Повія (фільм, 1961)

український художній фільм 1961 року
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проєкту.

«Пові́я» (рос. «Гулящая») — український радянський художній фільм-драма 1961 року за мотивами однойменного роману Панаса Мирного «Повія» (1883 рік). Режисер: Іван Кавалерідзе. Четверта велика роль Людмили Гурченко після фільму «Карнавальна ніч». Фільм знятий на чорно-білу плівку.

Повія
рос. Гулящая
Жанрдрама
РежисерІван Кавалерідзе
СценаристНадія Капельгородська
На основіПовія Редагувати інформацію у Вікіданих
У головних
ролях
Людмила Гурченко
Маргарита Гладунко
ОператорВолодимир Войтенко
КомпозиторБорис Лятошинський
КінокомпаніяКіностудія імені Олександра Довженка
Тривалість68 хв.
Моваросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаСРСР
Рік1961
IMDbID 0184541

Сюжет

ред.

Розповідь про трагічну долю української селянської дівчини Христини (Людмила Гурченко). Її батько, повертаючись з міста, куди ходив дістати грошей, щоб заплатити податки, замерзає по дорозі (стоїть зима). Христина ж полюбилася синові місцевого багатія. Лицемірством і обманом випровадив багач Христину з села, і віддав у найми своєму приятелеві купцеві Загнибіді, що живе в місті. Той, захопившись Христиною, вбиває свою дружину, а дівчину, сунувши п'ятдесят карбованців за мовчання, відправляє назад у село. Незабаром Христину звинувачують у співучасті у вбивстві. Хоча її вину й не було доведено, але всі спроби влаштуватися на роботу були марні.

Тим часом помирає її мати. Незабаром на ринку Христина зустрічає свою землячку, Марину, яка почала працювати в місті за наймом ще раніше. Там — на цьому ж ринку — Христину наймає покоївкою Антон Петрович Рубець. У будинку нового господаря вона закохується в квартиранта, який її спокушає. Заставши Христю, яка виходить вночі з кімнати квартиранта, господиня, що теж була коханкою квартиранта, з ганьбою виганяє Христину з дому, а квартирант при цьому абсолютно байдужий до долі Христини. Після цього про ганьбу Христини дізнається все місто, і вона не може отримати роботу в жодному будинку. Притулком нещасної жінки стала кав'ярня «Шантан», де спустошена й позбавлена сенсу в житті, Христина, разом з такою ж знедоленою подругою Мариною, розважала ситу, байдужу до її долі публіку. Один з відвідувачів кафе умовляє її поїхати до нього в маєток, де Христина й живе цілком щасливо деякий час, поки «тато» не запропонував їй переспати з генералом, який може посприяти у судовій справі проти цього поміщика. Обурена й розгнівана Христя тікає від нього, не взявши нічого з його дарунків.

Під кінець Христя бродить по місту в п'яному тумані. Зустрівши подругу Марину, яка затягує її в шинок, вирішує йти додому в село. Христя вже не в собі: нещастя і жорстокість людей підірвали її психічне здоров'я. На дворі — зима. Христя доходить до свого села вночі. Мете хуртовина. Вона стукає в одну з хат, просить впустити переночувати, не дати замерзнути на вулиці. Це хата того самого багатія, який з самого початку обманом спровадив її в наймички. Христю не впускають, і вона замерзає насмерть.

У ролях

ред.

Знімальна група

ред.


Цікавинки

ред.
  • В оригіналі фільм був знятий українською мовою, згодом - дубльований на російську. Куди зникла українська звукова доріжка - досі невідомо[1].

Джерела

ред.
  1. Знайшли українську фонограму фільму "За двома зайцями". Історична правда. 11 липня 2013. Архів оригіналу за 3 січня 2025. Процитовано 19 лютого 2025.