Вікіпедія

Національна галерея (Лондон)

(Перенаправлено з Лондонська національна галерея)

Лондонська Національна галерея (англ. The National Gallery) — музей в Лондоні, що містить понад 2300 полотен західноєвропейського живопису XIII — початку XX століття. Один з найвизначніших художніх музеїв Великої Британії. Картини в галереї експонуються за хронологічним принципом.

Національна галерея
англ. National Gallery
51°30′32″ пн. ш. 0°07′42″ зх. д. / 51.508888888889° пн. ш. 0.12833333333333° зх. д. / 51.508888888889; -0.12833333333333
Типхудожня галерея[2] і національний[3]
Статус спадщиниреєстрова будівля I ступеняd
СкладVenice 1530–1600 - Room 9d, Paintings by Rembrandt - room 22d, Altdorfer, Cranach the Elder, Dürer - room 25d, Room 28, National Galleryd, Constable, Turner and Stubbs – Room 34d, Canaletto and Guardi - Room 38d, Cezanne, Monet, Renoir - room 44d, Room 55: Venice and the Veneto, 1460–1510d, Venice and the Marche 1440–1500 - room 57d, Sandro Botticelli - room 58d, National Gallery Research Centred, Dossi, Lotto and Pontormo - Room 10d, Room 11: Veronese's 'Four Allegories of Love'd і Room 12d
Частина відBoard of Trustees of the National Galleryd
Країна Велика Британія[4][3]
РозташуванняЛондон
АдресаWC2N 5DN Trafalgar Square, London WC2, England, United Kingdom
Стильгеоргіанська архітектура
АрхітекторWilliam Wilkinsd[6]
ЗасновникSir George Beaumont, 7th Baronetd[7]
Засновано1824
Відкрито1824
Відвідувачі4,780,030 (2009)[1]
ДиректорNicholas Penny
Сайтnationalgallery.org.uk
Національна галерея (Лондон). Карта розташування: Велика Британія
Національна галерея (Лондон)
Національна галерея (Лондон) (Велика Британія)
Мапа
CMNS: Національна галерея у Вікісховищі

Національна галерея (Лондон) займала сьоме місце в ТОП-20 музеїв світу за чисельністю відвідувань у допандемічному 2019 році за даними Theme Index and Museum Index 2022 (перше місце в ТОП-20 займав Лувр) та трете місце серед британських музеїв. Музей у 2019 році мав майже 6,0 млн. відвідувань. Пандемія Covid-19 сильно вплинула на відвідування – у 2020 році кількість відвідувачів становила 1,2 млн. осіб, у 2021 році – 709 тис. У 2022 році стан справ покращився, відбулося певне відновлення інтересу до експозицій National Gallery, чисельність відвідувань збільшилась до 2,7 млн.[8]

Історія галереї

ред.

Попередні 150 років

ред.

У кінці 18 століття на континенті виникли великі мистецькі збірки у вигляді королівських (палацових) колекцій — в Мадриді, Парижі, Дрездені, Петербурзі. Поступово вони ставали дедалі відкритішими для прихильників мистецтв і набували популярності. Перетворення у Франції королівської збірки на перший в Європі публічний музей (27 вересня 1792 року, ще за часів революції) відкрило епоху створення публічних музеїв.

  • В Англії з мистецькими колекціями була дещо інша ситуація. Королівське зібрання Карла І ще у 1649 р. було розпродане за наказом Кромвеля після страти короля і перейшло у збірки на континенті. Англія назавжди втратила значну мистецьку колекцію.
  • Нова Ганноверська династія, що посіла королівський трон Англії, не цікавилась мистецтвом. Король Георг ІІ говорив, що не бачить в мистецтві жодної потреби. Король Георг III підписав наказ про створення Королівської Академії мистецтв і навіть передав палацову бібліотеку новоствореному Британському музею, але меценатом не був і бути ним не хотів.
  • Розпочав свою діяльність «Британський інститут», він ставив за мету організацію мистецьких виставок. Так справа створення Національної галереї почала формуватися в уяві нації.
  • Відсутність значної королівської збірки, що могла би стати підмурками такої галереї, спричинила інші шляхи створення галереї. Ними стали громадянські ініціативи британських багатіїв, що передавали свої приватні збірки на користь Національної галереї. Тому такий скромний початок у галереї в Лондоні.
  • Колекція банкіра Ангерстейна дала 38 картин.
  • Джордж Бомонт збільшив збірку до 54 картин.
  • Колекціонер Холуелл-Карр заповів галереї 34 картини у 1831 році.
  • За перші 10 років існування галереї уряд придбав для неї лише шість картин.

Приміщення

ред.
 
Холл музею

Невелика первісна галерея не мала власного приміщення. Її розмістили в будинку покійного Ангерстейна. Картини займали усі стіни, в залах було тісно, накопичувався бруд від відвідувачів. У 1830 р. архітектор Вільям Вілкінс отримав замову на проєкт приміщення для галереї. У 1831 приміщення відкрили для відвідин.

Приміщення побудували на півночі Трафальгарської площі. Вілкінс не був багато обдарованою особою, а малоприємний стиль пізнього англійського класицизму ще більше звузив можливості архітектора. Плаский фасад прикрашений традиційними портиками, колонами, пілястрами, трикутним фронтоном, куполом в центрі і негармонійними бічними. За проєктом повинні бути ще скульптури, але їх так ніколи і не зробили.

Відкриття і подальша історія

ред.
 
Зал британського портрета 1750—1800 років
 
План першого поверху музею

Відкрито 9 квітня 1839 року. Іноді датою заснування вважають травень 1824 року, коли була придбано колекцію з 38 картин Ангерстейна, яка стала ядром майбутньої галереї. У 1824 році уряд вирішив придбати колекцію банкіра Ангерстейна: п'ять пейзажів Клода Лоррена, полотно Себастьяно дель Пйомбо «Воскресіння Лазаря», картини «Венера і Адоніс» Тіціана, «Викрадення сабінянок» Рубенса, хогартівську серію «Модний шлюб», портрет адмірала Гітфілда пензля Рейнольдса та «Сільське свято» Вілкі.

Картини виставлялися на вулиці Пелл-Мелл в будинку № 105. 2 квітня 1824 року парламент ухвалив виділити для цієї мети 57 тис. фунтів стерлінгів разом з 3 тис. фунтів на перші потреби галереї. Згодом новими картинами колекцію поповнив Джордж Бомонт: пейзаж Каналетто «Будинок каменяра», композиція Веста «Орест і Пілад», Вілкі «Сліпий скрипаль», пейзаж Рубенса «Пейзаж із замком Стен». Кількість картин досягла 54.

1831 року галерея поповнилася великою кількістю картин, що їх заповідав колекціонер Голуелл-Карр («Святий Георгій» Тінторетто, «Святе сімейство» Тіціана, «Святе сімейство» Андреа дель Сарто, «Жінка, що купається в струмку» Рембрандта). У 1831 році в галереї налічувалося 105 картин.

Зростання галереї спричинило потребу відповідного приміщення. В 1831 році почалося будівництво за проєктом архітектора Вілкінса на північній стороні Трафальгарської площі. У 1838 році галерея була урочисто відкрита для публіки.

В 1836 році було видано перший каталог всієї колекції в двох томах, в яких були дані про всі 114 картин з докладним описом кожної з них.

У 1838 році за заповітом лорда Фарнбру галерея поповнилася такими картинами як «Вечір» Рубенса, «Пейзаж із заходом сонця», «Пейзаж із замком Стен», «Водопій», «Віз, що їде на ринок» Гейнсборо, «Хлібне поле» Констебла.

1847 року Роберт Верон подарував галереї 156 картин англійських художників. В 1851 році після смерті художника Джозефа Маллорда Вільяма Тернера за заповітом перейшло 300 його картин та 19 тисяч малюнків і акварелей. В 1857 році придбано колекцію Ломбарді-Бальді (картини Дуччо, Маргарито з Ареццо, Паоло Учелло).

У 1869 році галерея отримала п'ять нових залів.

У 1875 році галерея поповнилася колекцією з 94 картин Уїнна Елліса, які він заповів Національній галереї. Таким чином кількість картин в галереї сягнула тисячі.

1876 року було побудовано східне крило галереї.

У 1884 році було куплено полотно «Мадонна Ансідеї» Рафаеля і «Кінний портрет Карла I» Ван Дейка.

Надзвичайні можливості поповнення

ред.

Незважаючи на скромний початок, галерея мала і має надзвичайні можливості для поповнення своїх фондів. Це йде від наявності в країні надзвичайно цінних мистецьких збірок, сформованих впродовж декількох століть в приватних збірках. Англійці живуть вдома і саме там накопичуються стародавні меблі, ювелірні вироби, порцеляна національна і закордонна. Багатії Британії роками відпочивали на континенті і роками вивозили з Європи італійський та французький живопис, порцеляну, картини, меблі, історичні вироби декоративно-ужиткового мистецтва від античності і середньовіччя до сьогодення. Приватні збірки поповнили колоніальні вивози з Індії, Африки, Америки, а також наявність в Лондоні двох значних мистецьких аукціонів — Крістіз та Сотбі.

Деякі придбання в 20 ст.

ред.

Галерея Тейта

ред.

У 1889 році заможний промисловець Генрі Тейт подарував свою колекцію живопису державі. Він підтримував створення галереї суто англійських художників. Після тривалих переговорів було вирішено заснувати Національну галерею британських мистецтв, яка змінила свою назву в 1917 році й стала називатися Національною галереєю в Міллбанк. Невдовзі вона стала називатися Галереєю Тейт (англ. Tate Gallery). Галерея Тейт входила до Національної галереї, але з 1955 року — це самостійний музей.

Практична інформація

ред.

Проїзд на метро до Charing Cross, Leicester Square, Embankment Музей відчинено щодня з 10:00 до 18:00, щоп'ятниці до 21:00

Галерея

ред.

Література

ред.
  • Conlin, Jonathan (2006), The Nation's Mantelpiece: A History of the National Gallery, London: Pallas Athene
  • Gentili, Augusto; Barcham, William; Whiteley, Linda (2000), Paintings in the National Gallery, London: Little, Brown & Co.
  • Langmuir, Erika (2005), The National Gallery Companion Guide, London and New Haven: Yale University Press
  • Oliver, Lois (2004), Boris Anrep: The National Gallery Mosaics, London: National Gallery Company
  • Penny, Nicholas (2008), National Gallery Catalogues (new series): The Sixteenth Century Italian Paintings, Volume II, Venice 1540—1600, London: National Gallery Publications Ltd, ISBN 1-85709-913-3
  • Potterton, Homan (1977), The National Gallery, London, London: Thames & Hudson
  • Smith, Charles Saumarez (2009), The National Gallery: A Short History, London: Frances Lincoln Limited
  • Spalding, Frances (1998), The Tate: A History, London: Tate Gallery Publishing
  • Whitehead, Christopher (2005), The Public Art Museum in Nineteenth Century Britain, Farnham: Ashgate Publishing
  • И. А. Кузнецова, «Национальная галерея в Лондоне» (серия «Города и музеи мира»), «Искусство», Москва, 1968

Посилання

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ VISITS MADE IN 2009 TO VISITOR ATTRACTIONS IN MEMBERSHIP WITH ALVA. Association of Leading Visitor Attractions. Архів оригіналу за 31 жовтня 2010. Процитовано 21 травня 2010.
  2. ↑ https://www.nationalgallery.org.uk/about-us/history
  3. ↑ а б https://vocaleyes.co.uk/research/heritage-access-2022/benchmark/
  4. ↑ archINFORM — 1994.
  5. ↑ Mapping Museums — 2016.
  6. ↑ https://www.jstor.org/stable/876689
  7. ↑ https://www.nationalgallery.org.uk/people/sir-george-beaumont
  8. ↑ TEA/AECOM 2022. Theme Index and Museum Index: The Global Attractions Attendance Report. Publisher: Themed Entertainment Association (TEA)
  9. ↑ Знаменита книжка Ернста Гомбріха, австрійського й англійського мистецтвознавця, про історію мистецтва містить дуже багато посилань і детальних описів картин з Лондонської національної галереї. Видання широко ілюстроване.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національна_галерея_(Лондон)&oldid=43082467