Відкрити головне меню
Ділянки атмосфери

Космі́чний про́стір, або ко́смос (дав.-гр. κόσμος — всесвіт), — відносно порожні ділянки Всесвіту, розташовані поза межами атмосфер небесних тіл.
Всупереч розповсюдженій думці, космос не повністю порожній, але у ньому дуже низька густина речовини. Переважно це Гідроген в атомарному, молекулярному чи іонізованому стані), також є інші прості гази (Гелій, Нітроген, Оксиген), тверді частинки пилу, що містять переважно Карбон, а за допомогою мікрохвильової спектроскопії виявлено кілька десятків різних молекул. Водночас космос заповнений електромагнітним випромінюванням, зокрема реліктовим випромінюванням, що лишилося після Великого Вибуху, та космічними променями, в яких містяться іонізовані атомні ядра та різні субатомні частинки.

Зміст

Межа атмосфериРедагувати

Чіткої межі між земною атмосферою та космосом не існує, оскільки зі збільшенням висоти атмосфера розріджується поступово. Якби температура була постійною, то тиск би змінювався за експоненціальним законом від 100 КПа на рівні моря до нуля.
Міжнародна авіаційна федерація (ФАІ) робочою межею між атмосферою та космосом встановила висоту 100 км[1] (лінія Кармана).
У США астронавтами вважають людей, що перебували на висоті понад 50 миль (≈80 км).

Межі на шляху до космосуРедагувати

  • Рівень моря — 100 кПа (1 атм.; 760 мм. рт. ст;) атмосферного тиску.
  • 4,6 км — Міжнародна Федерація Аеронавтики вимагає додаткового постачання кисню для пілотів та пасажирів.
  • 5,0 км — 50 кПа атмосферного тиску.
  • 5,3 км — Половина усієї атмосфери перебуває нижче цієї висоти.
  • 8,8 км — Найвища точка Землі, вершина гори Еверест.
  • 16 км — Потреба додаткового тиску у кабіні.
  • 18 км — Межа між тропосферою та стратосферою[джерело?].
  • 20 км — Закипання води при кімнатній температурі (тілесні рідини не починають кипіти, оскільки тіло створює достатній внутрішній тиск, щоби запобігти цьому ефекту[джерело?]).
  • 24,7 км — Рекорд висоти для повітряної кулі, керованої людиною[джерело?].
  • 32 км — Турбореактивні двигуни перестають працювати.
  • 45 км — Прямоточні повітряно-реактивні літаки перестають працювати.
  • 50 км — Межа між стратосферою та мезосферою.
  • 80 км — Межа між мезосферою та термосферою.
  • 100 км — Лінія Кармана, що визначає умовну межу між атмосферою та космосом. Аеродинамічні поверхні стають неефективними, оскільки для створення потрібної підйомної сили потрібно досягти першої космічної швидкості.
  • 120 км — Помітні прояви атмосфери під час повернення на Землю з орбіти.
  • 200 км — Найнижча можлива орбіта з короткотерміновою стабільністю (до кількох днів).
  • 350 км — Найнижча можлива орбіта з довготерміновою стабільністю (до кількох років)[джерело?].
  • 690 км — Межа між термосферою та екзосферою.

Вплив відкритого космосу на живі організмиРедагувати

Усупереч розповсюдженій думці, потрапивши у відкритий космос людина миттєво не замерзне, не вибухне й не знепритомніє, її кров не закипить. Натомість настане швидка смерть від нестачі кисню. Крім того, зі слизових оболонок організму (язик, очі, мембрани в легенях) почне швидко випаровуватись вода. Деякі інші загрози — опіки незахищених ділянок шкіри та ураження інших приповерхневих тканин тіла — почнуться приблизно через 10 секунд. Таким чином, якщо не затримувати подих у легенях, то 30—60 секунд перебування у відкритому космосі не спричинять незворотних травм людському організмові[2].

Поділ космічного просторуРедагувати

Космічний простір поділяють на такі ділянки, які мають різні властивості[3][4]:

  • навколоземний космічний простір — простір, що розташований за межами атмосфери Землі і виходить на межі орбіти Місяця (включаючи точки Лагранжа системи Земля — Місць) (в англійській мові іноді вживається термін cislunar space[5]). На відміну від інших ділянок космосу навколоземний простір містить космічне сміття — матеріали, що лишилися від людської діяльності на орбітах.
    • ділянку космосу, де гравітація Землі залишається визначальною відносно пертурбацій від Сонця, називають сферою Гілла Землі.
  • міжпланетний простір — простір у Сонячній системі поза навколоземним простором. Його умовною межею вважають геліопаузу. Концентрація частинок у міжпланетному просторі становить менше 107 на см³.
  • міжзоряний простір — простір між зорями всередині галактик. Концентрація атомів у міжзоряному середовищі змінюється від 106 на см³ (на холодних насичених ділянках) до 10−4 на см³ (у гарячих розріджених областях, де речовина здебільшого іонізована). У міжхмарному середовищі (яке охоплює близько половини об'єму галактичного диску) вона становить у середньому 0,2 атома на см³.
  • міжгалактичний простір — частина космосу між галактиками. Заповнена вкрай розрідженим іонізованим газом із середньою густиною близько 1 атома на 1 дм³ (10-4 — 10-2 на см³).

Поряд із цим вживаним є умовний поділ космічного простору за відстанню від Землі на:

  • ближній космос;
  • далекий (глибокий або відкритий) космос.

Чіткої межі між ними не встановлено[6]: одні дослідники проводять межу за гравітаційною сферою Землі (тобто, відносять міжпланетний простір до глибокого космосу)[7], інші ж вважають міжпланетний простір частиною ближнього космосу (тобто, проводять межу ближнього космосу за геліопаузою або за сферою Гілла Сонця)[3].

Космічні польотиРедагувати

Щоб вийти на орбіту, тіло має досягти певної швидкості. Космічні швидкості для Землі:

Першим, хто зрозумів, що для досягнення таких швидкостей з використанням будь-якого хімічного палива потрібна багатоступенева ракета, був Костянтин Ціолковський.

 
Фото, передане з Космічного телескопа імені Хаббла

Відсутність повітря робить космічний простір (та поверхню Місяця) ідеальними місцями для астрономічних спостережень на всіх довжинах хвиль електромагнітного спектру. Космічні телескопи (такі як космічний телескоп «Габбл», космічний телескоп Спітцера, IRAS, WMAP, UHURU, Чандра) попри свої невеликі розміри (порівняно із земними) отримують унікальні дані, які практично неможливо отримати на поверхні Землі. Крім того, неоціненну інформацію про планети, астероїди та комети Сонячної системи отримують за допомогою космічних апаратів.

Правовий статус космічного просторуРедагувати

Космічний простір відкритий для дослідження і використання всіма державами, він вважається загальною спадщиною людства. Щодо нього діє заборона національного присвоєння (на відміну від повітряного простору над територією держави, щодо якого держава має повний та виключний суверенітет)[1].

Космічний простір частково демілітаризований — заборонено виводити на навколоземні орбіти чи іншим чином розміщувати в космосі ядерну зброю та інші види зброї масового знищення[1].

Однією важливих проблем визнано утворення на навколоземних орбітах космічного сміття, що створює серйозну загрозу для космічних апаратів, призводить до припинення програм польоту, а у випадку пілотованих апаратів — може призвести і до втрати життя[1]. Для запобігання його утворенню Комітетом ООН з використання космічного простору в мирних цілях 2007 року було ухвалено «Керівні принципи запобігання утворенню космічного сміття», які схвалено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/62/217 від 01.02.2008 р.[8]

ДжерелаРедагувати

  1. а б в г Міжнародно-правовий режим космічного простору та небесних тіл // Міжнародне публічне право : підручник / за ред. проф. В. М. Репецького. — 2-е вид., стер.. — К. : Знання, 2012. — 437 с.
  2. на сайті NASA. Архів оригіналу за 4 червень 2012. Процитовано 16 серпень 2006. 
  3. а б Космос // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 240. — ISBN 966-613-263-X.
  4. Strickland, John (1 жовтня 2012). The cislunar gateway with no gate. thespacereview.com. Процитовано 4 жовтня 2017. 
  5. Радиолокационное исследование космоса. Школьная Энциклопедия. 11.10.2015 19:33. Процитовано 2018-08-20. (рос.)
  6. Космічний простір // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 236. — ISBN 966-613-263-X.
  7. Н. Р. Малишева, В. В. Семеняка, О. С. Стельмах. Забезпечення міжнародно-правової охорони космічного простору від засмічення // Космічна наука і технологія. — 2015. — Т. 21, вип. 2. — ISSN 1561-8889.

ПосиланняРедагувати

Вікіцитати має збірку цитат :