Відкрити головне меню

Лебединцев Феофан Гаврилович
Лобода.png
Народився 24 березня 1828(1828-03-24)
Зелена Діброва (тепер Городищенський район Черкаської області)
Помер 24 березня 1888(1888-03-24) (60 років)
Київ
Поховання Щекавицьке кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Місце проживання Холм, Київ
Діяльність краєзнавець, журналіст
Відомий завдяки засновник «Киевской Старины»
Alma mater Київська духовна семінарія[d]
Конфесія православний
Родичі Лебединцев Гаврило Григорович
Брати, сестри  • Лебединцев Петро Гаврилович і Лебединцев Андрій Гаврилович
У шлюбі з Юлія
Діти Лебединцев Костянтин Феофанович
Нагороди
орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня

Феофа́н Гаври́лович Лебеди́нцев (Теофан Лебединцев/Лебединець/Лобода, 24 березня 1828(18280324) — 24 березня 1888) — український педагог, історик, громадський і церковний діяч, літератор, журналіст. Основоположник української періодики. Засновник, видавець і перший редактор журналу «Киевская Старина».

Зміст

БіографіяРедагувати

Сім'яРедагувати

Народився в багатодітній родині священика в селі Зелена Діброва на Київщині (тепер Городищенський район Черкаської області), один із п'яти славетних братів Лебединцевих.

Рідні брати Феофана Гавриловича:

ОсвітаРедагувати

Як і всі його брати, Феофан спершу навчався у Богуславському духовному училищі, згодом блискуче закінчив Київську духовну семінарію.

У 1851 захистив дисертацію з Унії в Україні і отримав ступінь старшого кандидата богослов'я[1] у Київській духовній академії, де був однокурсником майбутнього видатного філософа Памфіла Юркевича. Незабаром став магістром.

Викладацька та педагогічна діяльністьРедагувати

Викладав у Воронезькій1852) та Київській (з 1855) духовних семінаріях. У 1861 отримав місце екстраординарного професора кафедри історії розколу у своїй alma mater. Заснував і в 18601863 роках редагував її видання — «Руководство для сельских пастырей».

4 грудня 1864 року спеціаліст по розколу Церков Феофан Лебединцев став начальником навчальної дирекції (головним освітянином) на Холмщині, де боровся з греко-католицизмом і полонізацією,

« ... заботясь о возрождении русской народности, но соблюдая уважение к местному народному языку.[2] »

З його ініціативи на Холмщині відкрито близько 300 народних шкіл, середніх навчальних закладів, курси для вчителів, учительську семінарію, чоловічу (5 жовтня 1865) та жіночу (в жовтні 1866) гімназії. З 1872 — директор училищ у Радомі.

«Киевская Старина»Редагувати

Після виходу у відставку оселився у Києві. У 1882 році разом із братом Петром (кафедральним протоієреєм Софії Київської) заснував «Киевскую Старину» — на 3000 рублів, позичених у Григорія Ґалаґана. Всесильний Ґалаґан допоміг зв'язками у найвищих ешелонах Російської імперії, і нове видання отримало державну субсидію. 9 грудня 1883 року Ґалаґан записав у своєму щоденнику:

« Відправився до графа Толстого[3] говорити про справи полтавські. А ще я казав Толстому про субсидії «Киевской Старине». Він відповідав, що грошей нема, але уповноважив переговорити з Бунге[4]. »

В останні роки життя Феофан Лебединцев був активним учасником київських Церковно-історичного та Археологічного товариств. Помер у день свого 60-річчя. Похований на історичному некрополі старого Києва — Щекавицькому кладовищі.

У контексті добиРедагувати

У 1859 році Теофан Лебединцев познайомився з Тарасом Шевченком (спогадом про знайомство залишився «Кобзар» з автографом). Шевченко високо оцінював праці земляка (зокрема, проповідь «Про ярмарки», надруковану за протекції Шевченка у 1861 році першим українським часописом «Основа»).

Після смерті поета Лебединцев опублікував дослідження про Тараса Шевченка, спогади, власне листування з ним.

Дружина Феофана Лебединцева Юлія (похована в Холмі — збереглася нагробна плита в стіні церкви Іоана Богослова) була хрещеною матір'ю Михайла Грушевського.

ПриміткиРедагувати

  1. Випуск 1851 року, курс XV (18471851) — див. Выпускники Киевской духовной академии 18231869, 1905 гг.
  2. див. Сумцов Микола Федорович
  3. Міністр народної освіти Російської імперії
  4. Міністр фінансів Російської імперії

ДжерелаРедагувати