Гурченко Людмила Марківна

радянська і російська актриса театру і кіно, естрадна співачка, композитор і режисер українського походження

Людми́ла Ма́рківна Гу́рченко (прізвище при народженні — Гурченкова) (13 листопада 1935, Харків, Українська РСР, СРСР — 30 березня 2011, Москва, Росія) — радянська і російська актриса театру і кіно, естрадна співачка, композитор і режисер українського походження. Народна артистка СРСР (1983). Лауреат Державної премії РРФСР ім. братів Васильєвих (1976), Державної премії Російської Федерації (1994) та низки мистецьких і кінопремій, зокрема кінопремії «Ніка» у номінації «Честь та гідність» (2010). Одна з найвидатніших вітчизняних кіноактрис XX століття, що мала яскраве і багатогранне музично-драматичне амплуа.

Людмила Марківна Гурченко
Ім'я при народженні Людмила Марківна Гурченкова
Народилася 13 листопада 1935(1935-11-13)
Харків, Українська СРР, СРСР
Померла 30 березня 2011(2011-03-30) (75 років)
Москва, Росія
  • серцево-судинні захворювання
  • Поховання Новодівичий цвинтар
    Національність українка
    Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
    Діяльність співачка, кіноакторка, кінокомпозиторка, кінорежисерка, сценаристка, акторка, мемуаристка, акторка театру
    Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
    Роки діяльності 19562011
    У шлюбі з Борис Андронікашвіліd, Кобзон Йосип Давидович, Ординський Василь Сергійовичd і Sergey Senind
    Діти Марія Корольова
    IMDb nm0348558
    Нагороди та премії

    CMNS: Людмила Марківна Гурченко у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Біографія ред.

    Дитинство ред.

    Народилася 13 листопада 1935 року в Харкові. Була єдиною дитиною в сім'ї. Її батько, Марко Гаврилович, працював забійником на копальні, трохи провчився в музично-драматичному інституті, виступав як баяніст на різних масових заходах від Палацу піонерів, був завгоспом у науковій бібліотеці ім. Короленка. Мати акторки, Олена Олександрівна, москвичка з «дворян давнього роду», яка була вихована в суворості й отримала гарну освіту, вела гуртки художньої самодіяльності.

     
    Маленька Люся з батьком (1936)

    1941 року батько добровольцем пішов на фронт, пройшов усю війну з концертною бригадою. Але у перепису населення, проведеному окупаційною владою у грудні 1941 року склад родини включає 3 особи, у тому числі присутній Марко Гаврилович. У перепису населення за липень 1943 року склад родини включає 2 особи, Олена Олександрівна записана як «вдова», працювала у німецькій військовій частині, яка розташовувалась по Сердюківському пров.[3]

    Шестирічна Людмила залишалася з мамою в окупованому Харкові. Веселе безтурботне життя скінчилося. Довгі нудні черги за водою до ополонки, холод промерзлої квартири, шибениці в центрі базару, страх, що мама не повернеться додому.

    Після визволення міста Людмила пішла до школи (зараз це Комунальний заклад «Харківська гімназія № 6 „Маріїнська гімназія“ Харківської міської ради Харківської області»). Восени 1944 р. склала іспити до музичної школи ім. Бетховена в «клас охорони дитячого голосу». На прослуховуванні вона виконувала «пісню з жестикуляцією» «Про Вітю Черевичкіна». Педагоги ридали від сміху. Дівчинку зарахували в «майбутні акторки». В музичній школі говорили, що вона «пече пісні, як млинці», навчаючись усього на ходу. Вже тоді Людмила любила тільки співати, «теорію музики відразу ж забула, а до гармонії так і не дійшла». У задушливому, забитому людьми вагоні маленька Людмила дала свій перший концерт на замовлення, за який захоплені попутники «хто скільки може заплатив». Це був її перший заробіток. Усі гроші пішли на оплату музичної школи. У вересні 1945 р. додому повернувся батько.

    Освіта ред.

    Закінчила Всеросійський державний інститут кінематографії імені С. А. Герасимова (1958, майстерня С. Герасимова і Т. Макарової). Акторка Театру-студії кіноактора (до 1964), театру «Современник» (19641966), Держконцерту (19661969).

    Кар'єра ред.

    На другому курсі інституту знялася в невеликих ролях у фільмах «Дорога правди» і «Серце б'ється знову». А потім на неї звалилася слава «Карнавальної ночі» (1956). Цей фільм був експериментом для всіх членів знімальної групи. Сценарій Б. Ласкіна і В. Полякова кілька років нікого не цікавив. Режисер Е. Рязанов робив свою першу художню картину. А Людмила Гурченко з Юрієм Бєловим уперше потрапили на головні ролі.

    Пізніше акторка зіграла у низці стрічок: «Дівчина з гітарою» (1958), «Роман і Франческа» (1960), «Приборкувачі велосипедів» (1963), «Балтійське небо (фільм)», «Робітниче селище».

    1969 р. їй було присвоєно звання заслуженої артистки РРФСР. Знялася у фільмах «Білий вибух» (1970), «Один із нас», «Дорога на Рюбецаль» (1971), «Тінь» (1972). За роль у фільмі «Старі стіни» удостоєна Державної премії РРФСР.

    Виконавиця комедійних і драматичних ролей більш ніж у 80 кіно- і телефільмах. Знялася у фільмах «Двадцять днів без війни» (1976), «Небесні ластівки» (1976), «П'ять вечорів» (1978), «Сибіріада» (1978), «Вокзал для двох» (Віра, 1982), «Польоти уві сні та наяву», «Прохіндіада, або Біг на місці» (1984), «Любов і голуби» (1984) та ін. Зіграла у низці кінострічок українських кіностудій.

    У 2000 р. знялася у фільмі Е. Рязанова «Старі шкапи».

    Співачка, творець і виконавець відеомузичних композицій «Пісні війни» та «Улюблені пісні». На фінальному концерті Фестивалю «Пісня року» «Пісня-99» у 2000 році у Москві /РФ/ Людмила Гурченко нагороджена «Премією імені Клавдії Шульженко». Л. Гурченко сказала: «Я маю багато різних нагород, але ця — найдорожча».

    У 2009 році у співавторстві з Д. Коробкіним зняла свою єдину режисерську роботу — фільм «Строкаті сутінки», основою для якого стала історія сліпого талановитого піаніста Олега Аккуратова. У цьому фільмі Гурченко одночасно виступила як автор ідеї, композитор, актриса. Прем'єра картини відбулася у 2010 році.

    Смерть ред.

    Людмила Марківна Гурченко померла 30 березня 2011 року в Москві, про що повідомив її чоловік. Причина смерті — серцева недостатність. Похорон відбувся 2 квітня 2011 року. За заповітом видатну артистку не відспівували в церкві, а громадянську панахиду не проводили через брак часу. Після прощання з простими шанувальниками таланту Людмилу Гурченко в супроводі найближчих родичів поховали на Новодівичому кладовищі поруч із Олегом Янковським і Вячеславом Тихоновим.

    Почесні звання і нагороди ред.

    Фільмографія ред.

    Акторські роботи:

    1. 1956 — Дорога правди — Люся
    2. 1956 — Карнавальна ніч — Олена Крилова
    3. 1956 — Серце б'ється знову — Таня
    4. 1958 — Дівчина з гітарою — Таня
    5. 1959 — Зірки зустрічаються в Москві — виконавиця пісні в дуеті з Марком Бернесом
    6. 1960 — Роман і Франческа — Франческа Карродіні
    7. 1960 — Спійманий чернець — Ізабелла
    8. 1961 — Балтійське небо — Соня Бистрова
    9. 1961 — Повія — Христина Притика
    10. 1961 — Людина нізвідки — Олена
    11. 1963 — Приборкувачі велосипедів — Рита Лаур
    12. 1964 — Одруження Бальзамінова — Устенька
    13. 1965 — Робоче селище — Марія Лещеева
    14. 1966 — Будується міст — Женя
    15. 1966 — Ні і так — Люся Корабльова
    16. 1967 — Підірване пекло — Грета
    17. 1969 — Білий вибух — Віра Арсенова
    18. 1969 — Москва в нотах
    19. 1970 — Один з нас — Клава Овчарова
    20. 1970 — Мій добрий тато — Валентина Миколаївна
    21. 1971 — Дорога на Рюбецаль — Шура Соловйова
    22. 1971 — Корона Російської імперії, або Знову невловимі — шансонетка Аграфена Заволзька
    23. 1971 — Тінь — Співачка Юлія Джулі
    24. 1972 — Цирк запалює вогні — Лоліта
    25. 1972 — Літні сни — Галина Сахно
    26. 1972 — Карпухін — Овсяннікова
    27. 1972 — Тютюновий капітан — Мадам Нініш, господиня готелю
    28. 1973 — Діти Ванюшина — Клавдія Щоткіна
    29. 1973 — Дача — «Степановичу» — дружина художника
    30. 1973 — Двері без замка — Ганна Іванівна
    31. 1973 — Старі стіни — Ганна Григорівна
    32. 1973 — Відкрита книга — Глаша Рибакова
    33. 1975 — Крок назустріч — Валентина Степанівна
    34. 1975 — Щоденник директора школи — Інна Сергіївна
    35. 1975 — Солом'яний капелюшок — Клара Бокардон
    36. 1976 — Строгови — Капітоліна
    37. 1976 — Двадцять днів без війни — Ніка
    38. 1976 — Мама — Тітка Маша, Мама-Коза
    39. 1976 — Сентиментальний роман — Марія Петриченко
    40. 1976 — Злочин — Люба
    41. 1976 — Небесні ластівки — Коріна
    42. 1977 — Сімейна мелодрама — Валентина Барабанова
    43. 1977 — Друга спроба Віктора Крохіна — Люба Крохіна
    44. 1977 — Зворотний зв'язок — Вязнікова
    45. 1978 — Коли йдеш – іди — Аліса Суліна
    46. 1978 — Сибіріада — Тая Соломіна
    47. 1978 — Красень-чоловік — Сусанна
    48. 1978 — Пізнаючи білий світ — Незнайомка
    49. 1978 — Острови в океані (ТБ) — дружина Хадсона
    50. 1978 — Бенефіс Людмили Гурченко — Акторка / Стара / Нініш / Розбійниця / Наполенша / Бабетта / Ельвіра / Піратка / Пастушка / Черниця / белошвейку / Девушка / Дженні / Сапожніца / Прес-секретар
    51. 1979 — Особливо важливе завдання — Ельвіра
    52. 1979 — П'ять вечорів — Тамара Василівна
    53. 1980 — Ідеальний чоловік — Місіс Лора Чівлі
    54. 1981 — Улюблена жінка механіка Гаврилова — Маргарита Сергіївна Соловйова
    55. 1981 — Відпустка за свій рахунок — Ада Петрівна, супроводжуюча тургрупи
    56. 1982 — Польоти уві сні та наяву — Лариса Юріївна Кузьміна
    57. 1982 — Вокзал для двох — Віра Нефедова
    58. 1983 — Рецепт її молодості — Емілія Марті
    59. 1983 — Шурочка — Раїса Петерсон
    60. 1983 — Магістраль — Капітоліна Гвоздьова
    61. 1984 — Прохіндіада, або Біг на місці — Катерина Іванівна Любомудрова
    62. 1984 — Любов і голуби — Раїса Захарівна
    63. 1985 — Аплодисменти, аплодисменти... — Акторка Гончарова
    64. 1987 — Претендент — Керол
    65. 1987 — Мрійники — Аполлінарія Спенсер
    66. 1988 — Опік — Ганна
    67. 1988 — Дорога до пекла — Марта Хольман
    68. 1989 — А чи був Каротин? — Курнатова-Борджіа
    69. 1990 — Імітатор — Співачка
    70. 1990 — Нелюд, або В раю заборонено полювання — Зоя Михайлівна Шерстобітова
    71. 1990 — Наша дача — Людмила Козлова
    72. 1990 — Моя морячка — Людмила Пашкова
    73. 1991 — Сексказка — Діана, диявол в жіночому обличчі
    74. 1991 — Віват, гардемарини! — Йоганна, мати принцеси Фіке
    75. 1992 — Білі одежі — Туманова
    76. 1992 — Прощальні гастролі — Ніна Володимирівна
    77. 1992 — Гардемарини 3 — Йоганна, мати принцеси Фіке
    78. 1993 — Люблю
    79. 1993 — Послухай, Фелліні! — Віра, акторка
    80. 1994 — Прохіндіада 2 — Катерина Іванівна Любомудрова
    81. 1996 — Четверо
    82. 1997 — Старі пісні про головне 2
    83. 2000 — Старі шкапи — Єлизавета
    84. 2000 — Старі пісні про головне (постскриптум)
    85. 2000 — Жіноче щастя — Маргарита
    86. 2000 — Прощавай, Двадцяте…
    87. 2002 — Безсовісні
    88. 2004 — Якщо завтра в похід…
    89. 2005 — Дванадцять стільців — Олена Боур
    90. 2005 — Обережно, Задов! 2 — Тоня
    91. 2005 — Взяти Тарантіно
    92. 2005 — Горинич і Вікторія
    93. 2006 — Карнавальна ніч-2, або П'ятдесят років по тому — камео
    94. 2008 — Вища міра — голова кримської мафії
    95. 2009 — Строкаті сутінки — Ганна Дмитрівна Семенова, співачка

    Кінокомпозитор:

    1. 1990 — Моя морячка
    2. 1993 — Люблю
    3. 2009 — Строкаті сутінки

    Режисер-постановник:

    1. 2009 — Строкаті сутінки (у співавт.)

    Дискографія ред.

    • Гурченко Л., Миронов А. Старый граммофон /Н. Олев/ // Якушенко И. Не люблю прощания: песни.
    • Гурченко Л., Гердт З. /Песни о несостоявшихся надеждах/ //Песни на стихи Б. Окуджавы из кинофильмов.
    • Гурченко Л. Песни военных лет /муз. композиция В. Давыденко/.
    • Дунаевский М. Три мушкетера, мюзикл /Инсценировка М. Айзенберга по стр. романа А. Дюма. Тексты песен Ю. Ряшенцева. Кэт — Л. Гурченко. ВИА «Фестиваль» Д. Атовмяна.
    • Гурченко Л. Команда молодости нашей. Песня.
    • Гурченко Л. Песня про Харьков. Песня.
    • та інші…

    Творчість ред.

    Автор спогадів «Моё взрослое детство» (М., 1983) та «Аплодисменты» (М., 1997), «Балет життя», «Люся, стоп!».

    Вшанування пам'яті ред.

     
    Пам'ятник Гурченко неподалік від готелю «Харків»

    У її рідному місті Харків є провулок Людмили Гурченко та встановлено пам'ятник.[5][6]

    Примітки ред.

    1. Virtual International Authority File[Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
    2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. Державний архів Харківської області, ф. Р.-2982
    4. Президент наградил Гурченко орденом «За заслуги перед Отечеством» II степени. Архів оригіналу за 16 листопада 2010. Процитовано 13 листопада 2010. 
    5. Пам'ятник Людмилі Гурченко відкрили в центрі Харкова. Інтерфакс-Україна. 19 липня 2018. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 20 липня 2018. 
    6. Табличку з помилками з пам'ятника Гурченко в Харкові зняли і переробили. Інтерфакс-Україна. 20 липня 2018. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 20 липня 2018. 

    Джерела і посилання ред.

    Статті ред.

    • Прощайте, Людмила Марковна //Харьковские известия.-2011.-2 апр.-С.1. /Фотопортрет/. //http://www.izvestia.kharkov.ua.02/04/2011/.
    • Провулок Людмили Гурченко/про назву вулиці у м. Харків на честь Л.Гурченко/ //Харьковские известия.-2015.-21 ноя.-Додаток.-С.5. //http://www.izvestia.kharkov.ua.21/11/2015.
    • Портрет Гурченко на доме Гурченко //Харьковские известия.-2016.-30 авг.-С.6. //http://www.izvestia.kharkov.ua.30/08/2016.
    • Провулок Людмили Гурченко /про назву у м. Харків вулиці на честь Л. М. Гурченко //Перелік перенайменувань об"єктів топоніміки.-Харків: ООО «НПП Поліграфсервіс»,2017.-С.2.
    • Для памятника Людмиле Гурченеко благоустроят новый сквер /автор монумента, скульптор засл. художник Украины Катиб Мамедов //Харьковские известия.-2018.-5 июля.-С.6./Фото памятника/. //http://www.izvestia.kharkov.ua.05/07/2018.
    • До конца июля откроют памятник Гурченко //Харьковские известия.-2018.-12 июля. Фото. //http://www.izvestia.kharkov.ua.12/07/2018.
    • Дань памяти великой харьковчанке /открытие памятника Л.Гурченко в Харькове/ //Харьковские известия.-2018.-21 июля.-С.1,7. Фото. //http://www.izvestia.kharkov.ua.21/07/2018/.
    • День города /о памятнике Л.Гурченко/ // Харьковские известия.-2018.-23 авг.-С.11. //http://www.izvestia.kharkov.ua.23/08/2018.
    • Памятник, установленый в Харькове почетной харьковчанке, легендарной актрисе Людмиле Гурченко /ул. Тринклера,6/ //Харьков: 75 лет жизни и достижений.-2018.- 23 авг.-С.5.
    • Мнішек І. За номером п'ять /про Л.Гурченко, одного з чоловіків Л.Гурченко/ //Слобідський край.-2019.-№ 37.-9 трав.-С.15. Фото Л.Гурченко з чоловіком. //http://www.slk.kh.ua.09/05/2019/
    • Сергеева, В. Безграничная вера в себя: о Л. Гурченко // http://www [Архівовано 2 лютого 2008 у Wayback Machine.] [Архівовано 2 лютого 2008 у Wayback Machine.].izv.kharkov.ua12-11-2019.-p. 5 //Харьковскиие известия.-2019.-12 ноября.-С5.