Вікіпедія

Йоган-Кристоф Глаубіц

Йоганн-Крістоф Ґляубіц (нім. Johann-Christoph Glaubitz, пол. Jan Krzysztof Glaubitz, лит. Jonas Kristupas Glaubicas, бл. 1700, Свідниця — 30 березня 1767, Вільно)[4] — польський архітектор німецького походження, творець віленського бароко, працював у Вільнюсі з 1737 року; лютеранин.

Йоган-Кристоф Глаубіц
Народився 7 березня 1710(1710-03-07)[2]
Свідниця, Богемське королівство, Землі Богемської Корони, Священна Римська імперія[3]
Помер 30 березня 1767(1767-03-30)[1] (57 років)
Вільнюс, Річ Посполита
Країна  Річ Посполита
Діяльність архітектор, реставратор
Знання мов німецька
Напрямок бароко
Magnum opus Софійський собор, Церква Свв. Петра і Павла та монастир оо. Василіян (Беразвеччя), Архієрейський палац (Могильов) і Church of the Exaltation of the Holy Cross, Lidad

Біографія ред.

Народився, ймовірно, в Сілезії в (за іншою версією в одному з міст Королівської Пруссії, можливо, це були: Хелмно, Ельблонг або Торунь)[5]. У 1732—1733 роках був учнем муляра у Гданську у майстра Готфріда Форстера. У 1737 році він згадується у Вільнюсі ще як простий муляр. Ймовірно, здобув ступінь майстра десь у 1736—1737 роках[5]. Його першою підтвердженою роботою є реконструкція церкви євангелистів у Вільнюсі в 1739—1743 роках.

Праці ред.

  • реконструкція після пожежі церкви євангелистів у Вільнюсі, 1739—1743[5],
  • палац Антонія Міхала Паца в Єзні,
  • палац у Струні, 1749,
  • костел у Столовичах (після Йозефа Фонтани з 1743 року) та вівтар у цьому костелі[5],
  • після пожеж 1737, 1748 і 1749 років відбудував житлові будинки Вільнюса,
  • перебудував костел св. Катерини у Вільнюсі (1741—1744) та каплицю Провидіння у 1746 році[5],
  • купол і фронтони костелу Пресвятого Серця Ісуса у Вільнюсі,
  • з 1748 року фасад костелу Івана Хрестителя та Івана Богослова у Вільнюсі (як муляр працював над костелом раніше у 1739—1743 роках)[5],
  • реставрація костелу св. Анни у Вільнюсі (1747); серед іншого, спорудження трьох барокових вівтарів,
  • іконостас у церкві Святого Духа у Вільнюсі; контракт 1753, проєкт 1761[5],
  • фасад, фронтон, кафедра і головний вівтар в унійному соборі в Полоцьку (1738—1765)[6],
  • Костел Святого Духа у Вільнюсі, включаючи купол і фронтони (1753—1770)[5], вівтарі за проєктом з 1775—1776 років Францішека Ігнація Гоффера,
  • домініканський костел у Заб'єллах-Волинцях 1749 року, але без веж, збудованих у 1764—1766 роках[5],
  • проєкт купола костелу св. Казимира у Вільнюсі (авторство невідоме, ймовірно, автором був Томаш Жебровський),
  • костел єзуїтів у Динебурзі (Двінську), Латвія (авторство не визначене, костел не існує),
  • палац Лопачинських (Олізарна) у Вільнюсі (Бернардинський бульвар),
  • купол єзуїтського костелу св. Йосифа у Вітебську (1760 р.),
  • василіянський монастир у Вільнюсі після 1761 року (без Василіянської брами, імовірно, за проєктом Антоніо Паракки)[5],
  • палац православних архієпископів у Могильові (1772—1785).

Галерея ред.

  •  
    Полоцьк — головний вівтар
  •  
    Столовичі — головний вівтар (за іконостасом)
  •  
    Вільнюс — вівтар у церекві Святого Духа
  •  
    Вільнюс — каплиця Провидіння
  •  
    Вільнюс — костел святої Катерини
  •  
    Заб'єлли-Волинці (без веж)
  •  
    Вільнюс — костел Святого Духа
  •  
    Вільнюс — фронтон над пресвітерієм костелу Святої Катерини
  •  
    Полоцьк — фронтон над пресвітерієм собору
  •  
    Вільнюс — костел візиток
  •  
    Вільнюс — брама василіянського монастиря

Примітки ред.

  1. ↑ а б Structurae — Ratingen: 1998.
  2. ↑ http://old.zviazda.by/ru/archive/?idate=2012-03-07
  3. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #133585077 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ Glaubitz Jan Krzysztof, Encyklopedia PWN: źródło wiarygodnej i rzetelnej wiedzy. encyklopedia.pwn.pl (пол.). Процитовано 28 грудня 2023.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л Mariusz Karpowicz. Wileńska odmiana architektury XVIII wieku, Wydawnictwo: Muzeum Pałac w Wilanowie. — Warszawa 2012.
  6. ↑ W. Boberski. Późnobarokowa cerkiew katedralna w Witebsku i jej rzymski pierwowzór // Biuletyn Historii Sztuki, LXII, 2000, nr 1-2.— S. 144.

Джерела ред.

  • Mariusz Karpowicz. Wileńska odmiana architektury XVIII wieku, Wydawnictwo: Muzeum Pałac w Wilanowie. — Warszawa 2012.
  • Stanisław Lorentz. Jan Krzysztof Glaubitz — architekt wileński XVIII wieku. — Warszawa 1937.
  • Jerzy Pałubicki. Informacja o pobycie Jana Krzysztofa Glaubitza w Gdańsku // Biuletyn Historii Sztuki, XLII: 1980, nr 1.
  • Drema Vladas. Materiały do historii sztuki Wielkiego Księstwa Litewskiego. Jan Krzysztof Glaubitz, Jan Hedel, Jan Melich // Biuletyn Historii Sztuki, XLII: 1980, nr 1.


  Це незавершена стаття про архітектора чи архітекторку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йоган-Кристоф_Глаубіц&oldid=41305195