Матяш Ракоші
Ма́тяш Ра́коші (угор. Rákosi Mátyás [ˈmaːcaːʃ ˈraːkoʃi]), ім'я при народженні Ма́тяш Ро́зенфельд (угор. Rosenfeld Mátyás; 9 березня 1892[2][3], Ада, Королівство Сербія — 5 лютого 1971[4], Горький, СРСР) — угорський комуністичний політик єврейського походження. Був фактичним лідером Угорщини від 1945 до 1956 року[5][6] — спочатку як Генеральний секретар Комуністичної партії Угорщини (1945—1948), а згодом — як Генеральний секретар Угорської партії праці (1948—1956). Його правління було узгоджено з політикою Йосипа Сталіна.
| Матяш Ракоші | |
|---|---|
| угор. Rákosi Mátyás | |
.jpg) | |
| Ім'я при народженні | Матяш Розенфельд угор. Rosenfeld Mátyás |
| Народився | 9 березня 1892 Ада, Австро-Угорська імперія |
| Помер | 5 лютого 1971 (78 років) Горький, СРСР |
| Поховання | Фаркашреті |
| Країна |  СРСР (від 1934),  Угорщина.svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Національність | єврей |
| Діяльність | політик |
| Знання мов | російська і угорська[1] |
| Посада | Генеральний секретар Комуністичної партії Угорщини Генеральний секретар Угорської партії праці |
| Партія | Комуністична партія Угорщини Угорська партія праці |
| Конфесія | атеїзм |
| Брати, сестри | Ferenc Biród |
| У шлюбі з | Корнілова Федора Феодорівнаd |
| Автограф |  |
| Нагороди |    |
Біографія
ред.Народився у Аді, що сьогодні є частиною сербської Воєводини. Був шостою дитиною в бідній єврейській родині.
Участь у війні
ред.У роки Першої світової війни воював на Східному фронті, де потрапив до російського полону. Вступив до більшовицької партії.
Комуністична діяльність
ред.1918 року повернувся до Угорщини, де 1919 року став членом уряду Бела Куна. Після падіння Угорської Радянської Республіки утримувався у таборі в Австрії, потім виїхав до Радянської Росії (1920), де брав участь у діяльності Комінтерну. Був одним із секретарів Виконавчого комітету Комуністичного інтернаціоналу. Від 1924 року член ЦК КП Угорщини.
Працював у комуністичних організаціях в Угорщині, де знаходився на нелегальному становищі, одночасно бувши членом керівництва Комінтерну. 25 вересня 1925 року заарештований і відданий до надзвичайного військово-польового суду. Організовані Комінтерном та ВКП(б) акції на його підтримку у кількох країнах врятували його від страти (за російськими джерелами[7])
Від 1934 року громадянин СРСР[8]. 1945 року повернувся в Угорщину й очолив місцеву Комуністичну партію.
Керівництво Угорщиною
ред.1948 року примусив соціал-демократичну партію до об'єднання з КПУ в єдину Угорської партію трудящих, яку сам же й очолив.
Його режиму були притаманні політичний терор проти опозиції, який проводила служба державної безпеки AVH (зокрема жертвою такого переслідування став колишній міністр внутрішніх справ Ласло Райк). За правління Ракоші в Угорщині відбувалася націоналізація економіки і прискорене кооперування сільського господарства (колективізація).
Ракоші називав себе «найкращим угорським учнем Сталіна», копіюючи сталінський режим в найдрібніших деталях, аж до того, що в останні роки його правління угорська військова форма була ідентична до радянської, а в магазинах Угорщини почали продавати житній хліб, який раніше в Угорщині не їли.
З кінця 1940-х років розв'язав кампанію проти сіоністів, усунувши при цьому свого політичного конкурента — міністра внутрішніх справ Ласло Райка.
1952 року Ракоші також зайняв посаду прем'єр-міністра Угорщини, однак 1953 року під тиском радянського керівництва передав цей пост Імре Надю.
В 1954 році активістів, серед яких виділявся Мішель Варга, заснували групу обговорення Petofi, в опозиції до Матяша Ракоші.
Відставка
ред.Після доповіді Хрущова на ХХ з'їзді КПРС Ракоші було знято з посади генерального секретаря ЦК УПП (замість нього цю посаду обійняв Ерне Ґере). Незабаром після революції 1956 року Ракоші вивезли в СРСР, спочатку жив у Москві, а потім - у киргизьких Токмоку та Арзамасі, а потім у Горькому. 1970 року йому було запропоновано відмовитися від активної участі в угорській політиці в обмін на повернення в Угорщину, проте Ракоші відмовився.
Був одружений із Феодорою Корніловою, уродженкою Якутії.
Примітки
ред.- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Gábor Murányi [Архівовано 24 січня 2008 у Wayback Machine.]
- ↑ Mátyás Rákosi, Encyclopedia.com; accessed 22 July 2020.
- ↑ Matyas Rakosi – History of 1956, rev.hu; accessed 22 July 2020.
- ↑ Bertényi Iván. Gyapai Gábor: Magyarország rövid története (Maecenas, 2001).
- ↑ Matyas Rakosi profile, Britannica Online Encyclopedia; accessed 22 July 2020.
- ↑ Большая Советская Энциклопедия. Том сорок восьмой: Рави — Роббиа // Гл. ред. О. Ю. Шмидт. Зам. гл. ред. Ф. Н. Петров, Ф. А. Ротштейн.— М.: Государственный институт «Советская Энциклопедия», 1941.— Кол. 209—210.
- ↑ Политбюро ЦК РКП(б)-ВКП(б) и Коминтерн: 1919—1943 гг. Документы. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. —С. 701.
Джерела
ред.- Малая Советская Энциклопедия. Том седьмой. Прямая — Скулы. — М.: .: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1930.— С. 169.
- БСЭ. 3-е изд. Т. 21.— М.: Советская Энциклопедия, 1975.— С. 449.
- Венгерские события 1956 года глазами КГБ И МВД СССР / Сборник документов.- Составители: Зданович А. А., Былинин В. К., Гасанов В. К., Коротаев В. И., Лашкул В. Ф.- М.: Объединенная редакция МВД России, Общество изучения истории отечественных спецслужб, 2009.- 520 с. ISBN 978-5-8129-0090-8
Література
ред.- Р. Кривонос . Ракоші Матьяш // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.622 ISBN 978-966-611-818-2
Посилання
ред.- Спартак і Ракоші [Архівовано 15 вересня 2014 у Wayback Machine.] (стаття Олега Будзея на порталі громадянської журналістики «ХайВей»)
- Біографія(англ.)