Відкрити головне меню

«Пові́я» (рос. «Гулящая») — український радянський художній фільм-драма 1961 року за мотивами однойменного роману Панаса Мирного «Повія» (1883 рік). Режисер: Іван Кавалерідзе. Друга велика роль Людмили Гурченко після фільму «Карнавальна ніч». Фільм знятий на чорно-білу плівку.

ПовіяPicto infobox cinema.png
рос. Гулящая
Повія постер.jpg
Жанр драма
Режисер Іван Кавалерідзе
Сценарист Надія Капельгородська
У головних
ролях
Людмила Гурченко
Маргарита Гладунко
Оператор Володимир Войтенко
Композитор Борис Лятошинський
Кінокомпанія Кіностудія імені Олександра Довженка
Тривалість 68 хв.
Мова російська
Країна СРСР
Рік 1961
IMDb ID 0184541

СюжетРедагувати

Розповідь про трагічну долю української селянської дівчини Христини (Людмила Гурченко). Її батько, повертаючись з міста, куди ходив дістати грошей, щоб заплатити податки, замерзає по дорозі (стоїть зима). Христина ж полюбилася синові місцевого багатія. Лицемірством і обманом випровадив багач Христину з села і віддав у найми своєму приятелеві купцеві Загнибіді, що живе в місті. Той, захопившись Христиною, вбиває свою дружину, а дівчину, сунувши п'ятдесят карбованців за мовчання, відправляє назад у село. Незабаром Христину звинувачують у співучасті у вбивстві. Хоч її вину і не було доведено, але всі спроби влаштуватися на роботу були марні.

Тим часом помирає її мати. Незабаром на ринку Христина зустрічає свою землячку, Марину, яка почала працювати в місті за наймом ще раніше. Там же, на ринку Христину наймає покоївкою Антон Петрович Рубець. У будинку нового господаря вона закохується в квартиранта, який її спокушає. Заставши Христю, яка виходить вночі з кімнати квартиранта, господиня, що теж була коханкою квартиранта, з ганьбою виганяє Христину з дому, квартирант ж при цьому абсолютно байдужий до долі Христини. Після цього про ганьбу Христини дізнається все місто і вона не може отримати роботу в жодному будинку. Притулком нещасної жінки стала кав'ярня «Шантан», де спустошена й позбалена сенсу в житті, Христина разом з такою ж знедоленою подругою Мариною розважала ситу, байдужу до її долі публіку. Один з відвідувачів кафе вмовляє її поїхати до нього в маєток, де Христина і живе цілком щасливо деякий час, поки «тато» не запропонував їй переспати з генералом, який може посприяти у судовій справі проти цього поміщика. Обурена і розгнівана Христя тікає від нього, не взявши нічого з його подарунків.

Під кінець Христя бродить по місту в п'яному тумані. Зустрівши подругу Марину, яка затягує її в шинок, вирішує йти додому в село. Христя вже не в собі: нещастя і жорстокість людей підірвали її психічне здоров'я. На дворі — зима. Христя доходить до свого села вночі, мете хуртовина. Вона стукає в одну з хат, просить впустити переночувати, не дати замерзнути на вулиці. Це хата того самого багатія, який спочатку обманом спровадив її в наймички. Христю не впускають і вона замерзає насмерть.

У роляхРедагувати

Знімальна групаРедагувати