Еміль Ерленмеєр
нім. Richard August Carl Emil Erlenmeyer
E. Erlenmeyer ca 1863.jpg
Народився 28 червня 1825(1825-06-28)
Веген (нині Таунусштайн), Велике Герцогство Гессен
Помер 22 січня 1909(1909-01-22) (83 роки)
Ашаффенбург, Баварія, Німецька імперія
Країна Flag of Germany (1867–1918).svg Німеччина
Національність німець
Діяльність хімік, викладач університету, фармацевт
Alma mater Гіссенський університет
Гайдельберзький університет
Галузь органічна хімія
Заклад Вища технічна школа в Мюнхені
Ступінь професор
Науковий керівник Юстус фон Лібіх
Аспіранти, докторанти Hans Bunted і Heinrich Kilianid
Членство Баварська академія наук
Відомий завдяки: правило Ерленмеєра, колба Ерленмеєра
Діти Friedrich Gustav Carl Emil Erlenmeyerd[1]

CMNS: Еміль Ерленмеєр у Вікісховищі

Рі́хард А́вгуст Карл Емі́ль Ерленме́єр (28 червня 1825, Веген, Велике Герцогство Гессен — 22 січня 1909, Ашаффенбург, Баварія) — німецький хімік-органік.

Ерленмеєр навчався у Гіссенському (до 1845) та Гайдельберзькому (1846—1849) університетах. У 1850 році отримав ступінь доктора філософії в Гіссенському університеті. Після навчання працював фармацевтом у Гайдельберзі, а з 1857 року — у Вищій технічній школі в Мюнхені, де з 1868 мав посаду професора.

Основні дослідження Ерленмеєра здійснювалися в галузі органічної хімії. У 1861 році він відкрив реакцію утворення дисульфідів при окисненні меркаптанів сульфатною кислотою. У 1864 році він сформулював правило, котре постулювало неможливість існування сполук з кількома гідроксильними групами на одному атомі (цьому передувала низка невдалих спроб синтезувати метиленгліколь). Тоді ж він висунув ідею про існування подвійних зв'язків між атомами Карбону.

У 1865 році він запропонував структурні формули етилену та ацетилену, а рік по тому — формулу нафталіну, яку пізніше, у 1868 році, підтвердив Карл Гребе.

Ерленмеєр отримав ізомасляну кислоту (2-метилпропанову) і три ізомерні валеріанові кислоти. У 1880 році, незалежно від Петре Мелікішвілі, синтезував гліцидну кислоту. В 1883 він отримав амінокислоту тирозин, відкриту Лібіхом ще у 1846 році. Також синтезував лейцин, гуанідин та ізосерин.

В ході лабораторних практик він запропонував власну конструкцію колби для хімічного аналізу, названу пізніше колбою Ерленмеєра.

Ерленмеєр зробив великий внесок в атомну теорію. Ще з часів своєї юності цікавився структурою хімічних сполук та дискутував про це зі своїми колегами. З 1859 року він працює редактором журналу «Zeitschrift für Chemie, Pharmazie und Mathematik» у якому ставить свої теорії до дискусії. У 1862 році уперше встановлює на основі своїх досліджень, що у сполуках існують не лише одинарні зв'язки, але і подвійні та багатократні. Таким чином стає структура багатьох сполук зрозумілою. При публікації своїх результатів використовував схеми запису хімічних формул запропоновані Арчібальдом Купером, які після цього часу стали у вжитку.

З 1884 року Ерленмеєр став президентом Німецького хімічного товариства.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. . Выдающиеся химики мира. — М. : Высшая школа, 1991. — 656 с. (рос.)