Відкрити головне меню

Перифра́з, перифраза (від дав.-гр. περίφρασις — «описовий вираз, іносказання»: περί «навколо, біля», φράσις «вислів») — у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох.

Перифраз — непряма згадка об'єкта не шляхом називання, а опису (наприклад, «нічне світило» = «Місяць»).

У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки, наприклад, «зануритися в сон» замість «заснути», «цар звірів» — «лев», «однорукий бандит» — «гральний автомат», «чорне золото» — «вугілля» чи «нафта», «легені планети» — «ліси». Розрізняють логічні перифрази («автор „Мертвих душ“») і образні перифрази («сонце української поезії»).

ВизначенняРедагувати

Перифразу можна визначити як неоднослівну вторинну номінацію описового, здебільшого емоціонально-екпресивного, оцінного характеру, що являє собою семантично неподільний вислів, який скісно вказує на істотні, відмітні або суб’єктивно виділені носієм мови ознаки позначеного об’єкта чи явища дійсності.[1]

Окремим випадком перифрази є евфемізм — описовий вираз «низьких» або «заборонених» понять («нечистий» замість «чорт», «обійтися допомогою носової хустки» замість «висякатися»).

Перифразою називають переспів — різновид пародії, в якому предметом осміяння є не форма пародійованого твору, а новий зміст, що вкладається в неї. Приклад «Спи, немовля моє прекрасне.» М. Ю. Лермонтова і «Спи, шибеник, поки нешкідливий!..» М. О. Некрасова.

Українська мова має усталені перифрази: Кобзар України (Т. Г. Шевченко), Великий Каменяр (І. Я. Франко), Дочка Прометея (Леся Українка), столиця України (Київ), місто Лева (Львів), чорне золото (кам'яне вугілля) та ін.

ПриміткиРедагувати

  1. Рапаева Ю. В. Структура перифразы и ее типы // Современная филология (II): материалы междунар. науч. конф. (г. Уфа, январь 2013 г.). — Уфа: Лето, 2013. — С. 90-91.

ПосиланняРедагувати