Користувач:Tetiana Hrynda/Чернетка

Прогімнасмата

Прогімнасмата (грец. προγυμνάσματα «попередні вправи»; лат. praeexercitamina) - це низка риторичних вправ, що беруть свій початок у Стародавній Греції та набувають поширення за часів Римської імперії. Ці вправи реалізовували студенти риторики, які розпочинали навчання у віці від дванадцяти до п’ятнадцяти років. Метою цих вправ було підготувати учнів до написання декларацій після того, як вони закінчили навчання з граматиками. Зберіглося лише декілька довідників прогімнасматів: Елія Теона, Гермогена з Тарса, Афтонія Антіохійського та Ніколая Софіста.

Історія та виникнення прогімнасматів

Композиція не була основним предметом, що викладався в школах до V ст. Насправді термін "прогімнасмата" вперше з'явився в 28 главі "Риторика" Олександра, яку, швидше за все, написав Анаксимен Лампсак наприкінці четвертого століття. Ця робота зберігається поряд з роботами Аристотеля, але він ніколи не згадує про використання попередніх вправ. Та філософ все ж торкається риторичних форм, які стали основою прогімнасматів. Використання попередніх риторичних вправ коротко обговорюється в деяких грецьких та римських діалогах, але всі підручники з того часу залишаються втраченими на сьогодні. Є лише чотири відомих підручники прогімнасматів. Найбільш раннім є александрійський софіст Елій Теон, автор збірки попередніх вправ (прогімнасмат) для майбутніх ораторів. У своєму вступі Теон звертається до вчителів, а не до студентів та критикує студентів, які пропускають ці попередні вправи. Другий посібник приписується одному з найвпливовіших риториків другого століття, Гемогена з Тарса. Але в його роботі немає передмови, і вправи короткі; тому багато хто сумнівається у його достовірності. Третій посібник приписується Афтонію Антіохійському, учневі великого софіста Ліванія, який жив у другій половині четвертого століття. Це найпоширеніший посібник, який став еталоном у практиці прогімнасматів. Його трактати поєднувались з риторичними трактатами Гермогена, з його теорію стазісу та стилю. Остаточний посібник приписується Ніколаю з Міри, який викладав риторику в Константинополі наприкінці V століття.

Прогімнасмати Афтонія

Хоча вправи, виражені у кожному відомому посібнику, дуже схожі, між ними є кілька незначних варіацій. Але оскільки творчість Афтонія є найбільш широко визнаною та практичною, ці зміни часто не визнаються. Усім учням було запропоновано виписати кожне завдання, запам'ятати його, а потім виконати як домашнє завдання. Прогімнасматів навчали порядку, збільшуючи об'єм інформації та її складність в міру проходження курсу. Курси були організовані для початку з розповіді історії та закінчення аргументацією. Зосереджено увагу на літературі як додатку до курсу, приділяючи пильну увагу моделям риторики та літературі. Прогімнасмати Афтонія вперше були перекладені на латинську мову у XV столітті Рудольфом Агріколаю.

Прогімнасмати були класично організовані в чотирнадцятьох формах дискурсу, важких для освоєння, які послідовно впроваджувалися у шкільну програму, а їх упорядкований список представляє типовий прогрес у початковому навчанні риториці. Деякі з цих вправ досі застосовуються в літературі, напр.: опис, порівняння, хвала, прислів'я та ін.

Байка (μῦθος)

За словами Афтонія, байка – "коротка притча або розповідь, правдоподібно вигадана, якою користуються не лише поети, але й оратори". Об'єктом байки може бути людина, тварина або інший неживий предмет. Часто саме ця форма дискурсу була поряд з вигадкою, епопеєю та персоніфікацією. Існує три форми байки:

• раціональна форма (де персонажами є чоловіки та жінки, які творять дію);
• етична форма (де тварини є головними героями);
• третя форма, що включає у собі раціональну та етичну.

У всіх трьох форм є одна спільна риса - кожна з них має мораль, викладену до початку історії або після її завершення. Феофан Прокоповичу своїй праці "Сочинения" виділяє декілька типів байки:

• Сібаритська байка. Назва походить від народу сибаритів, які вдавались до всіляких задоволень, розкоші. Вони створювали баєчки, здебільшого гумористичного чи сатиричного характеру.
• Кілікійська байка. Назва походить від малоазійської області Кілікії. Грецька приказка говорить, що "кілікієць нелегко говорить правду". Це народ, який славиться своїми пустими та безглуздими балачками.
• Кіпрська байка. Назва походить від островної держави Кіпр, який розташований у Карпатійському морі між Сирією та Кілікією, славиться своїми багатствами та розкішшю. Саме на цьому острові славилось ім'я богині Венери, яку також прозивали Кіпрідою.  
• Лівійська байка. Назва походить від країни Лівії, що славиться різноманітністю тварин, чудовищ та байкарів.
• Езопівська байка. Назва походить від байкаря Езопа, який вважався мудрецем, про байки якого знав увесь світ.  

Байки діляться на дві частини: проміфій (вступна розповідь або сама байка) та епіміфій (мораль самої байки). Вони могли бути як і короткі (прості байки Езопа), так і більш детальні (байки Горація).

Оповідання (διήγημα)

Оповіданням є "невеликий за обсягом прозовий художній твір, новела, розповідь". Це була одна з перших вправ риторичного виховання за Квінтиліаном. Завданням студентів було переказати розповідь від кінця до початку, або з середини до початку або до кінця. Завдяки наданню учням початкового досвіду висловлювання, розповідні вправи стали складовим елементом прогімнасматів. Іншим завданням було написання оповідання, розповіді (не плутати з байкою). Передбачається, що цей тренінг є результатом теорії категорій Аристотеля і знайомить учнів із чотирма значеннями оповіді, а саме:

• чіткістю
• завзятістю
• переконливістю
• чистотою мови

Студент сам обирав жанр розповіді: політичний, історичний або художній. Оповідання зміщує зміст уперед. Справа полягала в тому, що потрібно було розповісти історію, як правило, запозичену з літературної традиції, не опустивши жодного з елементів чіткого і точного оповідання, або встановивши певні обмеження (наприклад, щодо хронологічного порядку тощо). Оповідання складалось з розповіді про реальну чи правдоподібну подію, включаючи всі основні факти (хто, що, коли, де, як, чому).

Анекдот (χρεία)

Анекдотом є певна коротка, влучна історія, яка посилається на якусь людину. Цю вправу називають анекдотом [chreia], оскільки з грец. chreiôdes означає "корисний". Афтоній розрізняє три види анекдотів:

• логічний – розкриває моральну частину (напр., Платон сказав: "Саджанці чесноти вирощуються трудом і потом");
• практичний – це те, що вказує на дію (напр., Піфагор, спитавши скільки триває людське життя, дозволив побачити себе на мить, опісля сховався, зробивши тривалість його появи мірилом життя);
• змішаний – складається як зі слова, так і з дії (напр., Діоген, побачивши погану поведінку молоді, вдарив хлопчика-раба і мовив: "Чому ти так вчиняєш?")

Анекдот має у собі такі частини: панегирік, перифраз, зворот, аналогія, приклад, короткий епілог та ін.

Приказка, прислів'я (γνώμη)

Приказкою є "влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, який у стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя". Зазвичай вона закликає до якихось дій, або навпаки відмовляє від них. Приказку чи прислів’я вперше описав Аристотель, а в книзі Афтонія вони поділяються на:

• повчальні: "Будьте добрі до гостя, коли він з вами; коли він захоче піти, пришвидшіть його";
• ті, що відмовляють: "Людина, яка приймає рішення, не повинна спати всю ніч";
• декларативні: "Людина повинна мати гроші; адже без цього вона не буде мати всього необхідного";
• прості: "Є одна найкраща прикмета: боротись за свою країну" (Гомер);
• складені: "Не добре мати багато правителів; хай буде один правитель";
• правдоподібні: "Кожен чоловік схожий на те товариство, яким він захоплюється";
• правдиві: "Неможливо віднайти життя без болю";
• гіперболічні: "Людина – це найкрихкіше, що виплекала земля".

Спростування (ἀνασκευή)

Ця вправа вимагала від студента логічно міркувати проти чогось, що складається з міфів, оповідань чи байок. Це було наслідком до наступних вправ (підтвердження). З часів Гермогена вправи спростування передували підтвердженню. Можна припустити, що це було пов’язано з тим, що простіше почати говорити, критикуючи слабкі сторони аргументу. Обидві вправи стосувались безпосередньо мистецтва орації. Аргумент студента полягав у тому, що щось було або неможливим, нелогічним, непридатним та недоцільним. Як правило, студенти критикували якусь традиційну історію, послідовно розвиваючи всі тези (аргументативна послідновність, що відповідає типовій частині судового дискурсу). Полягає в сумніві у правдивості історії, критики самої історії та її автора. Вправу спростування було поєднано з вправою підтвердження, обидва студенти висловлювали протилежні один одній тези, в якій кожен аргументував обидві сторони запитання.

Підтвердження (κατασκευή)

Підтвердження, протилежне попередній вправі, - це проста спроба довести заданий погляд, як правило, аргументуючи правдивість міфу чи легенди. Ця вправа слідувала подібній схемі, як і спростування, і подібне до неї відповідало безпосередньо одній із частин орації.  Студенти повинні спростувати попереднє припущення або тезу, спочатку висловивши хвалу тим, хто висловлює це твердження. Виклавши детальну частину експозиції та використовуючи протилежні позиції: ясність замість неясності, правдоподібність замість неправдоподібності, можливість замість неможливості, послідовність замість непослідовності, пристосованість замість недоречності, доцільність замість недоцільності.

Афтоній наводить приклад постаті німфи Дафни.

Загальна тема (κοινὸς τόπος)

Назва цієї вправи узагальнює всіх її учасників, оскільки однаково стосується всіх, хто бере участь у ній участь; наприклад, змова проти зрадника стосується однаково до всіх. Ця вправа нагадує другу промову та епілог. З цієї причини загальна тема не має прологу. Афтоній виділяє декілька етапів загальної теми:

• визначити загальну тематику;
• визначити експозицію для того, щоб спровокувати аудиторію;
• навести порівняння, наділяючи велику вагу припущенням та здогадам;
• спростувати наміри опонента;
• відступ (згадки про минуле життя);
• відмова від співчуття, жалощів;
• завершити цю вправу, виокремлюючи певні цілі: законність, справедливість, повага та ін.

Інколи ця вправа передбачає критику не лише окремих постатей, але й стереотипів. Студенти роблять це, використовуючи протиріччя, порівняння та приказки. Загальна тема, як вправа, була частиною морального виховання (чеснот) та зневажання пороків (крадіжка, брехня, перелюб тощо).

Панегирік, похвала (ἐγκώμιον)

Об'єктом панегиріка є люди, речі (наприклад, абстрактні ідеї), час (як пори року), місцевості, тварини та ін. Похвала могла бути висловлена щодо вчинків, навичок, зовнішності, статків, а іноді йшла у формі порівняння з іншою людиною для підсилення, про яке говорить Феофан Прокопович, наводячи деякі з принципів зіставлення:

1. один об'єкт повинен мати щось, рівно протилежне іншому об'єкт
2. один об'єкт повинен мати чогось більше, аніж інший
3. один об'єкт повинен перевершити усі пункти іншого

Часто похвала може закінчуватись епілогом (до прикладу, закликом до наслідування) чи молитвою. Це висловлення якостей, які роблять досконалість людини, тварини, речі, реальності більш-менш абстрактною тощо.

Похвала людині має декілька підпунктів:

1. Якого роду є людина?  Рід ділиться на предків, батьків, Вітчизну.
2. Яким чином його виховували? Згадки щодо моральної витримки, благородних мистецтв, щодо відданості Богу, батькам, громадського порядку.
3. Перечислити тілесні (статність, швидкість, краса), душевні (пам'ять, кмітливість) і доленосні особисті якості.

Приклади: Похвала Сократа, "Похвала Єлені" Горгія.

Образлива промова (ψόγος)

Афтоній згадує, що різниця між образливою промовою та загальною темою в тому, що перша містить лише чисту зневагу, тоді як друга більше схожа до покарання. Студент атакує конкретного, названого індивіда, як правило, політичного чи культурного діяча. Саме викриття всіх недоліків повинно призвести до ненависті до когось чи чогось. Об'єкти образливою промови такі ж, як і для панегиріка: люди, речі, час, місцевість та ін. Ці промови можуть бути як індивідуальними, так і колективними. Панегирік та образлива промова мають схожі тематики висловлювань, лише в протилежних значеннях:

1. Рід, виховання
2. Освіта
3. Недоліки (тілесні, духовні, доленосні)

Образлива промова зазвичай закінчується епілогом.

Порівняння (σύγκρισις)

Порівняння - це дискурс, який виражає контраст, надаючи більшій вазі одному об’єкту порівняно з іншим. Студенти, які займаються порівнянням, повинні встановлювати чіткі межі між добрим і злим, або потрібне з непотрібними, або мале з більшим. Кожна тема порівняння є сильною, але особливо тією, яка порівнює невеликі об'єкти з більшими. Ті ж предмети доцільно порівнювати як до об'єднаних, так і до вигадливих, тобто людей і речей, часу та місць, істот і, крім того, рослин. Ті, хто займається порівнянням, не повинні порівнювати добре з добрим, зле із злим, оскільки об'єкти втрачають конкурентні позиції. Вправа порівняння виступає як подвійний конкоміум або поєднання панегиріка та образливої промови.

Приклади паралелізації двох людей або двох речей: Ахілл і Гектор, або Демосфен і Цицерон, або Олександр і Цезар.

Уособлення, персоніфікація (ἠθοποιία/προσωποποιία)

ἠθοποιία – припущення, уявлення манер або моралі (або слів) іншої людини, а προσωποποιία (prósopon "обличчя, особа" та poiéin "робити, робити") – уособлення або персоніфікація неіснуючого предмета. Уособленням є "зображення тварин або предметів, явищ природи як живих істот, наділених людськими почуттями, думками, мовою тощо".Студенти використовували персоніфікацію або етопею, формуючи промову, приписану привиду відомої людини або уявного або міфологічного характеру з минулих, теперішніх чи майбутніх часів. Ця вправа мала на меті запропонувати учням виконати її чітко, стисло та ясно. Це, як правило, тирада, яка приписується персонажу в тій чи іншій ситуації його життя. Вона схожа до ліричного монологу, роздумів у голос. Як і в енконіумі, об'єктом може бути історичний, легендарний чи вигаданий персонаж. На відміну від будь-яких вправ до цього часу, студента використовували діалоги (напр.: відповідь Геракла до Еврістея, коли він нав'язує йому свої праці).

Опис (ἔκφρασις)

Описом є "композиція, що чітко виводить предмет перед очима", як і панегирік, опис міг стосуватись людей, тварин, природи, речей або ж дій. Властивостями опису були: ясність (sapheneia) та яскравість (enargeia). Використовуючи багато стилістичних фігур мови (епітетів, метафор, гіпербол і т.д.), студенти описували людину чи інший предмет так, щоб перед очима читача вимальовувався цілісний образ (опис людини: з голови до ніг; опис дії: від початку до кінця). Опис дій дещо відрізнявся від опису природи або людини. До прикладу, якщо студент хотів описати війну, спершу йому потрібно було зобразити вербування солдатів, видатки, очікування і страхи; пізніше, атаки, вбивства, смерті; опісля перемогу, трофеї; панування переможців та рабство переможених. Ця форма зустрічається у багатьох класичних творах літератури та історичних текстах. Така вправа допомагала надати опису почуття близькості до читача.

Приклади: Афтоній описує Олександрійський акрополь з усіма його деталями, "Іліада" Гомера.

Аргумент, теза (θέσις)

Аргументом є "підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь", він може мати політичний чи теоретичний характер. Студенти повинні були придумати аргументацію тези власного характеру: обговорення абстрактної та сумнівної теми з метою переконання. Це методичний розгляд питання (філософського, політичного, морального) загального характеру, яке могло розглядатись у дорадчому органі (наприклад: "Чи потрібно оточити місто стінами?", або "Чи потрібно одружуватися? ", або "Чи небо сферичне?"). Тезою є "судження або положення, істинність якого треба довести", також її називають причиною чи частиною полеміки. На відміну від гіпотези, теза не застосовувалася до конкретної особи, а аргументувалася загалом.

Вступ до права (νόμου εἰσφορά)

Афтоній називає цю останню вправу декламацією, гіпотезою (хоча вона не має всіх характеристик гіпотези), а не прогімнасматом. Ця вправа є у формі адвокації запропонованого закону або проти нього. Спочатку викладається аргумент, випливає контраргумент, а потім обговорюються головні тематичні засади. Вона також може полягати в протиставленні пропозиції протилежного напрямку (напр.: "Чи слід дозволяти чоловікові вбивати коханця своєї дружини, якщо він приймає їх за фактом?").

Прогімнасмати для шкіл

В останні кілька років було витрачено чимало зусиль, щоб зрозуміти, чи можна Прогімнасмату пристосувати для використання у початковій, середній та середній школі. Одним з лідерів у цій діяльності є Джеймс Селбі, автор серії «Класична композиція», який звів навчальну програму з композицій, яку використовували Квінтіліан та Цицерон, до рівня, який може ефективно використовувати четвертий через учнів дванадцятого класу.

Риторика та Прогімнасмата викладаються як обов'язковий клас у Сремських Карлівцях, Сербія, у гімназії Карловців середньої школи, зосереджуючись на підготовці учнів у ранньому віці до публічних виступів, а також викладанню класичної риторики.

Прогімнасмати також викладаються в латинській школі Highlands в м. Луїсвілль, штат Кентуккі, а також у школах Highlands Latin Cottage (навчальні програми з підтримки домашнього навчання) по всьому США.

Грецькі ритори, посібники прогімнасматів

Грецькі ритори, яким відносяться колекції (або посібники) прогімнасматів, зокрема: в Античності, Елій Теон, Ермоген, Ліваній, Афтоніос, Ніколас Рейт (творчість яких поєднується з традицією до тієї з Ліванія), а в той час візантійський Жан Геометр, Нікефор Базилакес, Нікіфор Грегорас. Латинською мовою ми зберігаємо колекцію, яка помилково віднесена до квінтілійської ("псевдо-квінтілійська").

Література

• Феофан Прокопович. Сочинения / Под ред. И. П. Еремина. М.-Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1961. — Г. VI. Иные виды упражнений по Афтонию Софисту. С.359-363, 372-385.
• Kennedy, George A. Progymnasmata: Greek Texbooks of Prose Composition and Rhetoric. Leiden, The Netherlands: Society of Biblical Literature, 2003. — ISBN 90-04-12723-2.
• Kennedy, George A. Greek Rhetoric Under Christian Emperors. Wipf and Stock Publishers, 2008. — ISBN 13: 978-1-55635-980-4.
• Selby, James "The Vertical Integration of Aphthonius' Progymnasmata"
• Selby, James "Aphthonius’ Progymnasmata as a Means to Preparing Innovative Communicators"
• Selby, James "The Characterization Stage of Aphthonius’ Progymnasmata in Light of Hermogenes’ On Style: Exploring the Border between Contemporary and Ancient Classrooms"
• Selby, James "Aphthonius’ Progymnasmata as a Means to Preparing Innovative Communicators"