Розташування Альфи Центавра на небесній сфері

А́льфа Цента́вра (лат. α Centauri, також Толіман[1]) — найближча до Сонця зоряна система (4,35 світлових років), що складається з трьох зір: Альфа Центавра A, Альфа Центавра B, Альфа Центавра C (Проксима Центавра). З Землі неозброєним оком зорі A і B неможливо розрізнити і вони виглядають як єдина зоря — найяскравіша в сузір'ї Центавра й третя за яскравістю на всьому небі після Сіріуса та Канопуса. Систему Альфи Центавра можна спостерігати головним чином в Південній півкулі Землі.[2] Зоря C невидима неозброєним оком і вірогідно гравітаційно не пов'язана з рештою двома зорями.[3] У системі Альфи Центавра розташовані найближчі до Землі екзопланети.

Альфа Центавра має також власні назви «Рігіль Центаврус» (від араб. رجل القنطور‎ [riʤl al-qanatûr] — «нога Центавра»),[1] Бунгула (можливо, від лат. ungula — «копито») або Толіман (можливо, він араб. الظلمان‎ [al-zulman] — «страуси»).[4]

Склад системиРедагувати

 
Розміри компонентів Альфи Центавра в порівнянні з Сонцем
Альфа Центавра
Дані спостереження
Епоха
Сузір’я Центавр
Пряме піднесення
Схилення
Видима зоряна величина (V)
Характеристики
Спектральний клас
Показник кольору (B−V)
Показник кольору (U−B)


Астрометрія
Променева швидкість (Rv) км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: мас/р
Схил.: мас/р
Паралакс (π) ± мас
Відстань
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
Фізичні характеристики
Інші позначення
Альфа Центавра,
Посилання

ЗоріРедагувати

Яскраві зорі A і B у системі Альфи Центавра близькі за характеристиками до Сонця та утворюють тісну подвійну систему. Зорі обертаються по еліптичній орбіті навколо спільного центра мас. Найменша відстань між компонентами A та B складає 11.2 АО, що дорівнює 1,68 млрд км (у 23 рази більша за відстань між Землею й Сонцем, що приблизно дорівнює радіусу орбіти Урана). Найбільша — 35,6 АО, що дорівнює 5,33 млрд км. Орбітальний період зір A і B період складає 79,91 років.[5] Вік обох зір 5-6 млрд років.[6][7]

Менша зоря Альфа Центавра C перебуває на відстані 13 тис. АО від пари A і B, що дорівнює 0,21 світлового року чи 1,9 трлн км.[8]

Альфа Центавра A належить до жовтих карликів (спектральний клас G2),[9][10] та має діаметр на 22 % більший ніж у Сонця й на 10 % більшу масу.[11]

Альфа Центавра B належить до помаранчево-жовтих карликів (спектральний клас К1V),[9] її маса становить близько 90 % від маси Сонця, а радіус — 86 % від сонячного.[12]

Альфа Центавра C (Проксима Центавра) є найближчою з трьох зір системи (лат. proxima — «найближча»), червоним карликом, та найслабшою серед них за світністю. Її діаметр становить близько 0,12 Мʘ, а спектральний клас M5Ve. Якщо вважати її гравітаційно пов'язаною з двома іншими зорями, то Проксима здійснює оберт навколо них за близько 547 тис. років.[8]

ПланетиРедагувати

З 2016 року єдиною підтвердженою планетою системи є Проксима Центавра b, що обертається навколо найменшої зорі.[13] Вона перебуває на відстані від Проксими Центавра 0,05 АО (менше, ніж відстань від Меркурія до Сонця), здійснює повний оберт навколо за 11,2 земних дні. Маса планети складає щонайменше 1,3 маси Землі.[14][15][16] Хоча планета перебуває в життєпридатній зоні, на Проксимі Центавра, як було встановлено в 2018 році, відбуваються сильні спалахи, що роблять життя на планеті (принаймні за земними мірками) неможливим.[17]

У 2019 році з'явилися свідчення, що біля Проксими може обертатися й друга планета. Її орбіта перебуває на відстані 1,48 АО від зорі, період обертання складає 5,2 земних роки. Маса планети — 5,8 ± 1,9 мас Землі.[18]

Навколозоряний дискРедагувати

Дослідження, здійснені в 2007 та 2012 роках виявили тимчасове зростання випромінювання зір A і B в інфрачервоному діапазоні, що можуть свідчити про наявність навколозоряних дисків біля зір A і B, які періодично перекривають їх. Сукупна маса цих дисків оцінюється в 10−7 to 10−6 мас Місяця, що в 10-100 разів перевищує масу зодіакальної хмари Сонячної системи.[19]

СпостереженняРедагувати

Зорі Альфи Центавра A і B спостерігаються з Землі неозброєним оком як єдина зоря, позаяк кутова відстань між ними складає в різний час від 2 до 22 кутових секунд (людське око розрізняє об'єкти, починаючи від 60 кутових секунд)[20]. Разом з тим, навіть невеликих телескопів з діаметром близько 5 см достатньо, щоб спостерігати Альфу Центавра як подвійну зорю.[21] За яскравістю поступається тільки Сіріусу й Канопусу.[20]

Лінія, що проходить від Альфи до Бети Центавра, вказує на сузір'я Південного Хреста. Тому частина Центавра, де перебуває зоря, має назву Вказівники чи Південні Вказівники.[22] Вона допомагає відрізнити Південний Хрест від Хибного Хреста.[23]

Південніше 29°10′ пд ш. Альфа Центавра ніколи впродовж року не заходить за горизонт. Із середніх північних широт вона невидима. Від близько +29°10' північної широти й до екватора Альфа Центавра видна влітку низько над горизонтом.[24] Кульмінація зорі відбувається щороку опівночі 24 квітня чи о 21:00 8 червня.[25]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Толіман // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 480. — ISBN 966-613-263-X.
  2. 1984BASI...12...81K Page 81. adsabs.harvard.edu. Процитовано 2020-02-17. 
  3. Are Proxima and α Centauri Gravitationally Bound?. The Astronomical Journal (132 (5)). 2006 November). Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-21. 
  4. Kunitzsch P., Smart, T., A Dictionary of Modern star Names: A Short Guide to 254 Star Names and Their Derivations, Cambridge, Sky Pub. Corp., 2006, p. 27.
  5. Sixth Orbit Catalog. www.astro.gsu.edu. Процитовано 2020-02-17. 
  6. Matthews, Robert; Gilmore, Gerard (1993-03-01). Is Proxima really in orbit about α Cen A/B?. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (en) 261 (1). с. L5–L7. ISSN 0035-8711. doi:10.1093/mnras/261.1.L5. Процитовано 2020-02-17. 
  7. Kim, Yong-Cheol (1999-10). Standard Stellar Models; alpha Cen A and B. JKAS (en) 32 (2). с. 119–126. ISSN 1225-4614. Процитовано 2020-02-17. 
  8. а б Kervella, P.; Thévenin, F.; Lovis, C. (2017-02). Proxima’s orbit around α Centauri. Astronomy & Astrophysics 598. с. L7. ISSN 0004-6361. doi:10.1051/0004-6361/201629930. Процитовано 2020-02-17. 
  9. а б Colour of Stars. web.archive.org. 2012-02-22. Процитовано 2020-02-17. 
  10. Torres, C. A. O.; Quast, G. R.; da Silva, L.; de la Reza, R.; Melo, C. H. F.; Sterzik, M. (2006-12). Search for associations containing young stars (SACY): I. Sample and searching method. Astronomy & Astrophysics 460 (3). с. 695–708. ISSN 0004-6361. doi:10.1051/0004-6361:20065602. Процитовано 2020-02-17. 
  11. Thévenin, F.; Provost, J.; Morel, P.; Berthomieu, G.; Bouchy, F.; Carrier, F. (2002-09). Asteroseismology and calibration of α Cen binary system. Astronomy & Astrophysics 392 (1). с. L9–L12. ISSN 0004-6361. doi:10.1051/0004-6361:20021074. Процитовано 2020-02-17. 
  12. Robrade, J.; Schmitt, J. H. M. M.; Favata, F. (2005-10). X-rays from α Centauri – The darkening of the solar twin. Astronomy & Astrophysics 442 (1). с. 315–321. ISSN 0004-6361. doi:10.1051/0004-6361:20053314. Процитовано 2020-02-17. 
  13. Exoplanet-catalog. Exoplanet Exploration: Planets Beyond our Solar System. Процитовано 2020-02-17. 
  14. Amos, Jonathan (2016-08-24). Earth-sized planet orbits neighbouring star. BBC News (en-GB). Процитовано 2020-02-17. 
  15. Clery, D. (2016-08-26). The exoplanet next door. Science (en) 353 (6302). с. 857–857. ISSN 0036-8075. doi:10.1126/science.353.6302.857. Процитовано 2020-02-17. 
  16. Ribas, Ignasi; Bolmont, Emeline; Selsis, Franck; Reiners, Ansgar; Leconte, Jérémy; Raymond, Sean N.; Engle, Scott G.; Guinan, Edward F. та ін. (2016-12). The habitability of Proxima Centauri b: I. Irradiation, rotation and volatile inventory from formation to the present. Astronomy & Astrophysics 596. с. A111. ISSN 0004-6361. doi:10.1051/0004-6361/201629576. Процитовано 2020-02-17. 
  17. MacGregor, Meredith A.; Weinberger, Alycia J.; Wilner, David J.; Kowalski, Adam F.; Cranmer, Steven R. (2018-02). Detection of a Millimeter Flare from Proxima Centauri. The Astrophysical Journal (en) 855 (1). с. L2. ISSN 2041-8205. doi:10.3847/2041-8213/aaad6b. Процитовано 2020-02-17. 
  18. Billings, Lee. A Second Planet May Orbit Earth’s Nearest Neighboring Star. Scientific American (en). Процитовано 2020-02-18. 
  19. Wiegert, J.; Liseau, R.; Thébault, P.; Olofsson, G.; Mora, A.; Bryden, G.; Marshall, J. P.; Eiroa, C. та ін. (2014-03). How dusty is α Centauri?: Excess or non-excess over the infrared photospheres of main-sequence stars. Astronomy & Astrophysics 563. с. A102. ISSN 0004-6361. doi:10.1051/0004-6361/201321887. Процитовано 2020-02-17. 
  20. а б Van Zyl, J. E. (Johannes Ebenhaezer), 1913- (1996). Unveiling the universe : an introduction to astronomy. London: Springer. ISBN 3-540-76023-7. OCLC 34515156. 
  21. Hartung, E. J.; Frew, David Malin, David (1994). Astronomical Objects for Southern Telescopes. Cambridge University Press. 
  22. Malin, David.; Hartung, E. J. (Ernst Johannes), 1893- (1995). Hartung's astronomical objects for southern telescopes : a handbook for amateur observers (вид. 2nd ed). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-55491-8. OCLC 32699800. 
  23. Mitton, Jacqueline. (1998). The Penguin dictionary of astronomy (вид. 3rd ed., New ed). London, England: Penguin Books. с. 148. ISBN 0-14-051375-2. OCLC 39481470. 
  24. Ridpath, Ian. (2004). Norton's star atlas and reference handbook, epoch 2000.0 (вид. 20th ed). London: Pi Press. ISBN 0-13-145164-2. OCLC 53099066. 
  25. The Constellations. Part 2: Culmination Times. Southern Astronomical Delights. Архів оригіналу за 2012-02-04. Процитовано 2008-08-06. 

ПосиланняРедагувати