Відкрити головне меню

Це́рква свято́ї А́нни (лит. Vilniaus Šv. Onos bažnyčia) — католицька церква у Литві, столиці Вільнюс. Заснована наприкінці ХIV століття великою княгинею литовською Анною на честь своєї святої покровительки Анни. Перебудована у готичному стилі на цегляний храм у 14951500 роках. У ХVII—XVIII століттях розбудована у стилях бароко і неоготики. Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО в Литві.

Церква святої Анни
Церква святої Анни. Фото 2007 року.
Церква святої Анни. Фото 2007 року.
54°40′59″ пн. ш. 25°17′36″ сх. д. / 54.68306° пн. ш. 25.29333° сх. д. / 54.68306; 25.29333Координати: 54°40′59″ пн. ш. 25°17′36″ сх. д. / 54.68306° пн. ш. 25.29333° сх. д. / 54.68306; 25.29333
Країна Литва
Місто Вільнюс
Матеріал Цегла
Стиль готика, бароко, неоготика
Автор проекту достеменно невідомий
Будівельник можливо, Миколай Енкінгер з Данцига, первісна дзвіниця — арх. Михайло Шульц, неоготична дзвіниця — арх. Н. М. Чагин
Засновник королева Анна
Перша згадка 1394 (дерев'яна церква), 1495 р. (цегляна)
Будівництво 1495 1500 роки
Будівлі:
церква, неоготична дзвіниця
Статус  Світова спадщина ЮНЕСКО в Литві
Стан задовільний

Церква святої Анни. Карта розташування: Литва
Церква святої Анни
Церква святої Анни
Церква святої Анни (Литва)
Церква святої Анни у Вікісховищі?

Зміст

ІсторіяРедагувати

Фундатором первісної церкви на цьому місці була королева Анна, перша дружина Вітаутаса Великого. Церква була дерев'яною і її датують 1394 роком. Первісно церква призначалась для німецької католицької громади міста. Храм згорів 1419 року.

Храм із цегли вибудовано у період 1495—1500 років за ініціативи короля Польщі і князя Литви Олександра І Ягеллона. Форми зовнішніх фасадів з тої пори залишились незмінними і лише відновлювались у цих формах.

Збережені відомості про ремонтно-відновлювальні роботи архітектора Миколая Енкінгера з міста Данциг у церкві св. Анни і сусідньому монастирі бернардинів у період 15011507 років, що надало підстави приписати йому і саме будіництво храму св. Анни.

Церква постраждала від пожежі 1564 року. Ремонтні роботи були проведені коштом Миколая Радзивілла «Чорного» та кардинала Юрія Радзивілла. У 17 столітті обвалилися склепіння церкви, що було звичною катастрофою для більшості готичних споруд навіть у Франції доби готики черед недосконалість будівельної техніки і помилки розрахунків. Храм ремонтували, залишивши недоторканими абсиду і головний фасад. Ремонтам піддали інтер'єр і склепіння, потинькували стіні та створили три нові барокові вівтарі.

1747 року в церкві знову провели ремонтні роботи під керівництвом архітектора Йогана Крістофа Глаубіца. Нова пожежа сталася в середині 18 ст. і 1761 року відбувся новий ремонт. Чергові ремонтні роботи проведені у 1794, після наполеонівської навали у 1812, 1871, 19021909 роках. Варшавський архітектор-реставратор і інженер Юзеф Піус Дзеконський зміцнив підмурки церкви, провів дренаж вологої земельної ділянки, стіни зміцнив металевими конструкціями, наново переклав склепіння, зняв зовнішнє тинькування з фасадів тощо.

Чергові ремонтно-відновлювальні роботи проведені у 19691972 роках під керівництвом литовських архітекторів Й. Барткунаса та Н. Киткаускаса.

Проблема авторстваРедагувати

Вивчення пам'ятки логічно навернуло до проблеми авторства. позаяк достеменних віомостей про автора проекта не збережено. За припущеннями ним міг бути архітектор Миколай Енкінгер зміста Данциг, автор церкви у Варшаві з тою же назвою. Другим кандидатом на авторство є Бенедикт Рейт.

За припущеннями К. Маковської, церкву міг вибудувати архитектор короля Владислава III Ягеллона Бенедикт Рейт, автор празького Кафедрального собору та замку Вавель у місті Краків. Збережені відомості, що королівського архітектора разом із майстром Іаковом посилали у Вільно (і'мя Іакова було знайдене на цеглинах з церкви Анни). Точна дата смерті Рейта невідома. Він помер між 1531 та 1534 роками.

Опис храмуРедагувати

Церкву відносять до базилік. Однонавна, зального типу з готичним склепінням. Довжина — двадцять два (22) метри і завширшки десять (10) метрів. Висота храму — більше дванадцяти (12,7) метрів.

Вибудована із лекальної цегли тридцяти трьох (33) різних форм, що надало можливість створити гнучкі і багаті за формами декоративні елементи. Особливо талановито творено головний фасад з трьома вежами одної висоти і різновидами готичних арок, що логічно переходять у складний візерунок, аналогів котрого нема. Мури у церкви тонкі, прорізані готичними вікнами. Головний фасад мав три отвори для дверей. Згодом два бічні отвори з міркувань міцності фасада закладені цеглою. Бічні мури конструктивно зміцнені цегляними стовпами, що несуть функцію контрфорсів. Багатий готичний декор вівтарної частини і головного фасаду не знайшов адекватного відтворення у інтер'єрі. Лише склепіння прикрашені нервюрами, пофарбовані червоним на білому тлі. Готичний вівтар не збережений. На його місці вівтар доби бароко, що додає інтер'єру художньої значимості.

ДзвіницяРедагувати

Збережені відомості про створення дзвіниці на початку 19 ст. в стилі класицизм. Нова неоготична дзвіниця створена за проектом архітектора Н. М. Чагина, збережена донині.

Історичні зображенняРедагувати

Галерея фотоРедагувати

Інтер'єр зальної церквиРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Wilno. Przewodnik krajoznawczy Juliusza Kłosa, Prof. Uniwersytetu St. Batorego. Wydanie trzecie poprawione po zgonie autora. — Wilno, 1937. — S. 133—134. (пол.)
  • Папшис А. Вильнюс. — Вильнюс : Минтис, 1977. — С. 36—38.
  • Памятники искусства Советского Союза. Белоруссия, Литва, Латвия, Эстония. Справочник-путеводитель. — Москва : Искусство, 1986. — С. 398. — ISBN 5-210-00094-X.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква святої Анни (Вільнюс)