Левицький Йосип Іванович
Йо́сип[1] Іва́нович Леви́цький (24 травня 1801, Баранівці, нині Самбірського району, Львівська область — 24 травня 1860, Дрогобич, Львівщина) — український греко-католицький священик, громадсько-культурний діяч, письменник і філолог, автор граматики української мови і низки шкільних підручників.
| Йосип Іванович Левицький | |
|---|---|
| Основні відомості | |
| Народження |
24 травня 1801 Баранівці, Австрійська імперія |
| Країна: |
 Австрійська імперія |
| Альма-матер: | Віденська духовна семінарія |
| Смерть: | 5 червня 1860 (59 років) або 24 травня 1860 (59 років) |
| Дрогобич, Австрійська імперія, Німецький союз | |
| Місце поховання: | Нагуєвичі |
| Праці й досягнення | |
| Рід діяльності: | письменник, перекладач |
| Основні інтереси: | теологія |
| Звання: | професор |
| Титул: | пресвітер |
БіографіяРедагувати
1825 — закінчив Віденську духовну семінарію, викладав церковнослов'янську мову в Перемишльській духовній семінарії.
Водночас учителював у селах Шкло, Грушів та Нагуєвичі.
1831 — в передмові до своєї «Граматики руської або малоруської мови в Галичині» вжив термін «лемки» та «бойки»[2], що, за деякими джерелами, сталося вперше в історії[3].
1833 — переклав баладу «Альпухара» з поеми Адама Міцкевича «Конрад Валленрод».
1843 — Левицький виступив на сторінках варшавського журналу «Денница» зі статтею «Доля галицко-русского языка и литературы», в якій дав бібліографічній огляд галицького друкарства за 70 років австрійського правління в Галичині. До 1815 року він врахував всього три книги, видані церковнослов'янською мовою. Ширше подана друкована продукція за наступні роки. Дістали відображення твори, що вийшли не лише в галицьких друкарнях, а й Будапешта, Відня, Перемишля.
1847–1853 — професор богослов'я у Перемишлі.
1848 — брав активну участь у Соборі руських учених в Львові, при організації Галицько-руської матиці.
Як філолог Й. Левицький визнавав самостійність української мови, але не бачив істотної різниці між нею та церковнослов'янською. Він заперечував народну основу літературної мови. З цих позицій Левицький різко критикував в огляді «Русалку Дністровую».
Огляд Левицького був цілком прогресивним явищем,[джерело?] він привернув увагу до нелегкого становища українського друкарства на Галичині, викликав інтерес у західних українців до бібліографічного обліку своєї літературної спадщини.
Виявляв великий інтерес до бібліографії. У своїй «Граматиці» він вміщує перелік старовинних церковнослов'янських книг, роблячи посилання на перший том покажчика Сопікова «Опыт российской библиографии».
Окрім своєї «Граматики» імовірно також є автором одного з перших українсько-польських словників («Приручный словарь славено-польский», Львів, 1830). Час публікації словника — є періодом сильної полонізації духовенства на Галичині. Автор скаржиться, що галичани забувають свою давню мову, й додає:[4]
| « | Причину цього тривожного явища в нашому освіченому часі знайти (збагнути) можна зокрема у презирстві до власної мови та відданню себе з усім чужоземним мовам. Та недолюдком є той, хто соромиться мови дідів своїх! | » |
З кінця 1830-х рр. Левицький намагався писати народною мовою, зокрема перекладаючи вірші Ґете і Шиллера, а також у панеґіриках греко-католицьким єпископам.
Його перу належать статті щодо мовних проблем, питань літератури та музики. Також збирав фольклор, його записи увійшли до збірки «Колядки та щедрівки».
Помер 24 травня 1860 у Дрогобичі, похований у с. Нагуєвичі Дрогобицького району.
Пам'ятьРедагувати
На честь Йосипа Левицького названо вулиці в містах Дрогобич і Стебник. У грудні 2017 року в Дрогобичі на вулиці Йосипа Левицького в його честь відкрито меморіальну таблицю[5].
ПриміткиРедагувати
- ↑ також Йосиф; Історична довідка
- ↑ Lewicki, Joseph (1834). Grammatic der ruthenischen oder klein russischen Sprache in Galizien. Przemyśl.
- ↑ Іван Красовський, Дмитро Солинко. Хто ми, лемки…
- ↑ XIV. Розвій національної свідомости й літературної мови в Галичині // Іван Огієнко. Історія української літературної мови. — Київ, 2001.
- ↑ У Дрогобичі відкрили меморіальну таблицю на честь о. Йосифа Левицького 8 грудня 2017 року. https://zik.ua
ДжерелаРедагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
- І. І. Корнейчик. Історія української бібліографії.
- Міхаель Мозер. Йосиф Левицький як борець за культуру «руської» (української) мови
ПосиланняРедагувати
- Прес-центр[недоступне посилання з липень 2019]
- Нариси з історії українського перекладу
- Українці у світі