Відкрити головне меню
Лейшманія
Leishmania donovani у клітині кісткового мозку
Leishmania donovani у клітині кісткового мозку
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Екскавати (Excavata)
Тип: Евгленові (Euglenozoa)
Підтип: Мастігофори (Mastigophora)
Клас: Кінетопластиди (Kinetoplastida)
Ряд: Trypanosomatida
Родина: Трипаносоматиди (Trypanosomatidae)
Рід: Лейшманія (Leishmania)
Borovsky 1898[1] (Ross 1903)
Види
дивитись текст
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Leishmania
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Leishmania
EOL logo.svg EOL: 12153535
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 5658

Лейшманія (Leishmania) — рід паразитичних екскават родини Трипаносоматиди (Trypanosomatidae) класу Кінетопластиди (Kinetoplastida). Представники роду спричинюють лейшманіози людини і тварин[2]. Переносниками лейшманій є москіти з роду Phlebotomus в Старому Світі, і з роду Lutzomyia в Новому Світі. Природним резервуаром різних видів служать хребетні тварини, яких відносять до шести рядів ссавців і ящірок[3]; втім, на підставі ізоферментного аналізу лейшманій ящірок запропонували виділити в окремий рід ряду трипаносоматид — Sauroleishmania[4]. Лейшманії, в основному, уражають гризунів, собак і людей, але також відзначені випадки ураження даманів, кішок і коней. У Новому Світі лейшманіози виявляють у опосумів, лінивців і броненосців[5]; зареєстровані випадки лейшманіозів у кенгуру в Австралії. За оцінками ВООЗ від початку 1990-х, на лейшманіози заражені близько 12 мільйонів людей у 88 країнах.[6]. Названо рід на честь шотландського науковця Вільяма Буга Лейшмана, який першим побачив представника з цього роду.

ПаразитизмРедагувати

Для розвитку лейшманій потрібні два хазяїни. Першим із них є москіт, в крові якої розвиваються і розмножуються лейшманії в джгутиковій промастиготній формі (розмір 10-15мкм)[7]. Другим хазяїном є представник хребетних, в тому числі і людина, в організмі якого збудник перебуває в амастиготній безджгутиковій формі (розміри суттєво менші від 2 до 5 мкм). Тут лейшманії знаходяться переважно в середині макрофагів (внутрішньоклітинно) — особливо в органах системи мононуклеарних фагоцитів (раніше — ретикуло-ендотеліальної системи).

Після попадання інфікованої крові в травну систему москіта збудники розмножуються ще у безджгутиковій формі. Пізніше вони трансформуються у велику джгутикову форму. За допомогою джгутиків лейшманії активно просуваються до хоботка комахи і при наступному укусі попадають в шкіру основного хазяїна. Там вони мігрують у дендритні клітини периферичних шкірних нервів і макрофаги і розмножуються всередині них[8]. Після розмноження лейшманії руйнують клітинну мембрану і таким чином попадають в незаражені клітини імунної системи, Цей процес проходить переважно в лімфатичних вузлах, кістковому мозку, селезінці, печінці. Інкубаційний період при цьому може сильно відрізнятися і становити від одного місяця до семи років.

Для людини патогенні кілька видів лейшманій, що подібні за морфологією, але відрізняються за епідеміологічними особливостями передачі, географічним поширенням, гісто- й органотропізмом і спричинюють наступні хвороби: вісцеральний лейшманіоз (збудник — L. donovani та L. infantum); шкірний лейшманіоз (збудники — L. tropica major, L. tropica minor, L. tropica infantum та L. aethiopica); шкірно-слизовий лейшманіоз (збудник — L. mexicana, peruviana, L. brasiliensis).[9][10]

ВластивостіРедагувати

Лейшманії можуть рости на штучних поживних середовищах, а також на курячому ембріоні та культурі тканин. На особливому поживному середовищі NNN (Нова-Мак-Ніла-Ніколь), лейшманії утворюють безджгутикову форму. Для виділення чистої культури здійснюється посів у конденсаційну воду стерильних пробірок, що містять середовище NNN з додаванням антибіотиків (окрім амфотеріцина В) для знищення конкуруючої мікробної флори. Після закінчення 2 діб зростання при температурі 22-27°С на поверхні агару з'являються дрібні круглі колонії, рясне зростання — на 7-21 день. У культурах кліток лейшманії культивуються при температурі 37°С у формі амастигот. У тілі москіта лейшманії приймають форму сигари. Слід врахувати, що лейшманії мають певну спільність антигенів з мікобактеріями і трипаносомами, що може стати причиною діагностичних помилок при проведенні серологічних реакцій. Окремі штами лейшманій адаптовані до різних видів тварин і володіють різноманітною тропністю до різних органів і тканин.

ВидиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. L.F. Schnur (1989). On the Clinical Manifestations and Parasites of Old World Leishmaniases and Leishmania Tropica Causing Visceral Leishmaniasis. doi:10.1007/978-1-4613-1575-9_119. Процитовано 29 March 2017. 
  2. Ryan KJ; Ray CG (editors) (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th ed.). McGraw Hill. с. 749–54. ISBN 0838585299. 
  3. Noyes H.A. et al. (1997). The Leishmania hertigi (Kinetoplastida; Trypanosomatidae) complex and the lizard Leishmania: their classification and evidence for a neotropical origin of the Leishmania-Endotrypanum clade. Journal of Eurkaryotic Microbiology 44 (5): 511–7. doi:10.1111/j.1550-7408.1997.tb05732.x. 
  4. Rioux J.-A. et al. (1990). Taxonomy of Leishmania. Use of isoenzymes. Suggestions for a new classification. Annales de parasitologie humaine et comparée 65 (3): 111–25. 
  5. Gramiccia M. and Gradoni L. (2005). The current status of zoonotic leishmaniases and approaches to disease control. International Journal for Parasitology 35 (11-12): 1169–80. doi:10.1016/j.ijpara.2005.07.001. [недоступне посилання з вересня 2019]
  6. Rose K. et al. (2004). Cutaneous leishmaniasis in red kangaroos: isolation and characterisation of the causative organisms. International Journal for Parasitology 34 (6): 655–64. doi:10.1016/j.ijpara.2004.03.001. [недоступне посилання з вересня 2019]
  7. Leishmania mexicana / Leishmania major. Архів оригіналу за 15 жовтня 2007. Процитовано 27 червня 2014. 
  8. van Zandbergen G. et al. (2006). Leishmania disease development depends on the presence of apoptotic promastigotes in the virulent inoculum. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 103 (37): 13837–42. PMID 16945916. doi:10.1073/pnas.0600843103. 
  9. Douba M. et al. (1997). Current status of cutaneous leishmaniasis in Aleppo, Syrian Arab Republic. Bulletin of the World Health Organization 75 (3): 253–9. PMC PMC2486952. PMID 9277013. 
  10. WHO. Media centre Leishmaniasis. Fact sheet Updated March 2016. [1]

ПосиланняРедагувати