Обухова Лідія Олексіївна

(Перенаправлено з Лідія Обухова)

Лідія Олексіївна Обухова (17 серпня 1924 — 26 квітня 1991) — російська письменниця, член Спілки письменників СРСР (1956), автор відомих романів «Глубінь-містечко», «Заноза», повістей «Улюбленець століття», «Ліліт», книги подорожей «Прекрасні країни» і багатьох інших. Її твори видавалися більш ніж на 30 мовах[1]. Нагороджена орденом «Знак Пошани» та медаллю «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР»[1].

Лідія Обухова
Лидия Алексеевна Обухова
Народилася 17 серпня 1924(1924-08-17)
Кутаїсі, Грузинська РСР, Закавказька РФСР
Померла 26 квітня 1991(1991-04-26) (66 років)
Москва
Поховання Міусський цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність письменниця
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Мова творів російська
Роки активності з 1945
Нагороди
орден «Знак Пошани»

Біографія ред.

Народилася в Кутаїсі в родині акторів. Після смерті батька була встановлена вітчимом, офіцером-прикордонником. Через постійні роз'їзди сім'ї навчалася в різних школах. Жила на Кавказі, Україні, Середній Азії, Поволжі Білорусі. У 1940 році закінчила середню школу № 10 міста Вітебська.[2]

Велика Вітчизняна війна застала Лідію Обухову на кордоні в Литві. Всю війну вона провела у фашистському концтаборі (як дочка прикордонника).

Після закінчення війни закінчила Літературний інститут ім. А. М. Гіркого (1951).

Член СП СРСР (1956). Нагороджена орденом «Знак Пошани».

Похована на Міуському кладовищі[3].

Сім'я ред.

Перший чоловік — журналіст і письменник Владилен Травинський.

Творчість ред.

Друкуватися почала в 1940-х роках. Початком літературної діяльності Лідії Обухової можна вважати 1946 рік, коли в газеті «Радянська Клайпеда» був опублікований ряд її ескізів і оповідань, хоча юнацький вірш Лідії Обухової з'явився в пресі, коли їй було 14 років («Витівник», 1938, № 12). Перший прозовий твір, що звернув на себе увагу критики, — повість «Глубінь-городок» (1955), написана за результатами творчих відряджень Лідії Обухової в Білорусію в 1953—1954 роках. У подальшому поїздки по районах Середньої Росії дали матеріал для роману «Скалка» (1961).

Працювала в жанрах історичної новели, дитячої і документальної прози, фантастики. Написала кілька книг про Юрія Гагаріна («Спочатку була Земля», «Зоряний син Землі», «Улюбленець століття», «Як хлопчик став космонавтом»), серію новел про життя древніх слов'ян, роман про Лермонтова «Обранець».

Помітним явищем в радянській фантастиці 1960-х років стала повість Обухової «Ліліт» (1966) — перший твір письменниці в жанрі фантастики. У повісті, що містить явні відсилання до біблійного міфу, який описує контакт інопланетних прибульців з первісними людьми Землі. Ряд інших фантастичних оповідань і повістей Обухової, що відносяться в основному до гумористичної фантастики — «Пташенята археоптерикса», «Діалог з місячною людиною», «Дочка Ноя», «Яблуко» — увійшли до збірки «Діалог з місячнлю людиною» (1977). У 1974 році вийшла книга «Вітебічі: Історичні новели», присвячена 1000-річчю Вітебська — серія новел про історію міста, боротьби підпільників у роки Великої Вітчизняної війни, про сучасність.

Автобіографічний твір «Бар'єр пам'яті» (1988) воскрешає трагічні дні Великої Вітчизняної війни, коли жінки, дружини офіцерів кордону опинилися на тимчасово окупованій фашистами території і не зігнулися. Вижили і зберегли дітей. І дочекалися Перемоги[1].

Бібліографія ред.

  • Глубінь-містечко — М., 1956, біл. «Глыбінь-гарадок», 1958 (у перекладі на білоруську мову Павловича)
  • Глубінь-містечко — М., 1957
  • Глубінь-містечко — Куйбишев, 1957
  • Під рязанськими зірками — М., 1960
  • Глубінь-містечко — М., 1960
  • Заноза — М., 1961
  • Доброта: Маленька повість — М., Молода гвардія, 1962
  • Маленькі повісті — М., 1963
  • Глубінь-містечко. Заноза. — М., 1963,
  • Прекрасні країни: Подорож в щоденниках — М., 1964
  • Ліліт: Фантастична повість — М., Знання, 1966
  • П'ять точок: Повісті — М., 1967
  • Срібна книга Півночі — М., 1968
  • Весна частіше, ніж раз в році — М., 1970
  • Улюбленець століття: Повість-спогад — М., Молода гвардія, 1972
  • Спочатку була Земля… — М., Сучасник, 1973
  • Вітьбічі: Історичні новели — Мінськ, 1974
  • Зоряний син Землі: Повість. — М., Дитяча література, 1974
  • Перші постріли — М., 1976
  • Діалог з місячною людиною: Повісті та оповідання — Калінінград, 1977
  • Улюбленець століття: Повість-спогад — Л., Леніздат, 1977
  • Набатний ранок: Олександр Невський: Історична повість: Для середовищ. шк. віку / Лідія Обухова; Худож. Олександр Антонов. — М. : Молода гвардія, 1978. — 176 с. — (Піонер — значить перший. Вип. 61) — 100 000 прим. (в пер.)
  • Прикордонні характери: Документальна повість — М., вид. ДОСААФ, 1978
  • Улюбленець століття: Повість-спогад — М., Молода гвардія, 1979
  • Весна частіше, ніж раз в році — М., 1980
  • Нове життя Ружева — М., 1981
  • За золотими воротами: Подорож по місту Володимиру — М., 1983
  • Вибране — М., Радянський письменник, 1983
  • День на заставі — М., Дитяча література, 1984
  • Як хлопчик став космонавтом: Повість про Гагаріна Ю. — М., 1984
  • Глубінь-містечко — М., 1984.
  • Давним-давно: Розповідь про життя давніх слов'ян. — М., 1986
  • Бар'єр пам'яті; Снігові Робінзони: Повісті. — М, 1988
  • Званка — син Добрили: Розповідь про життя слов'ян за часів Київ. Русі — М., 1988
  • Бережуть руно: Документальні прикордонні повісті — М., Радянська Росія, 1989
  • Обранець: Роман-етюд про Лермонтова — Алма-Ата, 1989
  • Цілий день зі сходом і заходом: Повісті — М., 1989
  • Доброслава з роду Бусова: Повість про древніх слов'ян-антів — М., 1990
  • Розповіді та читання з російської історії — М, 1995

Примітки ред.

  1. а б в Обухова, Бар'єр, 1988.
  2. Історія школи
  3. Могила Л. А. Обухової. Архів оригіналу за 17 грудня 2017. Процитовано 2 грудня 2017.

Література ред.

  • Енциклопедія літаратури і мистецтва Білорусі: У 5-і т., Т. 1. А капела — Габелен / Редкал.: І. П. Шамякін (гал. ред.) і інш. — Мн. : БелСЕ їм. Петруся Бровки, 1984. — 727 с. — 10 000 прим. (білор. мовою)
  • Обухова Л. А. Бар'єр пам'яті; Снігові Робінзони // Бібліотечка журналу "Прикордонник" / гол. ред. Ст. Ст. Ярличенко. — М. : Военіздат, 1988. — Т. 133. — С. 2.

Посилання ред.