Відкрити головне меню


Рак стравоходу — злоякісна пухлина, яка може локалізуватися у будь-якому відділі стравоходу. Рак стравоходу характеризується безсимптомністю або малосимптомністю на ранніх стадіях захворювання (40 % випадків безсимптомного перебігу)[1], найчастішими з яких є втрата ваги, дисфагія та біль у грудній клітці[2], пізніше приєднуються також біль при ковтанні та біль в епігастрії, або відчуття стороннього тіла при ковтанні.[1] Рак стравоходу є однією із найбільш агресивних злоякісних пухлин, яка характеризується швидким метастазуванням[3], що разом із утрудненою діагностикою[4][5] та внаслідок цього низькою ефективністю лікування захворювання призводять до пізньої діагностики та високої смертності від даної хвороби.[1][5][4]

Рак стравоходу
Ендоскопічна картина раку стравоходу
Ендоскопічна картина раку стравоходу
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 C15.0-C15.9
OMIM 133239
DiseasesDB 9150
MedlinePlus 000283
eMedicine med/277930
MeSH D004938
CMNS: Рак стравоходу на Вікісховищі

ЕпідеміологіяРедагувати

За оцінками дослідників, рак стрвоходу займає 14 місце по поширеності серед злоякісних пухлин[5] (за деякими оцінками навіть 8 місце[6]) та 7 місце серед причин смертності від злоякісних пухлин.[5] У сіті щорічно реєструється 8 мільйонів нових випадків захворювання на рак стравоходу та 5,2 мільйона випадків смерті від цієї хвороби.[4] Поширеність раку стравоходу є значно вищою в азійських країнах, а також у Південній Африці.[2] Пояс високого розповсюдження раку стравоходу в Азії йде від східної Туреччини, півночі Ірану через країни Середньої Азії до центральних районів Китаю та Японії, а також захоплює південні райони Сибіру.[7] У США щорічно реєструється 13500 нових випадків раку стравоходу, 8000 з яких припадає на плоскоклітинний рак, що більше розповсюджений (у 4—5 разів) серед чорношкірого населення, ніж у білого населення; решта випадків припадає переважно на аденокарциному стравоходу, яка більше (у 4 рази) спостерігається у європеоїдного населення.[2] В Україні щорічна захворюваність на рак стравоходу складає 7 випадків на 100 тисяч населення серед чоловіків та 1 випадок на 100 тисяч населення серед жінок, загальна смертність від захворювання складає 3 на 100 тисяч населення; п'ятирічна виживаність хворих раком стравоходу складає лише 6,3 %.[4] У всьму світі рак стравоходу частіше зустрічається у чоловіків, ніж у жінок[6] (за різними оцінками, від 2—3 до 5—10 разів частіше[5][2]), пік захворюваності припадає на вік 50—60 років, особи у віці більше 70 років складають 40 % хворих на рак стравоходу.[5]

ЕтіологіяРедагувати

Етіологічні чинники розвитку раку стравоходу достеменно не встановлені. Найчастішими факторами ризику розвитку раку стравоходу є тютюнопаління, зловживання алкоголем, вживання гострої їжі, опіки стравоходу гарячою їжею або хімічні опіки лугами, синдром Пламмера-Вінсона, дефіцит рибофлавіну або нікотинової кислоти, опромінення стравоходу. Одним із найважливіших сприяючих факторів розвитку раку стравоходу вважається гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, на фоні якої формується стравохід Баррета, у метаплазованих клітинах якого і формується рак стравоходу.[2][6] за даними наукових досліджень, спряючим фактором у розвитку раку стравоходу є також вірус папіломи людини, та бактерії Porphyromonas gingivalis і Tannerella forsythia.[2][6]

КласифікаціяРедагувати

Класифікація за системою TNMРедагувати

T — первинна пухлина

  • Tis — карцинома in situ;
  • T1 — власна пластинка або слизова оболонка;
  • T2 — пухлина м'язового шару;
  • T3 — адвентиція;
  • T4 — ураження пухлиною суміжних структур;

N — метастази в регіонарні лімфатичні вузли

  • Nx — дослідження регіональних лімфовузлів не проводилося;
  • N0 — немає даних про ураження лімфовузлів;
  • N1 — є уражені лімфовузли;

M — віддалені метастази

  • Mx — дослідження для визначення віддалених метастазів не проводилось;
  • M0 — немає ознак віддалених метастазів;
  • M1 — є віддалені метастази.[2]

Морфологічна класифікаціяРедагувати

Найчастішим морфологічним типом раку стравоходу є плоскоклітинний рак. Друге місце серед злоякісних пухлин стравоходу займає аденокарцинома.[6] Іншими рідкими типами раку стравоходу є веретеноподібна карцинома, бородавкова карцинома, псевдосаркома, мукоепідермоїдна карцинома, аденоплоскоклітинна карцинома, циліндрома, первинна вівсяноклинна карцинома, хоріокарцинома, карциноїдна пухлина, саркома, первинно-злоякісна меланома, у 3 % випадків зустрічається також метастатичний рак стравоходу.[2]

Клінічна симптоматикаРедагувати

Рак стравоходу часто (близько 40 % випадків) на ранніх стадіях перебігає безсимптомно.[1] Найчастішими початковими симптомами захворювання є дисфагія, втрата ваги та біль у грудній клітці.[2] Пізніше приєднуються також біль при ковтанні та біль в епігастрії, або відчуття стороннього тіла при ковтанні[1], поступово наростає дисфагія та біль при ковтанні, із ростом пухлини наростає також втрата ваги. У хворих може при рості пухлини розвиватися ураження зворотного гортанного нерва, що призводить до втрати голосу і хрипоти, ураження симпатичних нервів призводить до розвитку синдрому Горнера, ураження інших нервів може спричинювати біль у спині, гикавку або параліч діафрагми. При розвитку метастазів у плевру може спостерігатися ексудативний плеврит, при ураженні легень може спостерігатися задишка. Ріст пухлини в просвіт стравоходу спричинює появу блювання, у тому числі з кров'ю, мелену, анемію, аспірацію блювотних мас та кашель. Подальший ріст пухлини може спричинювати виникнення стравохідно-трахеобронхіальних нориць, наслідком яких може бути виникнення пневмоній та абсцесів легень. При прогресуванні захворювання можуть також спостерігатися болі в кістках, синдром верхньої порожнистої вени, а також поява метастатичного асциту.[2]

ДіагностикаРедагувати

Для діагностики раку стравоходу застосовуються рентгенологічні, інструментальні, загальноклінічні та цитологічні обстеження.

Початковим методом для діагностики раку стравоходу є фіброгастродуоденоскопія. Для точнішого визначення місця ураження проводиться ендоскопічне обстеження з біопсією та цитологічним дослідженням взятого матеріалу.[5][2] Для точного визначення місця ураження та місця біопсії проводиться ендоскопічне обстеження з хромоскопією поверхні з 2,5 % розчином Люголя.[1] Також для визначення більш повної глибини та локалізації пухлини застосовується відеоендоскопічне обстеження.[5]

Рентгенологічні методи застосовуються як для первинної діагностики пухлини, так і для визначення ступеня звуження стравоходу. Застосовуються як класичний рентгеноскопічний метод обстеження з контрастом сульфатом барію переважно для визначення ступеня прохідності та розширення стравоходу.[1] Для первинної діагностики пухлини стравоходу застосовується комп'ютерна томографія, у тому числі з денситометричною обробкою зображення, а також спіральна комп'ютерна томографія. Проте навіть застосування цих методів не завжди дає можливість точної діагностики пухлини, тому для більш точної діагностики застосовується поєднана позитрон-емісійна томографія з комп'ютерною томографією, що дозволяє оцінити ступінь морфологічних і функціональних змін під час одного обстеження.[5]

Для уточнення діагнозу та для визначення глибини проростання пухлини проводиться ендоскопічне ультразвукове обстеження. Це обстеження також можна проводити для визначення динаміки патологічного процесу.[2][5]

Для уточнення діагнозу також застосовується біопсія пухлини, після виконання якої проводиться імуногістохімічне та цитогенетичне дослідження біоптату.[2][5]

ЛікуванняРедагувати

Лікування хворих раком стравоходу є комплексним, і включає в себе хіміотерапію, променеву терапію та оперативне лікування.

Основним та радикальним методом лікування раку стравоходу є оперативне лікування. На І стадії та при карциномі in situ цей метод є основним, та не потребує додавання хіміотерапевтичних препаратів та променевої терапії, також на цій стадії спостерігаються найкращі результати лікування хворих.[2] У ІІ та ІІІ стадіях захворювання окрім оперативного лікування застосовується також як доопераційна. так і післяопераційна променева терапія. також застосовуються як передопераційна хіміотерапія, яка має на меті зменшення поширеності пухлинного процесу, зниження загрози поширення мікрометастазів через пошкоджені оперативним втручанням кровоносні і лімфатичні судини, досягнення місцевого контролю над пухлиною та збільшення ефективності хірургічного лікування; післяопераційна хіміотерапія направлена на ерадикацію пухлинних клітин та метастазів, які залишились після операції. З хіміотерапевтичних препаратів при раку стравоходу застосовують найчастіше препарати платини (цисплатин, рідше оксаліплатин), 5-фторурацил, капецитабін, паклітаксел, гефітиніб, ерлотиніб, цетуксимаб, трастузумаб.[4][3] Проте. незважаючи на застосування сучасних методів діагностики та лікування, прогноз у більшості випадків раку стравоходу залишається негативним у зв'язку із пізньою діагностикою захворювання та відсутності єдиної тактики в засобах і методах лікування хворих на рак стравоходу.[4]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати