Леопольд Мандич
Леопольд Мандіч (хорв. Leopold Mandić, ім'я в миру — Богдан Мандич, 12 травня 1866 року, Герцег-Новий (нині — Чорногорія) — 30 липня 1942 року, Падуя, Італія) — святий римо-католицької церкви, чернець-капуцин, священник. Протягом 40 років проживання в монастирі м. Падуї кожен день з ранку до вечора проводив у сповідальниці, сприяючи віруючим у таїнстві покаяння. Проповідував відновлення єдності християнської церкви.
Леопольд Мандіч | |
---|---|
![]() | |
хорв. Leopold Mandić | |
Народився | 12 травня 1866[1][2][…] Херцег-Новий, Херцег-Новий[4] |
Помер | 30 липня 1942[5][2][4] (76 років) Падуя, Венето, Італія[4] ·рак стравоходу |
Поховання | Santuario di San Leopoldo Mandićd |
У лику | блаженний |
Біографія
ред.Він був вихідцем із шляхетної, хоча і збіднілої хорватської сім'ї, останнім з дванадцяти дітей в сім'ї Драгіци Царевич і Петара Антуна Мандича. Сім'я щороку відзначала «початок своєї віри» — з тих самих пір, як їх далекий предок прийняв католицизм.[6]
У листопаді 1882 року, в 16-річному віці, Богдан Мандич вступив до ордену капуцинів, приймаючи чернече ім'я Леопольд. У 1884 році його переводять в монастир у місті Бассано дель Граппа (Бассано del Grappa), Італія, в якому в 1888 році він приймає чернечі обіти.
20 вересня 1890 року прийняв у Венеції таїнство священства. У 1906 році його направляють у Падую, де він жив і займався душпастирською діяльністю до самої своєї смерті.
З самого початку вступу в монастир капуцинів Леопольд Мандіч мріяв про місіонерської діяльності у Східній Європі серед слов'янських народів, але через слабке здоров'я (у нього були слабкий зір, артрит, заїкання) і фізичну ваду (його зріст був 135 см) його мрія не могла здійснитися. Незважаючи на ці обставини, він починає молитися про возз'єднання католицької і православних церков, здобувши тим самим в церковних колах відомий як апостол єдності християн.
Чернече начальство визначає його приймати у віруючих сповідь, і він починає свою працю сповідника. Його співчуття до упокорених привертає до нього численних паломників з усієї Італії, і він приймає сповідь, перебуваючи в сповідальниці багато годин. 30 липня 1942 року він помирає від раку стравоходу в 76-річному віці. Незадовго до смерті, монастир, де подвизався Мандич, був підданий потужному бомбардуванню і майже повністю зруйнований, однак келія отця Леопольда не постраждала, що деякі віруючі сприйняли як видиме підтвердження його святості.
Уславлення
ред.2 травня 1976 року римський папа Павло VI оголосив Леопольда Мандича блаженним, 16 жовтня 1983 року папа Іоанн Павло II канонізував його як святого апостола і єдності між християнськими церквами. День пам'яті — 12 травня.
Примітки
ред.- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б GCatholic.org — 1997.
- ↑ Schäfer J. Ökumenisches Heiligenlexikon — 1998.
- ↑ а б в Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с.
- ↑ https://pantheon.world/profile/person/Leopold_Mandić
- ↑ Антонио Сикари. Портреты Святых. Архів оригіналу за 12 січня 2017. Процитовано 24 травня 2017.
Джерело
ред.- Антоніо Сикари, Портрети святих, т. III+IV, вид. «Християнська Росія», М., стор 111—126
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |