Відкрити головне меню

Лазуренко Степан Савич (28 грудня 1892, Гадяч, нині Полтавська область, Україна — 27 лютого 1969, Детройт, США) — військовий діяч, полковник Армії УНР (в еміграції).

Лазуренко Степан Савич
Lazurenko Stepan.jpg
Степан Лазуренко
Народження 28 грудня 1892(1892-12-28)
Гадяч, нині Полтавська область, Україна
Смерть 27 лютого 1969(1969-02-27) (76 років)
Детройт, штат Мічиган, Flag of the United States.svg США
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army StfCapt 1917 h.png Штабс-капітан

11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Бій під Крутами
бої з більшовиками на північно-східному кордоні
бої на Полтавщині
Бій за станцію Лозова

З біографіїРедагувати

Народився в козацькій родині. Закінчив Гадяцьку гімназію. Деякий час навчався на учительських курсах губернського земства в Полтаві. З початком Першої світової війни добровольцем пішов на фронт. Після кількамісячного навчання в офіцерській школі в Петергофі перебував на передовій. Воював на Південно-Західному фронті. За виявлені в боях хоробрість і відвагу нагороджений золотою зброєю і Георгіївським хрестом. Лютневу революцію штабс-капітан С. Лазуренко зустрів у Саратові, де перебував у відрядженні.

Повернувшись до України, взяв активну участь у творенні національного війська. Був одним із засновників Богданівського полку (травень 1917 р.). Після розформування частини служив курінним у Дорошенківському полку Запорозької дивізії. Бився з червоними військами під Крутами. В березні 1918 р. брав участь в боях проти більшовиків на території Полтавщини. Після того, як у Полтаві Запорозька дивізія була розгорнута в корпус, а Богданівський курінь — в полк, командував другим куренем богданівців. Взимку 19181919 рр. захищав від більшовиків північно-східні рубежі України. Вирвавшись із оточення біля Лозової, провів поріділі частини через місцевості, контрольовані махновцями, на Правобережжя Дніпра. У 1919 р. очолив Богданівський полк, воював проти білогвардійців і червоних. Внаслідок виснажливих переходів двічі захворював на тиф. У листопаді 1919 р., при відході Українського війська за Збруч, був залишений у лікарні м. Ярмолинці з обмороженими ногами, у тифозній гарячці. Дивом виживши, якийсь час переховувався, а потім виїхав за кордон. Мешкав у Чехословаччині й Німеччині. В 1950 р. перебрався до США. Брав активну участь у громадському житті української діаспори, співробітничав з часописами «Тризуб», «Прометей». Залишив спогади про рідний Богданівський полк, зустрічі й розмови з Симоном Петлюрою («Тризуб», 19621967 pp.). Останній притулок знайшов на відомому українському цвинтарі Саут-Баунд-Брук поблизу Нью-Йорка.

РодинаРедагувати

Дружина — Зінаїда (народилася в Новогеоргіївську)[1]. Син Сергій живе в Детройті. В серпні 1995 р. із донькою Ольгою відвідав батьківський край.

ПриміткиРедагувати

  1. бл. п. Зінаїда Лазуренко // Свобода. — Джерзі Ситі і Ню Йорк, 1986. — Ч. 30 (14 лютого). — С. 3.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати