Відкрити головне меню

Лазуренко Степан Савич (28 грудня 1892, Гадяч, нині Полтавська область, Україна — 27 лютого 1969, Детройт, США) — військовий діяч, полковник Армії УНР (в еміграції).

Лазуренко Степан Савич
Lazurenko Stepan.jpg
Степан Лазуренко
Народження 28 грудня 1892(1892-12-28)
Гадяч, нині Полтавська область, Україна
Смерть 27 лютого 1969(1969-02-27) (76 років)
Детройт, штат Мічиган, Flag of the United States.svg США
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army StfCapt 1917 h.png Штабс-капітан

11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Бій під Крутами
бої з більшовиками на північно-східному кордоні
бої на Полтавщині
Бій за станцію Лозова

Зміст

З біографіїРедагувати

Народився в козацькій родині. Закінчив Гадяцьку гімназію. Деякий час навчався на учительських курсах губернського земства в Полтаві. З початком Першої світової війни добровольцем пішов на фронт. Після кількамісячного навчання в офіцерській школі в Петергофі перебував на передовій. Воював на Південно-Західному фронті. За виявлені в боях хоробрість і відвагу нагороджений золотою зброєю і Георгіївським хрестом. Лютневу революцію штабс-капітан С. Лазуренко зустрів у Саратові, де перебував у відрядженні.

Повернувшись до України, взяв активну участь у творенні національного війська. Був одним із засновників Богданівського полку (травень 1917 р.). Після розформування частини служив курінним у Дорошенківському полку Запорозької дивізії. Бився з червоними військами під Крутами. В березні 1918 р. брав участь в боях проти більшовиків на території Полтавщини. Після того, як у Полтаві Запорозька дивізія була розгорнута в корпус, а Богданівський курінь — в полк, командував другим куренем богданівців. Взимку 19181919 рр. захищав від більшовиків північно-східні рубежі України. Вирвавшись із оточення біля Лозової, провів поріділі частини через місцевості, контрольовані махновцями, на Правобережжя Дніпра. У 1919 р. очолив Богданівський полк, воював проти білогвардійців і червоних. Внаслідок виснажливих переходів двічі захворював на тиф. У листопаді 1919 р., при відході Українського війська за Збруч, був залишений у лікарні м. Ярмолинці з обмороженими ногами, у тифозній гарячці. Дивом виживши, якийсь час переховувався, а потім виїхав за кордон. Мешкав у Чехословаччині й Німеччині. В 1950 р. перебрався до США. Брав активну участь у громадському житті української діаспори, співробітничав з часописами «Тризуб», «Прометей». Залишив спогади про рідний Богданівський полк, зустрічі й розмови з Симоном Петлюрою («Тризуб», 19621967 pp.). Останній притулок знайшов на відомому українському цвинтарі Саут-Баунд-Брук поблизу Нью-Йорка.

РодинаРедагувати

Дружина — Зінаїда (народилася в Новогеоргіївську)[1]. Син Сергій живе в Детройті. В серпні 1995 р. із донькою Ольгою відвідав батьківський край.

ПриміткиРедагувати

  1. бл. п. Зінаїда Лазуренко // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1986. — Ч. 30 (14 лютого). — С. 3.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати