Марче́лло Вінче́нцо Доме́ніко Мастроя́нні (італ. Marcello Vincenzo Domenico Mastroianni, *28 вересня 1924, Фонтана-Лірі, Італія — †19 грудня 1996, Париж, Франція) — італійський кіноактор. Часто знімався у Федеріко Фелліні й Вітторіо Де Сіка. Тричі номінувався на премію «Оскар», одержав 2 нагороди Британської кіноакадемії і Каннського кінофестивалю, «Золотий глобус», Кубок Вольпі за найкращу чоловічу роль та інші. Найвідоміші фільми — «Солодке життя» (1960), «Розлучення по-італійськи» (1961), «Учора, сьогодні, завтра» (1963), «Казанова '70», «Вісім з половиною» (1963), «Шлюб по-італійськи» (1964), «Білі ночі». Був другом відомого українського і радянського фотографа Миколи Гнисюка.

Марчелло Мастроянні
Marcello Mastroianni
М. Мастроянні на Венеційському МКФ, 1990
Ім'я при народженніМарчелло Вінченцо Доменіко Мастроянні
Дата народження28 вересня 1924(1924-09-28)[1][2][…]
Місце народженняФонтана-Лірі, Провінція Фрозіноне, Лаціо, Італія
Дата смерті19 грудня 1996(1996-12-19)[1][2][…] (72 роки)
Місце смертіПариж, Франція[4]
ПохованняКампо Верано
Національністьіталієць
ГромадянствоІталія Італія
Професіяактор, кіноактор
Alma materРимський університет ла Сапієнца
Роки активності19471996
ДружинаФлора Карабелла (1926—1996)
ДітиКьяра Мастроянні[5] і Barbara Mastroiannid[5]
IMDbID 0000052
Нагороди та премії
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Золотий глобус (1963)
БАФТА (1963, 1964)
Каннський кінофестиваль (1970, 1987)
Кубок Вольпі (1989, 1993)
Сезар (1993)
Марчелло Мастроянні у Вікісховищі

Біографія

ред.

Марчелло Мастроянні народився в гірському селі Фонтана-Лірі в Апеннінах[6], в родині Отторіно Мастроянні та Іди Іролле.

Є інформація, що активно розповсюджується в білоруських та ізраїльських блогах про те, що мати Мастроянні народилася в Мінську (тоді в Російській імперії) в єврейській родині.[7] За документами, Іда Іролле народилася в 1898 році в Арпіно (італ. Arpino, лат. Arpinum) — місті, розташованому в області Лаціо, в провінції Фрозіноне. Міські гіди в Арпіно розповідають, що батьком Іди був офіцер кавалерії, відомий своїм музичним обдаруванням.

Молодший брат Марчелло, Руджеро, народився в Турині в 1929 році й став згодом відомим кіномонтажником і кіноактором.[8][9]

Дитинство і юність Мастроянні пройшли в Турині та Римі. Вистави тих років були витримані в суто неореалістичній тональності, так само як і перші фільми за участю молодого актора.

Зігравши у Лукіно Вісконті в «Білих ночах» (1957) і у Маріо Монічеллі у кримінальній комедії «Зловмисники, як завжди, залишилися невідомі» (1958), Мастроянні був помічений Федеріко Фелліні, який запросив його на головну роль у своїй грандіозній кінофресці «Солодке життя» (1960). Цей фільм миттєво зробив його відомим і востребованим у всій Європі в незвичній для нього акторській іпостасі інтелектуала та космополіта.

Всесвітнє визнання

ред.

У 1961 році були не менш захоплені відгуки кінокритиків про роботу Мастроянні у фільмі іншого класика італійського кіно — Мікеланджело Антоніоні — «Ніч», де його відчужена манера виконання точно відповідала режисерській задачі передачі відчуження, що панує в сучасному західноєвропейському суспільстві. Наступні дві картини за його участю — «Розлучення по-італійськи» зі Стефанією Сандреллі (режисер П'єтро Джермі) і «Приватне життя» з Бріжит Бардо (режисер Луї Маль) — були орієнтовані на ширшу аудиторію.

Вигравши дві поспіль нагороди Британської академії кіно, Мастроянні виконав головну роль у новому шедеврі Фелліні — «Вісім з половиною» (1963), після чого продюсер Карло Понті залучив його до низки проєктів за участю своєї дружини Софі Лорен. Під керівництвом режисера Вітторіо Де Сікі Мастроянні та Лорен зіграли подружжя у фільмі «Вчора, сьогодні, завтра». Так народився один із найзнаменитіших дуетів світового кіно.

Пізні роботи

ред.
 
Марчелло Мастроянні в мадридському аеропорту Барахас, 1970 рік

Переступивши сорокарічний рубіж, Мастроянні знову працює з Вісконті («Сторонній», 1967), Фелліні («Рим», 1972) та Романом Поланскі («Що?», 1973). Черговий проєкт з Вітторіо Де Сіка та Софі Лорен — «Соняшники» (1970) — було здійснено не без радянської участі.

У другій половині 1970-х та у 1980-х роках актор знімався ще більше, ніж раніше. Щороку виходило по кілька фільмів за його участю, і хоч вони не мали великої популярності у глядача, критики, як і раніше, були прихильні до нього. У 1986 році він отримав приз Каннського кінофестивалю і був втретє висунутий на «Оскар», цього разу за роль у фільмі радянського режисера Микити Міхалкова «Очі чорні».

В одному з останніх своїх фільмів — «Прет-а-порте» Роберта Альтмана (1994) — Мастроянні зіграв італійця, який повернувся з Росії, який закоханий у героїню Софі Лорен.

Мастроянні помер через два роки від раку підшлункової залози. У дні перед похороном фонтан Треві в Римі, що асоціюється з його роллю в «Солодкому житті» Федеріко Фелліні, був символічно відключений і задрапірований чорним на знак поваги до актора, який пішов.[10][11]

Особисте життя

ред.

Марчелло Мастроянні з 1946 року був одружений з Флорою Карабеллою. У 1968 році Марчелло Мастроянні, на той момент офіційно одружений з актрисою Флоре Карабелле, зустрів Фей Данавей. Данавей і Мастроянні зустрічалися близько трьох років, але зрештою вирішили розлучитися: заради Фей актор не наважився залишити дружину та дітей.[12] Своє справжнє кохання він знайшов у Франції: там він зустрів актрису Катрін Денев, у якої в 1972 році від нього народилася дочка Кьяра — згодом відома актриса.

Фільмографія

ред.
 
Марчелло Мастроянні (ліворуч), Моніка Вітті і Джанкарло Джанніні. Кадр з фільму «Драма ревнощів: усі деталі в хроніці» (1970)

Нагороди

ред.

Бібліографія

ред.
  • Сокольська О. Л. Марчелло Мастроянні / Актори зарубіжного кіно. — Вип. 2. — Л. — М., 1965.
  • Сокольська А. Несолодке життя його героїв. Італбянський кіноактор М. Мастроянні // Ленінградська правда, 10 березня 1965
  • Б'яджі Е. Марчелло Мастроянні. — М., 1998.

Примітки

ред.
  1. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в Encyclopædia Britannica
  3. а б в SNAC — 2010.
  4. Deutsche Nationalbibliothek Record #118731653 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. а б Lundy D. R. The Peerage
  6. Генеалогическое дерево М. Мастроянни. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 6 червня 2010.
  7. Сын еврейской мамы, отец еврейской дочери. Памяти Марчелло Мастроянни. ХАЙФАИНФО: Новости Израиля из Хайфы (рус) . 3 червня 2020. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 14 липня 2021.
  8. Enrico Lancia, Roberto Poppi. Dizionario… — С. 32
  9. Matilde Hochkofler. Marcello… — С. 9
  10. Actor dies at age 72. The News (Boca Raton, Florida). Associated Press. 20 грудня 1996. с. 4A. Процитовано 1 січня 2010.[недоступне посилання з Февраль 2018]
  11. Wiegand, Christopher. Federico Fellini: ringmaster of dreams, 1920–1993. — С. 83. — ISBN 9783822815908.
  12. By Peter Castro (13 січня 1997). people.com «Lover and Legend». Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 19 січня 2015.
  13. Cavaliere di Gran Croce Ordine al Merito della Repubblica Italiana Marcello Mastroianni Архівовано жовтень 23, 2020 на сайті Wayback Machine.(італ.)
  14. Grande Ufficiale Ordine al Merito della Repubblica Italiana Sig. Marcello Mastroianni Архівовано жовтень 23, 2020 на сайті Wayback Machine.(італ.)
  15. La bella vita : Marcello Mastroianni racconta

Посилання

ред.