив творчу активність. Був постійним учасником засідань Студентського Наукового Товариства. Грав в студентському оркестрі, в 1963 р. організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф'єва», отримав науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.

В 1964 р. створює музику до стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Кінострічка стає відомою і автор музики — також.

у 1963-1966 роках викладав композицію у Львівській консерваторії, а з 1966 р. до кінця 1980-х років викладав композицію у Київській консерваторії. Одним з перших його випускників був Є. Станкович (1968), серед аспірантів - І. Карабиць та А. Гаврилець. Тривалий час працював у США, з 1996 — в Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. Паралельно викладав у Львівській консерваторії. Серед випускників М. Скорика - М. Швед.

З 2002 — художній керівник фестивалю «Київ Музик Фест». У 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006—2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери[5], на цій посаді працював до 2016 року[6]

НагородиРедагувати

ТворчістьРедагувати

Твори Мирослава Скорика регулярно виконуються в Україні, інших пострадянських країнах, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді, Австралії. Часто композитор виступає як диригент і піаніст із виконанням власних творів.

У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського, фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу. В творчості композитора можна виділити декілька періодів: ранній (1955—1964); неофольклорний (1965—1972); неокласичний (1973—1978); неоромантичний (1983—1983); полістилістичний (1986—1998); постмодерний.

Музичні твориРедагувати

Музичнотеатральні твори

  • опера «Мойсей» (Лібрето Б.Стельмаха за І. Франком, 2001)
  • балети «Каменярі» (за І. Франком, 1967), «Повернення Баттерфляй» (Скорик-Пуччіні)
  • музична комедія «0:0 на нашу користь» (лібр. Віккерса та О. Каневського, 1969);

Вокально-симфонічні твори

  • кантати для хору і симфонічного оркестру
    • «Весна» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші І. Франка (1960),
    • «Людина» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші Е. Межелайтіса (1964),
    • поема-кантата «Гамалія» (сл. Т. Шевченка, 2003)
  • «Три українські весільні пісні» для голосу та симфонічного оркестру (нар. слова, 1974);

Симфонічні твори

  • симфонічні поеми —
    • «Вальс» (1960),
    • «Сильніше смерті» (симфонічна поема, 1963),
    • «1933» (1993),
    • «Спогад про Батьківщину» (1994)
  • «Гуцульський триптих» (сюїта для симфонічного оркестру, 1965)
  • концерт для великого симфонічного оркестру «Карпатський» (1972)
  • «Партита № 4» для симфонічного оркестру (1974)
  • «24 каприси Паганіні»

Концерти для інструментів соло з оркестром

  • 3 для фортепіано з оркестром — № 1 («Юнацький», 1977), № 2 (1982), № 3 (1995)
  • 4 для скрипки з оркестром — № 1 (1969), № 2 (1990), № 3 (2001), № 4 (2002)
  • «Мелодія» для скрипки з оркестром
  • Концерт для віолончелі з оркестром (1983)

Для камерного оркестру

  • «Сюїта» (1961)
  • Партити № 1 для струнного оркестру (1966), № 2 для камерного оркестру (1970), № 3 для струнного оркестру (1974)
  • «Три фантазії на лютневі теми XVI ст.» з «Львівської табулатури»
  • Диптих (1993);

Камерно-інструментальні твори

  • «Партита №5» для фортепіано (1975);
  • Партита № 6 для струнного квартету
  • Партита № 7 для квінтету духових
  • «Речитатив і рондо» для скрипки, віолончелі та фортепіано (1969);
  • сонати для скрипки і фортепіано — № 1 (1963), № 2 (1993)
  • соната для віолончелі і фортепіано «A-RI-A» (1994);
  • «Карпатська рапсодія» для скрипки та фортепіано (2004)

Фортепіанні твори

  • Три танці для 2-х фортепіано (1995)
  • Цикл п'єс «В Карпатах» (1959) —
    • «Рондо» (1962)
    • «Варіації» (1962)
    • «Бурлеска» (1964)
    • «Коломийка» (1962)
    • «Блюз» (1964)
  • «З дитячого альбома» цикл п'єс («Простенька мелодія», «Народний танець», «Естрадна п'єса», «Лірник», «Жартівлива п'єса» (1965)
  • Токата (1979)
  • 6 прелюдій і фуг (1987—1988);

Вокальні твори

Інше

  • солоспіви на слова Т. Шевченка
  • численні естрадні пісні

Музика до фільмівРедагувати

Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема:

Теоретичні праці Мирослава СкорикаРедагувати

  • Прокофьев и Шенберг // Советская музыка, 1962, № 1.
  • Ладова система С.Прокоф'єва. — К.: Муз. Україна, 1969.-99 с.
  • Майбутнє нашої музики. З доповіді заступника голови правління Спілки композиторів України на пленумі правління Спілки. — Музика. 1971, № 1.-С. 8-9.
  • Музыкальное творчество и критика (Выступление на У пленуме правлення Союза композиторов СССР) // За действенную музыкальную критику. Сб. статей и выступлений / Сост. Г. Друбачевская. -М.: Сов. комп., 1974.-С. 77-78.
  • О прогрессивном и догматическом новаторстве. — Советская музыка, 1971, № 8. -С. 17-23. Особенности лада музыки С. Прокофьева// Проблемы лада. Сб. статей / Сост. К.Южак. -М.: Музыка, 1972.-С. 226—238.
  • Про природу і спрямованість новаторського пошуку в сучасній музиці // Сучасна музика. Вип 1. — К.: Муз. Україна, 1973.-С. 3-24. (Співавтор- В.Задерацький).
  • Слово про композитора [І.Соневицького] // Соневицький і. Солоспіви: Для голосу і фп. -К.: Муз. Україна, 1993. — С. 5 — 6.
  • Структура і виражальна природа акордики в музиці XX ст. — К.: Муз. Україна, 1983. −160 с.

Сім'яРедагувати

Дружина — Адріана.[2]

ЗахопленняРедагувати

Мирослав Скорик захоплювався спортом. Під час навчання в у консерваторії здобув спортивні розряди з легкої атлетики, настільному тенісі, бадмінтону, шахів. Також цікавився туризмом на байдарках, автомобілями.[12].

ПриміткиРедагувати

  1. Discogs — 2000.
  2. а б Запотічна-Ванчосович, Ірина (18 липня 2013). Мирослав Скорик: «Працюю, як заведений». Високий замок. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019. 
  3. Волох Оксана. М. Скорик – Мойсей української музики (PDF) // Молодь і ринок. — 2011. — № 8 (79). — С. 133-136. Архівовано з джерела 30 червня 2019.
  4. Енциклопедія Сучасної України
  5. Мирослав Скорик відсьогодні — художній керівник Національного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка
  6. судячи з веб-архіву сайту Національної опери.
  7. Указ Президента України № 758/2008 від 20 серпня 2008 року «Про присвоєння М. Скорику звання Герой України»
  8. Указ Президента України № 128/2010 від 8 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами України»
  9. Указ Президента України № 726/2006 від 27 серпня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»
  10. Указ Президента України № 1109/98 від 5 жовтня 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»
  11. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
  12. Кияновська, Любов (23 вересня 2013). Мирослав Скорик: людина і митець. Портал Music-Review Ukraine. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019. 

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати