Третє болгарське царство

болгарська держава, що існувала з 1908 по 1946 рік
(Перенаправлено з Королівство Болгарія)

Тре́тє болга́рське ца́рство або Тре́тя болга́рська держава (болг. Трета българска държава), офіційно Болгарське Царство (болг. Царство България) — колишня болгарська держава, яка існувала від моменту проголошення незалежності в 1908 році до скасування монархії в 1946 році. Конституційна монархія (Тирновська конституція 1879 року з поправками). Голова держави — цар. Царська династія — Саксен-Кобург-Готська. Передбачалося колективне регентство у разі недієздатності царя.

Болгарське Царство
болг. Царство България
Болгарське князівство
1908 – 1946
Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз
Съединението прави силата
("Єдність дає силу")
Гімн
Шуми Марица
Шум Мариці
(1886–1946)

Химн на Негово Величество Царя
("Гімн Його Величності Царя")

Болгарії: історичні кордони на карті
Болгарії: історичні кордони на карті
Царство (Королівство) Болгарія у 1942 році
Столиця Софія
Мови болгарська
Релігії Болгарська православна церква (державна релігія)[1]
Форма правління унітарна парламентська конституційна монархія
(1908–1935; 1943–1946)

унітарна авторитарна абсолютна монархія
(1935–1943) (de facto)

Цар
 - 1908–1918 Фердинанд I
 - 1918–1943 Борис III
 - 1943–1946 Симеон II
Голова Ради Міністрів
 - 1908–1911 (перший) Александр Малинов
 - 1944–1946 (остання) Кімон Георгієв
Законодавчий орган Народні збори Болгарії
Історичний період Перша світова війна / Інтербелум / Друга світова війна
 - Офіційне проголошення незалежності[2] 5 жовтня 1908
 - Балканські війни 1912–1913
 - Бухарестський договір 10 серпня, 1913
 - Нейїський мирний договір 27 листопаду, 1919
 - скасування монархії 15 вересня 1946
Площа
 - 1915 122 134 км2
 - 1946 110 912 км2
Населення
 - 1915 [3] 4 580 000 осіб
     Густота 37,5 осіб/км² 
 - 1946 7 029 349 л.
     Густота 63,4 осіб/км² 
Валюта Болгарський лев
Попередник
Наступник
Болгарське князівство
Народна Республіка Болгарія
Демократична Федеративна Югославія
Грецьке королівство
Сьогодні є частиною Болгарія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Третє болгарське царство

Історія

ред.

Під час чергового ослаблення Османської імперії, яка втратила на користь Австро-Угорщини Боснію і Герцеговину, болгарський князь Фердинанд I 22 вересня 1908 року проголосив себе царем. Прийняття титулу царя означало повну юридичну незалежність від Османської імперії, повний суверенітет над Східною Румелією і претензії на гегемонію на Балканах. При Фердинанді були внесені поправки до конституції, які розширили повноваження царя й обмежили прийняті в 1879 році демократичні норми.

Балканські війни

ред.

У 1912 — 1913 роках, під час Першої балканської війни, Болгарія отримала від Османської імперії практично всю Фракію з Едірне (крім Константинополя) і великий вихід до Егейського моря. Питання контролю над Македонією (яку фактично займали Сербія і Греція) призвело до швидкоплинної Міжсоюзницької (Другої Балканської) війни 1913 року, де проти Болгарії виступили екссоюзники Сербія і Греція, а також Румунія та власне Османська імперія. Болгарія програла цю війну і втратила Едірне, а також невеликі терени на всіх кордонах, проте зберегла вихід до Егейського моря.

Перша світова війна

ред.
 
Найбільший терен Царства Болгарії в Першій світовій війні

1915 року Третє Болгарське царство, дотримуючись німецької орієнтації Фердинанда і прагнучи приєднати всю слов'янську Македонію, вступило в Першу світову війну на боці Німеччини, Австрії та Туреччини. Болгарії приліпили прізвисько у країнах Антанти «зрадниці слов'янства». Після поразки у війні цар Фердинанд відрікся від престолу і повернувся до Німеччини, а його наступником у 1918 році став його старший син Борис III.

 
Територіальні зміни після Нейї-сюр-Сенського договору

У 1919 році в рамках Версальського мирного процесу був підписаний Нейський договір, за яким Болгарія позбавлялася виходу до Егейського моря (на користь Греції). У 1920-ті роки Болгарія розвивала відносини з країнами Антанти, активно приймала російських емігрантів.

Друга світова війна

ред.

У 1934 році цар Борис III установив особисту диктатуру, а в 1940 рр. країна під керівництвом прем'єра Богдана Філова стала союзником Німеччини у Другій світовій війні. У 1941 році було повернено вихід до Егейського моря. При цьому, на вимогу царя, Болгарія не брала участь у бойових діях проти СРСР і в Голокості. Ця тверда політична лінія Бориса іноді пояснює його загадкову смерть в 1943 році, після чого на престол вступив його 6-річний син Симеон II, одним з трьох регентів при якому став Філов. Потім на окупованих Болгарією теренах (але не в самій країні) була проведена депортація євреїв, але війну СРСР країна не оголосила і після смерті Бориса.

Вступ на терен Болгарії в 1944 році Червоної армії призвів до встановлення комуністичного режиму; попри страту трьох ексрегентів, монархія зберігалася до кінця 1946 року і при новому регентстві. Потім комуністи оголосили Болгарію республікою, і Симеон II емігрував, щоб через багато років повернутися на батьківщину вже як республіканський прем'єр-міністр.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. J. Havighurs, Robert (2005). The Constitutions of the States at War, 1914–1918. Harvard University Press. с. 91. ISBN 978-0822974079. The Orthodox Christian Religion of the Eastern Rite is the State religion of the Kingdom of Bulgaria
  2. The Principality of Bulgaria was a de facto independent state with its own Constitution, flag, anthem, foreign policy and military.
  3. Central Powers – Kingdom of Bulgaria. с. 4. Процитовано 14 січня 2022.

Джерела

ред.