Косач Григорій Антонович

Косач Григорій Антонович
Народився 16 (28) листопада 1843
Мглин, Чернігівська губернія, Стародубщина
Помер після 1916 (прибл. 72 роки)
хутір "Пасіка" Мглин, Стародубщина
Громадянство Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Посада Титулярний радник
Рід Косачі
Батько Косач Антон Григорович
Мати Косач Марія Степанівна
Брати, сестри Косач Степан Антонович, Косач Олена Антонівна, Косач Олександра Антонівна, Косач Порфирій Антонович, Косач Петро Антонович, Косач Матвій Антонович
У шлюбі з Косач Марія Михайлівна

Григо́рій Анто́нович Ко́сач (28 листопада 1843Мглин, Чернігівська губернія, Стародубщина (нині Брянської області Російської Федерації) — після 1916, Мглин, хутір «Пасіка») — титулярний радник, член родини Косачів, дядько Лариси Петрівни Косач (Лесі Українки), Михайла Косача — рідний брат їхнього батька Петра[1].

ЖиттєписРедагувати

Походив із гербового заможного українсько-козацького шляхетства, яке після скасування Гетьманщини отримало всі права російського дворянства.

Дитинство та юністьРедагувати

Григорій Антонович Косач народився 16(28) листопада 1843 року в місті Мглин Чернігівської губернії (нині адміністративний центр Мглинського району Брянської області Росії)[2]. Він був третьою дитиною в сім'ї колезького секретаря Антона Григоровича Косача (народився 1814 року) та Марії Степанівни Чернявської. Перед ним народилися Петро (батько Лесі Українки) та Матвій (помер двомісячним). Невдовзі, у 1845–1848 роках, сім'я Косачів поповнилася ще чотирма дітьми. Порфирій і Степан невдовзі померли, а дівчатка — Олена та Олександра — вижили.

3(15) листопада 1848 року, через три місяці після народження останньої дитини, померла мати Григорія. По її смерті доглядати та виховувати дітей (двох хлопчиків і двох дівчаток віком від півтора до семи років) узялася її старша сестра — Прасковія Степанівна Чернявська[3]. Григорій, його брат Петро, сестри Олена та Олександра все життя згадували тітку з глибокою пошаною, любов'ю та вдячністю, як надзвичайно розумну, добру, справедливу людину, лагідну та з сильним характером[4].

Навчався в Полтавському кадетському корпусі, але двічі кидав навчання і лишився з домашньою освітою, як сестри Олена та Олександра.

Ольга Косач-Кривинюк, сестра Лесі Українки, писала[5]:

Дядько Григорій — двічі втікав з полтавського кадетського корпусу, куди його одвозили, а потім залишився, як і сестри, при домашній освіті. Увесь вік дуже кохався у всякому майструванні та агрономії і не мав ані найменшого нахилу до військової кар'єри. Лише був дуже хороший стрілець і мисливий з нього (так само, як і наш батько, це вже було од їхнього батька, що до самої смерті в глибокій старості був хороший стрілець та вершник). Цей «дядя Гриша» був добряча, весела, глибоко благородної вдачі людина. Всі ми його дуже любили, особливо троє старших: Міша, Леся і я, бо краще його знали, більше бачили.

ЗрілістьРедагувати

Дані за 1885 рік[6] і 1891 рік[7] засвідчують, що титулярний радник Григорій Косач був одним із двох судових приставів у Новограді-Волинському (Звягелі) — повітовому місті Волинської губернії. Документ 1888 року засвідчує, що Григорій Антонович мешкав у будинку на вулиці Корецькій (раніше в цьому будинку жив його брат Петро Антонович — це була перша оселя Петра та Ольги Косачів у Звягелі[8].

Далі Григорій Антонович служив мировим посередником волосного суду в м. Більську на Городненщині та в Полонному. Був членом церковнопарафіяльного попечительства з будівництва Хрестоводвиженської церкви в Полонному.

Григорій Косач залишив у Полонному добру пам'ять про себе. Про це засвідчують спогади старожилів, які 1967 року записував краєзнавець Анатолій Сваричевський, досліджуючи перебування Лесі Українки в Полонному. Так, Марія Степанівна Костелецька (1882 року народження) розповіла таке [9]:

Мій батько працював у селі Варварівка в княгині Гагаріної. Княгиня дозволила йому побудувати хату на поміщицькій землі. Але через деякий час вона продала свої землі іншому панові. Той звелів батькові забиратися геть. Батько почав судитися і розорився. У цій справі на допомогу батькові прийшов Григорій Антонович Косач. Він як побачив, що треба викидати на вулицю сім'ю з дітьми, то аж в самого сльози на очах з'явилися. Сів він на призьбі і довго сидів та слухав розповіді батька. Відтоді Григорій Антонович прихильно ставився до нашої сім'ї. Не без допомоги Косача, наша родина придбала оселю навпроти його будинку.

Григорій Косач любив природу, вивчав рослинний і тваринний світ Волині. У квартирі в нього стояли опудала птахів і тварин: орлів, диких кіз, кабанів[10].

1893 року його будинок в Полонному відвідала Леся Українка, племінниця Григорія Антоновича. 1971 року на колишньому будинку Косача в Полонному (тепер це приміщення ЗОШ I–II ступенів № 5) встановлено пам'ятну дошку[11]. Обставини цієї поїздки такі. Навесні 1893 року Леся Українка з Колодяжного писала Михайлові Драгоманову в Софію:

Весна, хоч і поганенька, мене дуже поправила, а то зимою, як то звичайно, мені приходилось часто погано. Тепер я повернулась на літній стрій і вже думаю, куди б то насамперед поїхати. Хочу в кінці мая рушити з тіткою до Полонного….

30 травня Леся Українка із сестрою Ольгою, тіткою Олександрою і її синами Антоном і Павлом виїхали з Колодяжного до Гадяча. По дорозі вони зупинилися в Полонному, де гостювали в Григорія Косача[12]. 5 червня в листі до матері Леся Українка розповіла про перебування в Полонному[13]:

У Полонному ми були тільки біля пам'ятника [14] та в Новоселиці, а в Миропілля дядько одного дня збирався нас повезти, та коней не було. В Новоселиці дядько взяв у палаці картину, щоб Тося змалював… В Полонному ми не купалися, бо одно те, що вода ще холоднувата (16 градусів), а друге, що там по більшій частині з берега одразу «прикро» і хто не конечне плаває, то й страшно. Є і добрі місця, але зате вони далеко від дядькової хати. Дядько вмовляв нас, щоб ми зоставалися у нього, а він нам найме коня возити нас до купання, та я подумала, що так не варт зоставатися, бо і коня трудно найняти і сторона полонська мало чим сухша і тепліша від колодяженської.

Був одружений з Марією Михайлівною. Ольга Косач-Кривинюк писала про неї: «Була вона жінка нам несимпатична всією своєю вдачею, надто ж тим, що робила багато прикростей нашому любому дяді Гриші»[15]. Родина Григорія та Марії мала сина, який помер у дитячому віці. Невдовзі дружина залишила його заради П. І. Немоловського.

Останні роки життяРедагувати

З 1900 року за віком подав у відставку і після виходу на пенсію, оселився в Києві неподалік від родини брата Петра на вул. Маріїнсько-Благовіщенській. Коли в ніч з 17 на 18 січня 1907 року в Києві заарештували Лесю Українку та її сестру Ольгу й доставили їх у Либідське поліцейське відділення, статський радник у відставці Григорій Косач, який «жодного високого становища не мав, не мав ніяких протекцій у високих сферах», наступного ранку негайно вирушив виручати племінниць[16]. Проте їх уже відпустили, взявши підписку про невиїзд[17]. З братом Петром та його родиною завжди був у близьких стосунках.

Вийшовши у відставку невдовзі одружився з Антоніною Іванівною, виховував підкинутого хлопчика Бориса, на схилку літ жив у Мглині.

Григорій Косач помер близько 1916 року на хуторі «Пасіка» біля Мглина[18].

ПриміткиРедагувати

  1. Бойчук Інна. Її надихала Хмельниччина // Перспектива: Інформаційний портал
  2. Мороз М. О. Літопис життя і творчості Лесі Українки. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 516.
  3. Мороз М. О. Літопис життя і творчості Лесі Українки. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 517.
  4. Косач-Кривинюк О. З моїх споминів // Спогади про Лесю Українку. — Видання 2-е, допованене. — К., 1971. — С. 30.
  5. Косач-Кривинюк Ольга. Леся Українка. Хронологія життя і творчості. — Нью-Йорк, 1970. 1970. — С. 37.
  6. Памятная книжка Волынской губернии на 1886 год. — Житомир, 1885. — С. 79.
  7. Адрес-календарь Волынской губернии на 1892 год. — Житомир, 1891. — С. 125.
  8. Провоторов О. Де була перша оселя Косачів у Звягелі? // Звягель-інформ. — 2010. — 23 липня.
  9. Волинський музей: історія і сучасність: Науковий збірник. — Випуск 3. — 2004. — С. 258.
  10. Неофіційний сайт міста Полонне. Архів оригіналу за 24 березень 2010. Процитовано 17 січень 2011. 
  11. Неофіційний сайт міста Полонне. Пам'ятки історії і культури. Архів оригіналу за 24 березень 2010. Процитовано 20 січень 2011. 
  12. Мороз М. О. Літопис життя і творчості Лесі Українки. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 107.
  13. Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. — Т. 10. — С. 156—157.
  14. Мається на увазі пам'ятник полонським Ромео і Джульєтті — Петру Білокопитову та Йоганні Тушинській, що покінчили життя 9 червня 1849 року.
  15. Косач-Кривинюк Ольга. Леся Українка. Хронологія життя і творчості. — Нью-Йорк, 1970. 1970. — С. 60.
  16. Косач-Борисова Ісидора. Фрагменти спогадів // Спогади про Лесю Українку. — Видання друге, доповнене. — К.: Дніпро, 1971. — С. 308—309.
  17. Мороз М. О. Літопис життя і творчості Лесі Українки. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 414.
  18. Мороз М. О. Літопис життя і творчості Лесі Українки. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 516—517.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Сваричевський Анатолій. Слідами поетеси на Поділлі // Народна творчість та етнографія. — 1970. — № 6. — С. 40—41.
  • Косач-Кривинюк Ольга. Леся Українка. Хронологія життя і творчості. — Нью-Йорк, 1970. — С. 20, 36, 37, 60, 146, 201, 272, 277, 281. 287, 500, 501, 855–857.
  • Косач-Борисова Ісидора. Фрагменти спогадів // Спогади про Лесю Українку. — Видання друге, доповнене. — К.: Дніпро, 1971. — С. 308—309.
  • Мороз М. О. Літопис життя і творчості Лесі Українки. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 26, 31, 107–108, 516–517.
  • Міцінська Тетяна. Родина Косачів і Хмельниччина // Волинський музей: історія і сучасність: Науковий збірник. — Випуск 3. — 2004. — С. 257—258.