Лебехівка — колишнє село в Україні, у Глобинському районі Полтавської області.

село Лебехівка
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Глобинський район
Основні дані
Засноване до 1750
Населення 778 (1897)
Географічні дані
Географічні координати 49°21′00″ пн. ш. 32°50′40″ сх. д. / 49.35000° пн. ш. 32.84444° сх. д. / 49.35000; 32.84444Координати: 49°21′00″ пн. ш. 32°50′40″ сх. д. / 49.35000° пн. ш. 32.84444° сх. д. / 49.35000; 32.84444
Карта
Лебехівка. Карта розташування: Україна
Лебехівка
Лебехівка
Лебехівка. Карта розташування: Полтавська область
Лебехівка
Лебехівка

Зараз територія села затоплена водами Кременчуцького водосховища[1].

Історичні відомостіРедагувати

За козаччини Лебехівка входила до Чигирин-Дібровської та пізніше Жовнинської сотні Лубенського полку.

З ліквідацією сотенного устрою село Лебехівка, як і всі інше села Жовнинської сотні перейшло до складу Городиського [Градизького] повіту Київського намісництва.

За описом 1787 року в селі проживало 254 душі. Було у володінні власників: судді полкового Дем'яна і сотника Данила Булюбашів.[2]

За даними на 1859 рік у власницькому селі Кременчуцького повіту Полтавської губернії, мешкало 471 осіб (237 чоловічої статі та 234 — жіночої), налічувалось 85 дворових господарств, існувала православна церква[3].

Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі Мозоліївської волості мешкало 540 осіб, налічувалось 94 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок і 3 вітряних млини[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 788 осіб (395 чоловічої статі та 393 — жіночої), з яких 775 — православної віри[5].

На 1946 рік Лебехівської сільської ради окрім Лебехівки входив і хутір Відпільне (на той час Градизький район Полтавської області). [6].

Під час будівництва Кременчуцького водосховища наприкінці 1950-х років територія села потрапила у зону затоплення. Основну масу мешканців села переселено до села Жуки.[1]

Відомі особиРедагувати

У селі жили після одруження Михайло Старицький із сестрою Миколи Лисенка — шістнадцятирічною Софією Віталіївною у маєтку родини Старицьких[7][8]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Україна Молода: Позашлюбний брат
  2. Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 109, 254
  3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 2330)
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-173)
  6. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. «Українське видавництво політичної літератури». 1947 . стор. 400
  7. Михайло Старицький та національно-культурний рух в Наддніпрянській Україні другої половини ХІХ ст., А. О. Радчук
  8. Цибаньова О. Лаври і терни… Життєвий і творчий шлях Михайла Старицького / О. Цибаньова. — К., 1996. — с. 21.