Відкрити головне меню
Ділянки атмосфери

Космі́чний про́стір, або ко́смос (дав.-гр. κόσμος — всесвіт), — відносно порожні ділянки Всесвіту, розташовані поза межами атмосфер небесних тіл.
Всупереч розповсюдженій думці, космос не повністю порожній, у ньому дуже низька густина речовини. Переважно це Гідроген в атомарному, молекулярному чи іонізованому стані), також є інші прості гази (Гелій, Нітроген, Оксиген), тверді частинки пилу, що містять переважно Карбон, а за допомогою мікрохвильової спектроскопії виявлено кілька десятків різних молекул. Водночас космос заповнений електромагнітним випромінюванням, зокрема реліктовим випромінюванням, що лишилося після Великого Вибуху, та космічними променями, в яких містяться іонізовані атомні ядра та різні субатомні частинки.

Зміст

Межа атмосфериРедагувати

Чіткої межі між земною атмосферою та космосом не існує, оскільки зі збільшенням висоти атмосфера розріджується поступово. Якби температура була постійною, то тиск би змінювався за експоненціальним законом від 100 КПа на рівні моря до нуля. Міжнародна Федерація Аеронавтики (МФА) робочою межею між атмосферою та космосом встановила висоту 100 км (Лінія Кармана). У США астронавтами вважають людей, що перебували на висоті понад 50 миль (≈80 км).

Межі на шляху до космосуРедагувати

  • Рівень моря — 100 кПа (1 атм.; 760 мм. рт. ст;) атмосферного тиску.
  • 4,6 км — Міжнародна Федерація Аеронавтики вимагає додаткового постачання кисню для пілотів та пасажирів.
  • 5,0 км — 50 кПа атмосферного тиску.
  • 5,3 км — Половина усієї атмосфери перебуває нижче цієї висоти.
  • 8,8 км — Найвища точка Землі, вершина гори Еверест.
  • 16 км — Потреба додаткового тиску у кабіні.
  • 18 км — Межа між тропосферою та стратосферою[джерело?].
  • 20 км — Закипання води при кімнатній температурі. (Тілесні рідини не починають кипіти, оскільки тіло генерує достатньо внутрішнього тиску, щоби запобігти цьому ефекту[джерело?].)
  • 24,7 км — Рекорд висоти для повітряної кулі, керованої людиною[джерело?].
  • 32 км — Турбореактивні літаки більше не працюють.
  • 45 км — Прямоточні повітряно-реактивні літаки більше не працюють.
  • 50 км — Межа між стратосферою та мезосферою.
  • 80 км — Межа між мезосферою та термосферою.
  • 100 км — Лінія Кармана, що визначає умовну межу між атмосферою та космосом. Аеродинамічні поверхні більше не працюють через брак атмосферного тиску.
  • 120 км — Помітні прояви атмосфери під час повернення на Землю з орбіти.
  • 200 км — Найнижча можлива орбіта з короткотерміновою стабільністю (до кількох днів).
  • 350 км — Найнижча можлива орбіта з довготерміновою стабільністю (до кількох років)[джерело?].
  • 690 км — Межа між термосферою та екзосферою.

Вплив відкритого космосу на живі організмиРедагувати

Усупереч розповсюдженій думці, потрапивши у відкритий космос людина миттєво не замерзне, не вибухне й не знепритомніє, її кров не закипить. Натомість настане швидка смерть від нестачі кисню. Крім того, зі слизових оболонок організму (язик, очі, мембрани в легенях) почне швидко випаровуватись вода. Деякі інші загрози — опіки незахищених ділянок шкіри та ураження інших приповерхневих тканин тіла —почнуться приблизно через 10 секунд. Таким чином, якщо не затримувати подих у легенях, то 30—60 секунд перебування у відкритому космосі не спричинять незворотних травм людському організмові[1].

Поділ космічного просторуРедагувати

Космічний простір поділяють на такі ділянки, які мають різні властивості[2][3]:

Поряд із цим вживаним є умовний поділ космічного простору за відстанню від Землі на:

  • ближній космос;
  • далекий (глибокий або відкритий) космос.

Чіткої межі між ними не встановлено[4]: одні дослідники проводять межу за гравітаційною сферою Землі (тобто, відносять міжпланетний простір до глибокого космосу)[5], інші ж вважають міжпланетний простір частиною ближнього космосу (тобто, проводять межу за геліопаузою або сферою Гілла Сонця)[2].

Навколоземний космічний простірРедагувати

Простір, що розташований за межами атмосфери Землі і виходить на межі орбіти Місяця (включаючи точки Лагранжа системи Земля — Місць), називають навколоземним простором (в англійській мові іноді вживається термін cislunar space[6]). На відміну від інших ділянок космосу навколоземний простір містить космічне сміття — матеріали, що лишилися від людської діяльності на орбітах. Ділянка космосу, де гравітація Землі залишається визначальною відносно пертурбацій від Сонця, називають сферою Гілла Землі.

Космічні швидкостіРедагувати

Щоб вийти на орбіту, тіло має досягти певної швидкості. Космічні швидкості для Землі:

Першим, хто зрозумів, що для досягнення таких швидкостей при використанні будь-якого хімічного палива потрібна багатоступенева ракета, був Костянтин Ціолковський.

Міжпланетний простірРедагувати

 
Фото, передане з Космічного телескопа імені Хаббла

Простір у Сонячній системі поза навколоземним простором називають міжпланетним простором.

Відсутність повітря робить космічний простір (та поверхню Місяця) ідеальними місцями для астрономічних спостережень на всіх довжинах хвиль електромагнітного спектру. Космічні телескопи (такі як космічний телескоп «Габбл», космічний телескоп Спітцера, IRAS, WMAP, UHURU, Чандра) попри свої невеликі розміри (порівняно з земними) отримують унікальні дані, які практично неможливо отримати на поверхні Землі. Крім того, неоціненну інформацію про планети, астероїди та комети Сонячної системи отримують за допомогою космічних апаратів.

Міжзоряний простірРедагувати

Міжплатетний простір переходить у міжзоряне середовище — простір між зорями всередині галактик. Умовною межею між ними вважають геліопаузу. Концентрація атомів змінюється від 106 на см³ (на холодних насичених ділянках) до 10−4 на см³ (у гарячих розріджених областях, де речовина здебільшого іонізована).

Міжгалактичний простірРедагувати

Частина космосу між галактиками. Заповнена вкрай розрідженим іонізованим газом із середньою щільністю близько 1 атома на 1 дм³ (10-4 — 10-2 на см³).

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. на сайті NASA. Архів оригіналу за 4 червень 2012. Процитовано 16 серпень 2006. 
  2. а б Космос // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 240. — ISBN 966-613-263-X.
  3. Радиолокационное исследование космоса. Школьная Энциклопедия. 11.10.2015 19:33. Процитовано 2018-08-20. (рос.)
  4. Космічний простір // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 236. — ISBN 966-613-263-X.
  5. Strickland, John (1 жовтня 2012). The cislunar gateway with no gate. thespacereview.com. Процитовано 4 жовтня 2017. 

ПосиланняРедагувати

Вікіцитати має збірку цитат :