Королівство Обох Сицилій

(Перенаправлено з Королівство обох Сицилій)
Королівство Обох Сицилій
італ. Regno delle Due Sicilie
неа. Regno dê Doje Sicilie
сиц. Regnu dî Dui Sicili
12 грудня 1816 – 12 лютого 1861 Flag of Italy (1861–1946).svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Kingdom of the Two Sicilies within Europe in 1839.svgРозташування Королівства Обох Сицилій у межах Європи у 1839 році


Столиця Палермо (1816–1817)
Неаполь (1817–1861)
Мова(и) Італійська
Сицилійська
неаполітанська
Арберезька мова
Молізско-слов'янська мова
Галло-італійська мова Сицилії
Галло-італійська мова Базілікати
Франко-провансальська мова
Окситанська мова
Італо-румейська мова
Калабрійська грецька
Релігія католицизм
Площа 111 900 км²
Населення 8 703 000 чол. (1860)
Форма правління Абсолютна монархія (1816-1848; 1849-1861)
Конституційна монархія (1848-1849)
Династія Бурбони
Король
 - 1816-1825 Фердинанд I (перший)
 - 1859-1861 Франциск II (останній)
Історія
 - Едикт Фердинанда IV Неаполітанського 12 грудня 1816
 - Висадка Гарібальді на Сицилії 5 травня 1860
 - Декларація про об'єднання 17 березня 1861
Попередник
Наступник
Bandiera del Regno di Sicilia 4.svg Сицилійське королівство
Flag of the Kingdom of Naples.svg Неаполітанське королівство
Королівство Італія (1861—1946) Flag of Italy (1861–1946).svg
Сьогодні є частиною Італія Італія
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Королівство Обох Сицилій

Королівство Обох Сицилій в 1850 році.

Королі́вство Обох Сици́лій (неа. Regno dê Doje Sicilie; сиц. Regnu dî Dui Sicili; італ. Regno delle Due Sicilie; ісп. Reino de las Dos Sicilias)[1] — назва держави на території Італії, що складалася з Сицилії та південної частини Апеннінського півострова із столицею у Неаполі.

НазваРедагувати

Назва «Дві Сицилії» походить від розділеного середньовічного Сицилійського королівства, якому до 1285 року належала Сицилія і Нижня Італія. Унаслідок Сицилійської вечірні сицилійський король втратив острів Сицилію на користь Арагону. Незважаючи на те, що йому належала тільки південна частина Італії, яка мала назву Неаполітанське королівство, він продовжував називати себе «королем Сицилії» і іменувати своє королівство «Сицилійським». Арагонські королі Сицилії також називали своє королівство Сицилійським. Таким чином, при об'єднаннні на початку XIX століття цих держав, виникла назва «Королівство Обох Сицилій».

ІсторіяРедагувати

УтворенняРедагувати

Рішенням Віденського конгресу після поразки, яку зазнав Мюрат при Толентіно (2 травня 1815), Неаполь, який до цього належав до Партенопейської республіки, був повернутий Фердинанду IV, який прийняв титул короля Обох Сицилій під іменем Фердинанда I.

Фердинанд відмінив конституцію 1812 року і обмежив всі ліберальні інституції в країні. Таємним договором з Австрією (1815) він зобов'язався не приймати конституцій і не допускати республіканських рухів у країні. Деспотичне правління викликало народне невдоволення, яке підтримувалося карбонаріями і деякими угруповуваннями в армії.

Революція 1820 рокуРедагувати

Див. Неаполітанська революція (1820-1821) У 1820 році, коли були отримані звістки про революцію в Іспанії, почалося повстання в Неаполі. Революція вдалася: головнокомандуючим армією був назначений ліберальний генерал Флорестано Пепе, король був приведений до присяги конституції (13 липня). У Палермо був заснований тимчасовий уряд (18 липня), який уклав особисту унію з Неаполем; була затверджена конституція 1812 року. Але невдовзі неаполітанські війська підкорили Сицилію і 5 жовтня взяли Палермо. В той час в місті Лайбах було проведено Лайбаський конгрес, на якому присутній Фердинанд I відрікся від конституції, якій він присягнув. Австрією, Пруссією і Росією було прийнято рішення втрутитися в справи королівства Обох Сицилій. Неаполітанські війська після невеликої битви при Петі (7 березня) були розсіяні австрійським екзекуційним корпусом; 24 березня австрійці вступили в Неаполь, де, як і на острові Сицилія, з неймовірною жорстокістю був відновлений дореволюційний порядок.

Тільки за його сина Франциска I (1825—1830), який залишався вірним системі батька, австрійська окупаційна армія була виведена з королівства. Син і престолонаслідник Франциска Фердинанд II (1830—1859) був настільки ж деспотичним і клерикальним, як його батько і дід. Він придушував будь-які опозиційні рухи, через що суспільство було досить напружене. Нова революція не змусила себе чекати.

Революція 1848—1849 рр.Редагувати

Див. Італійська революція (1848-1849) Загальноєвропейська «весна народів» 1848 року охопила і королівство Обох Сицилій. Після повстання в Палермо, навіть після дарування Фердинандом II конституції, династія Бурбонів була визнана позбавленою влади: там був обраний сицилійський парламент, а на престол був запрошений герцог генуезький, син сардинського короля Карл-Альберт. Між тим неаполітанські (урядові) війська утвердились на східній частині острова, і, коли перемовини, які проводилися під час перемир'я, яке було заключене по настанові Англії та Франції, не увінчались успіхом, вони в квітні поновили військові дії і 15 травня зайняли Палермо, що було рівносильно підкоренню всього острова.

15 травня в Неаполі буржуазією було підняте повстання, яке було жорстоко придушене швейцарською гвардією, яка отримала підтримку серед найнижчих верств міського населення. 13 лютого 1849 року парламент був розпущений, конституція відмінена. Реакція в Неаполі та Палермо була дуже жорстокою: було репресовано за свої політичні погляди більш ніж 22 тисячі людей. Всіх ліберальних міністрів колишнього парламенту було зіслано на галери.

Закінчення правління БурбонівРедагувати

Влада короля перетворилася на військову диктатуру. Англія і Франція через своє посередництво намагались вирішити конфлікт між владою та опозицією, але Фердинанд відмовив їм в досить різкій формі, через що їхні представництва в Неаполі закрилися в жовтні 1856 року. Спроби до повстання 1856 і 1857 років були жорстоко придушені. Після цього король, який боявся залишатися в Неаполі, перебрався до замка Казерта, де оточив себе охоронними військами.

Після його смерті (22 травня 1859 року) престол зайняв молодий і недосвідчений син Фердинанда Франциск II, який наперекір прагненням російського та французького послів не погоджувався на об'єднання з Сардинією в одну державу — Італію. 11 травня 1869 року Гарібальді висадився в Марсалі, що на острові Сицилія, де його радісно зустріли місцеві жителі. Вже 6 червня Палермо було під владою Гарібальді. Франциск II організував ліберальний уряд, виразив готовність до надання амністії і заключення договору з Сардинією, поновити конституцію 1848 року, але було вже пізно. В серпні Гарібальді з'явився в Калабрії; 6 вересня король покинув Неаполь і разом з 40 000 армією відступив за Вольтурно. 7 вересня Гарібальді вступив у столицю.

Об'єднанняРедагувати

 
Прапор королівства Обох Сицилій (1860)

Після взяття столиці був проведений плебісцит, на якому абсолютною більшістю (1 732 000 проти 11 000) виказали бажання за приєднання до Сардинського королівства і об'єднання в одну державу — королівство Італія. Завоювання королівства завершили сардинські війська: занявши Капую (2 листопада), вони осадили Гаету, куди втік король, і, незважаючи на мужню оборону, здобули місто (13 лютого 1861 року). Цитадель Мессіни трималась до 12 березня, Чівітелла дель Тронто — до 20 березня. Після цього королівство Обох Сицилій стало частиною королівства Італії.

Сім'я скинутого короля не робила серйозних намагань для повернення престола. Невдовзі деякі з них примирилися з новим станом справ і переїхали жити до Рима.

Після об'єднання Італії наприкінці XIX століття територія колишнього Королівства Обох Сицилій продовжувала зберігати певну своєрідність в економічних, соціальних, культурних і мовних аспектах і отримало загальну назву Південна Італія. До теперішнього часу в значній мірі асоціюється з низьким рівнем розвитку, аграрним укладом життя, засиллям Каморри і мафії.

ПриміткиРедагувати

  1. Swinburne, Henry (1790). Travels in the Two Sicilies (1790). British Library. 

ДжерелаРедагувати