Вікіпедія

Лавришівське євангеліє

Лавришівське євангеліє
Мініатюра «Архангел Михаїл»
Назва: Лавришівське євангеліє
Дата створення: XIII–XIV століття
Обсяг: 183 аркуші
Розміри:
Тип документа: рукопис з мініатюрами
Предмет: євангеліє повний апракос
Галерея:
Бібліотека: Бібліотека Чорторийських, Краків, Польща
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лавришівське євангеліє

Лавришівське євангеліє або Лаврашівське євангеліє — рукописна пергаментна пам'ятка української мови XIII—XIV століть[1][2], багато ілюстроване євангеліє апракос. Створене в якомусь з волинських скрипторіїв[3][4], ширше — галицько-волинських[5][6][7][8], на замовлення, як гадають, литовського князя Войшелка Міндовговича[6][9]. Поряд з традиційним києво-візантійським стилем, в мініатюрах євангелія помітний вплив тогочасного стилю й іконографії[10]. Питання локалізації місця створення Лавришівського євангелія залишається дискусійним. Український мистецтвознавець Іларіон Свєнціцький вважав, що пам'ятка білоруського походження[11]. В іншій праці І. Свєнціцький зауважує, що Євангеліє «писане на пограничу з північними говорами України»[12]. Лавришівський монастир, за місце створення євангелія, називають сучасні білоруські дослідники[9][13].

За сучасними науковими відомостями, польськими вченими подано короткі описи кодексу як рукопису галицько-волинського походження: А. Наумовим, А. Кашлей та Є. Остапчуком — з датуванням останньою чвертю XIII ст.[14][15]. У ґрунтовній монографічній праці Ю. Шевельова 2004 р. відзначено в Лавришівському Євангелії фонетичні та граматичні риси півдня Русі[16]. До української книжкової спадщини відносив Євангеліє й В. Німчук[17]. Часом його написання учений обережно визначав ХІІІ–XIV ст., а також указував на такі особливості давньоукраїнської мови в церковнослов'янському тексті рукопису, як «ѣ» > «і» («свѣдитель»), вторинний («новий») «ѣ» на місці «е» в новозакритих складах («камѣнь», «оучѣньє») та ін.[18]

Знаний діалектолог, історик мови Віктор Мойсієнко разом із палеографом Людмилою Гнатенко працюючи з оригіналом пам'ятки у Кракові, віднайшов незаперечні особливості українського тексту на сторінках Євангелія, адже писарі зобразили живу тогочасну українську вимову, в Євангеліє потрапило багато особливостей, притаманних українській мові[19].

Примітки ред.

  1. ↑ Німчук В. В. Лаврашівське євангеліє // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с.
  2. ↑ Мойсієнко В. М. Лавришівське Євангеліє. Повернення (В. Мойсієнко) / Телекомпания Глас. — 3 лип. 2019 р.
  3. ↑ Александрович В. С. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво // Історія української культури. — Том 2: Українська культура XIII — першої половини XVII століть. — Київ, 2001. [Архівовано 26 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (Перевірено 12 листопада 2012)
  4. ↑ Флоря Б. Н. Владимиро-Волынская епархия. Книгописание // Православная энциклопедия. — 2004. — Т. 8. — С. 731. (рос.)
  5. ↑ Попова О. С. Галицко-волынские миниатюры раннего XIII века: К вопросу о взаимоотношениях русского и византийского искусства // Древнерусское искусство: Художественная культура домонгольской Руси. — Москва, 1972. — С. 289—315; Попова О. С. Византийские и древнерусские миниатюры. — Москва, 2003. — ISBN 5-85759-233-X. (рос.)
  6. ↑ а б Smorąg Różycka M. Ewangeliarz Ławryszewski… — S. 115—116.
  7. ↑ Лосева О. В. Русские месяцесловы. — Москва, 2001. — ISBN 5-88451-107-8 (рос.)
  8. ↑ Вікторія Любащенко. До питання про зведений каталог християнських рукописів Галицько-Волинської держави (історіографічний аспект) // Княжа доба: історія і культура. — 2008. — Вип. 2. — С. 167—193.
  9. ↑ а б Семянчук А. Лаўрышаўскае Евангелле // Silva rerum nova: Штудыі ў гонар 70-годдзя Георгія Я. Галенчанкі. — Вільня; Мінск, 2009. — С. 236—246. (біл.)
  10. ↑ Пуцько В. Г. Візантійсько-київська спадщина в культурному розвитку Великого князівства Литовського // Український історичний журнал. — № 5. — 1998. — С. 121.
  11. ↑ Свенцицкий И. С. Лаврашевское Евангелие начала XIV вѣка: Палеографическо-грамматическое описаніе // Извѣстія отдѣленія русскаго языка и словесности Императорской Академіи Наукъ. — 1913. — Т. 18, кн. 1. — С. 206—228. (рос.); Свенціцькій І. Нариси з історії української мови. — Львів, 1920.
  12. ↑ Свенцицький І. Новосадський апостол (опис рукопису XIV в.) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. CXXVI–CXXVII [Архівовано 25 квітня 2015 у Wayback Machine.]. –  Львів, 1918. — С. 162.
  13. ↑ Лабынцев Ю. А. Литовская кирилловская письменность XIII—XV вв. в контексте кирилло-мефодиевской традиции Великого княжества Литовского // Studia Russica. — Budapest, 1999. — T. 17. — S. 52. (рос.)
  14. ↑ Rękopisy cerkiewnosłowiańskie w Polsce: Katalog / A. Naumow, A. Kaszlej. Kraków, 2004, s. 69, № 145. (Kraków, 2002).
  15. ↑ Ostapczuk J. Cerkiewno-słowiańskie rękopisy Ewangelii w Polsce [Архівовано 6 липня 2019 у Wayback Machine.] // Ku Słowu, ku Kościołowi, ku światu. Księga pamiątkowa ofiarowana Arcybiskupowi Jeremiaszowi (Janowi Anchimiukowi) w 70. rocznicę urodzin. 2013. S. 200, 202.
  16. ↑ Шевельов Ю. Історична фонологія української мови; перекл. з англійської С. Вакуленка, А. Даниленка. — Харків: Акта, 2004. — С. 279.
  17. ↑ Німчук В. В. Пам'ятки української мови [Архівовано 22 липня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова. Енциклопедія. Київ, 2004. С. 454.
  18. ↑ Лавришівське Євангеліє XIV століття. Видання факсимільного типу. Дослідження. К. : Горобець, 2018. Гнатенко Л. Лавришівське Євангеліє — пам'ятка литовсько-руської книжної писемності та історії. С. 381—396.
  19. ↑ Лекція Віктора Мойсієнко «Лавришівське Євангеліє XIII—XIV ст. : пам'ятка литовсько-руська, білоруська чи українська?», 28 вересня 2018 р. [Архівовано 18 червня 2019 у Wayback Machine.] / Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Джерела та література ред.

Посилання ред.

  Це незавершена стаття про рукопис.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лавришівське_євангеліє&oldid=40135205