Марковников Володимир Васильович

Володимир Васильович Марковников (рос. Владимир Васильевич Марковников; 13 (25) грудня 1837, Княгинін[ru], Нижньогородська губернія — 29 січня (11 лютого) 1904, Москва) — видатний російський хімік[1]. Представник казанської школи[ru] хіміків-органіків. Почесний член Університету св. Володимира та Харківського університету.

Марковников Володимир Васильович
VladimirMarkovnikov.jpg
Народився 13 грудня 1838(1838-12-13)
Knyagininod, Knyagininsky Uyezdd, Нижньогородська губернія, Російська імперія
Помер 29 січня (11 лютого) 1904 (65 років)
Москва, Російська імперія
Поховання Ваганьковське кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність хімік, винахідник
Alma mater Імператорський Казанський університет[d]
Галузь хімія
Заклад Імператорський Казанський університет[d], Одеський національний університет імені І. І. Мечникова і Імператорський Московський університетd
Вчителі Бутлеров Олександр Михайлович
Відомі учні Ivan Alekseyevich Kablukovd і Nikolay Demyanovd

CMNS: Марковников Володимир Васильович у Вікісховищі

Розвинув теорію хімічної будови органічних сполук. Сформулював власне правило про направлення хімічних реакцій заміщення, відщеплення та приєднання за подвійним зв'язком і ізомеризації залежно від їх хімічної будови, нині відоме як правило Марковникова[2]. Виявив новий клас вуглеводнів — нафтени[3]. Основоположник наукового напряму — нафтохімії[4].

Найвідоміший з-поміж учнів Олександра Бутлерова[5].

ЖиттєписРедагувати

Народився у дворянській родині в місті Княгинін (нині місто Княгиніно Нижньогородської області). Закінчив у 1856 році середній навчальний заклад Нижнього Новгорода, який по типу наближався до класичних гімназій, однак був інститутом[ru]. Вступив до Імператорського Казанського університету, який у 1860 році успішно закінчив. З 1862 року читав у цьому ж університеті лекції, викладав[6].

У 1865 році захистив магістерську дисертацію, яка була присвячена ізомерії насичених кислот[1]. Після захисту декілька років працював за кордоном у лабораторіях Беєра, Ерленмеєра та Кольбе в Берліні, Мюнхені та Лейпцизі.

У 1868 році разом з Дмитром Менделєєвим, Олександром Воскресенським, Петром Алексєєвим та іншими вченими заснував Російське хімічне товариство[6].

У 1869 році захистив докторську дисертацію, яка була присвячена впливу атомів у хімічних сполуках[1]. Присвоєно звання професора.

У 1871 році на знак протесту проти відсторонення від посади Петра Лесгафта та накладення на нього заборони викладати — разом з групою вчених покинув Казанський університет[6]. Того ж року запрошений до Новоросійського університету (нині Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), де очолив кафедру хімії. Тут працював до 1873 року. За короткий час перебування в Одесі виконав п'ять циклів дослідження, присвячених взаємному перетворенню ізомерів альдегідів і карбонових кислот[1].

У 1873 році переїхав до Москви. З того часу постійно працював у Московському університеті[3].

Помер у 1904 році. Похований у Москві на Ваганьковському кладовищі[7].

Сім'яРедагувати

У 1864 році одружився з Любов'ю Ричковою (онукою історика Петра Ричкова)[8], яка народила сина — Миколу Марковникова[ru], відомого російського архітектора.

Наукова діяльністьРедагувати

Наукові дослідження вченого були присвячені розвитку теорії хімічної будови, вивченню нафти й аліциклічних вуглеводнів.

У 1865 році на прикладі масляних і ізомасляних кислот вперше показав існування ізомерії серед жирних кислот.

У 1869 році, у своїй дисертаційній роботі, яка ґрунтувалася на основі поглядів Олександра Бутлерова, шляхом експериментальних досліджень виявив ряд закономірностей, що стосуються реакцій заміщення, приєднання і розщеплення[6]. Започаткував принцип в органічній хімії, що використовується нині для передбачення регіоселективності реакції приєднання протонних кислот і води до несиметричних алкенів і алкінів, й іменується на честь нього.

У 1870-х роках отримав усі передбачені теорією будови ізомерні двохосновні кислоти[6].

З початку 1880-х років систематично досліджував кавказьку нафту. Відкрив вуглеводні нового класу, яким дав назву нафтени, виділив з нафти ароматичні вуглеводні[3] і виявив їх здатність давати з вуглеводнями інших класів азеотропні суміші[6]. Вивчав Ас­тра­ханські соляні озера з метою використання солей у промисловості[1].

У 1890 році синтезував аліциклічні сполуки з циклами у 4, 7 та 8 атомів карбону[1] та дослідив сполуки з циклами у 5 та 6 атомів карбону, що були вперше синтезовані Вільямом Перкіним та Миколою Зелінським.

У 1892—1893 роках описав умови та характер полімеризації семичленного циклу в шестичленний[9].

Вибрані праціРедагувати

  • Нормальный курс аналитической химии. Для высших и средних учебных заведений и фармацевтов. Ч. I. Качественный анализ. — М., 1877. — 120 с.
  • Появление чумы в России и средства предохраниться от нее / Соч. Проф. Моск. ун-та Вл. Марковникова и д-ра П. Отрадинского. — М., 1879. — 40 с
  • Исследование кавказской нефти / Соч. Вл. Марковникова и Вл. Оглоблина. — СПб., 1883. — 79 с.
  • Нафтены и их производные в общей системе органических соединений. — М., 1892. — 44 с.
  • Исторический очерк химии в Московском университете // Ломоносовский сборник. — М., 1901.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е В. Я. Чирва, Н. В. Толкачова. Марковников Володимир Васильович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 19 : Малиш — Медицина. — 687 с. — 10 000 прим. — ISBN 978-966-02-8345-9.
  2. Біографії видатних учених-хіміків. Володимир Васильович Марковніков (1837—1904). Видавництво «Ранок». Процитовано 18 квітня 2020. 
  3. а б в Марковников Володимир Васильович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1981. — Т. 6 : Куликів — Мікроклімат. — 552 с., [22] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.
  4. Хімія: підруч. для 10 кл. закладів загальної середьної освіти: профіл. рівень / Л. П. Величко. — К.: Школяр, 2018. — С. 63
  5. Історія хімії: навчальний посібник / О. М. Камінський та ін. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2019. — С. 137, 163, 182
  6. а б в г д е Марковников Владимир Васильевич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  7. Марковников Владимир Васильевич (1838-1904). Могилы Знаменитостей. Процитовано 18 квітня 2020. (рос.)
  8. Владимир Васильевич Марковников, 1837—1904 / Сорокина Т. Д.– Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 2003. — С. 5(рос.)
  9. Хімія, 8-11 класи. Цікаві досліди з органічної хімії / Євсеєв Р. С. — Х., 2006. — С. 19

ЛітератураРедагувати