Користувач:Oleksandr Tahayev/Герман Гессе
Oleksandr Tahayev/Герман Гессе | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
Герман Гессе (нім. Hermann Hesse; 2 липня 1877, Calw, Німецька імперія — 9 серпня 1962, Монтаньола, Швейцарія) — німецький письменник і художник, лауреат Нобелівської премії (1946).
Життєпис
ред.Дитинство і юність (1877-1895)
ред.Герман Гессе народився у сім'ї німецьких місіонерів. Його мати Марія Гундерт (1842-1902) була дочкою теолога Германа Гундерта. Батько, Йоганнес Гессе (1847-1916), був балтійським німцем з естляндського міста Пайде, служив деякий час місіонером в Індії, потім працював у видавництві Гундерта в Кальве, де й познайомився з Марією. Крім Германа в сім'ї було ще троє дітей: Адель (1875-1949), Марулла (1880-1953) та Ганс (1882-1935).
З ранніх років дітей виховували в дусі пієтизму, що панував у домі Гессе. Не дивно, що батьки хотіли виростити гідного спадкоємця сімейних традицій, і вже після переїзду до Базеля у 1881 році хлопчик стає учнем місцевої місіонерської школи, а трохи пізніше християнського пансіонату. У ці роки Гессе починає проявляти свої інтереси і таланти. Він непогано малює, вчиться грати на музичних інструментах і намагається проявити себе як письменник. Мабуть, найбільш раннім його літературним досвідом можна назвати казку «Двоє братів», написану 1887 року у віці десяти років для своєї сестри Марулли.
У 1886 році сім'я повертається до Кальве. 1890 року Герман вирушає на навчання до геппінгенської латинської школи і через рік вступає до семінарії в монастирі Маульбронн. Тут він займається вивченням стародавніх мов, студіює Євангеліє, захоплюється давньогрецькою поезією і класичною німецької літературою, пише вірші. Так деякі події з життя в цей період Гессе втілив в автобіографічній повісті «Під колесом» (1906). Сам Маульбронн став прототипом монастиря Маріябронн з роману «Нарцис і Златоуст» (1930). 7 березня 1892 року Гессе раптово зникає. Наступного дня його знаходять у полі сплячим у копиці. Професори незадоволені поведінкою Германа, товариші цураються його. У травні, через півроку після вступу, Гессе залишає Маульбронн і вирушає до Бад-Болля, але душевний стан юнака погіршується, він робить спробу самогубства. Батьки вирішують відправити Германа в психіатричну клініку в Штеттені. Наприкінці 1892 року Гессе приступає до навчання в гімназії Каннштадта, але й тут він не може вчитися і через рік за порадою батьків влаштовується учнем у друкарні Есслінгена. Це починання теж не закінчилося успіхом, Герман повертається до Кальве, де певний час допомагає батькові в місіонерському видавництві. У 1894-1895 роках Гессе працює механіком на кальвській годинній фабриці Генріха Перро. Згодом Гессе згадує його прізвище в романі «Гра в бісер» як одного з винахідників першої форми гри — дроту, що зображає нотний стан, а на ньому бісерин різної форми, які утворюють музичну тему.
Тюбінген — Базель (1895-1904)
ред.З жовтня 1895 року Гессе працює стажистом в книжковій лавці Хекенхауера в Тюбінгені. Тут Герман виконує обов'язки помічника продавця, виписує рахунки, сортує книги і приймає замовлення. Вечори і вихідні дні Гессе присвячує самоосвіті, багато читає, пише вірші, деякі з них з'являються в одній з віденських літературних газет.
1899 року на зекономлені гроші Герман публікує невелику книжку під назвою «Романтичні пісні», що містить вірші написані до 1898 року. Того ж року виходить перша збірка оповідань «Година після півночі». Але обидві книги виходять невеликим тиражем і погано продаються.
З осені 1899 року Гессе працює в книжковому магазині Райха в Базелі. У 1901 році виходять «Твори і вірші Германа Лаушера, опубліковані посмертно Германом Гессе» — збірка автобіографічних оповідань. Навесні 1901 року Гессе нарешті вдається втілити свою давню мрію про подорож по Італії. З березня по травень він побував в Генуї, Флоренції, Равенні і Венеції. Повернувшись до Базеля, Герман влаштовується продавцем у книжковий магазин Ваттенвіля. Через низьку зарплату він змушений підробляти в газетах, редагуючи статті.
Поступово перші твори Гессе стають відомими у вищих літературних колах Німеччини, він веде листування з Райнером Марія Рільке, Томасом Манном і Стефаном Цвейгом. У січні 1903 року Герману приходить лист з берлінського видавничого дому Самюеля Фішера, який пропонує молодому письменнику співпрацювати. Через кілька місяців Гессе відправляє в Берлін рукопис свого першого роману «Петер Каменцинд». Ця книга стала дуже популярною серед німецької молоді і принесла Герману популярність і фінансову незалежність, дозволила йому тепер сконцентруватися на письменницькій діяльності. 1905 року роман був відзначений австрійської літературною премією Бауернфельда.
У Базелі Гессе знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Марією Бернуллі. Марія походила з відомої родини математиків і разом зі своєю сестрою тримала в місті фотомайстерню. Після спільної подорожі по Італії в 1904 році Герман і Марія одружуються.
Гаєнхофен — Індія — Берн (1904-1914)
ред.Восени 1904 року Гессе разом з дружиною переїжджає до Гаїнхофен, тоді ще невеликого села на березі Боденського озера. Сім'я селиться в звичайному селянському будинку далеко від благ цивілізації. Через три роки письменник купує тут ділянку землі, будує новий будинок і облаштовує сад. 1905 року народжується син Бруно (1905-1999), через кілька років з'являться ще двоє: Хайнер (1909-2003) і Мартін (1911-1968).
1906 року виходить другий роман Гессе «Під колесом». У 1907 році Герман спільно зі своїм другом письменником Людвігом Тома і видавцем Альбертом Лангеном засновують журнал «März», присвячений проблемам культури. Також Гессе активно публікується в популярних літературних журналах «Симпліцисимус» і «Neue Rundschau». 1909 року виходить роман «Гертруда». Того ж року письменник укладає контракт з Самюелем Фішером на видання наступних шести творів.
Восени 1911 року Гессе вирушає у велику подорож. Він хоче, нарешті, побачити Індію, країну, де тривалий час жили його дід Герман Гундерт і баба Юлія Дюбуа, де працював батько і де народилася мати. Під час плавання письменник побуває на Шрі-Ланці, Індонезії та Сінгапурі. Опинитися в глибині Індії Гессе завадили проблеми зі здоров'ям. Після повернення він публікує «Записки про індійську подорож».
1912 році Герман і Марія з дітьми переїжджають до Берну. Тут Гессе завершує «Росхальде». Цей роман багато в чому автобіографічний, в ньому віддзеркалено наростаючу сімейну кризу.
У роки війни (1914-1918)
ред.Перша світова війна, яка розпочалася влітку 1914 року, розділила Швейцарію на два табори: одні підтримували Німеччину, інші були на боці Франції. Герман хоче записатися добровольцем, але в консульстві його визнають непридатним до служби за станом здоров'я.
Під час війни Гессе співпрацює як з німецькими, так і з французьким посольствами, збирає гроші на створення бібліотек для військовополонених. У Німеччині письменника багато хто недолюблює, а деякі й зовсім відкрито засуджують, називаючи зрадником і боягузом. У відповідь Гессе засуджує промілітаристську пропаганду і порожні промови лібералів, закликаючи допомогти нужденним не словом, а ділом.
Війна, смерть батька, хвороба дружини — все це сприяє погіршенню психічного стану Германа. В надії впоратися з душевною кризою, письменник вирушає до Люцерну, де знайомиться з доктором Йозефом Лангом, що став згодом близьким другом Гессе. З червня 1916 по листопад 1917 року Ланг проводить з ним 60 сеансів психоаналізу.
З липня 1917 року Гессе прикомандирований до посольства Німеччини в Берні як чиновник Військового міністерства, де виконує свою гуманітарну місію вже у званні офіцера. Письменник продовжує публікувати статті і замітки в газетах, але вже під псевдонімом Еміль Сінклер (Emil Sinclair). Цим же ім'ям підписаний і роман «Деміан, або Історія юності», який вийшов 1919 року. Своє авторство Гессе приховав від усіх, навіть від друзів, а видавцеві Фішеру пояснив, що твір написаний молодим автором, який смертельно хворий і попросив свого друга опублікувати книгу. Тільки з 1920 року «Деміан» отримує підзаголовок «Історія юності Еміля Сінклера, написана Германом Гессе».
У лютому 1919 року Герман і Марія вирішують розійтися, і письменник покидає Берн.
Casa Camuzzi (1919-1931)
ред.Новою домівкою Гессе стало селище Монтаньолла в передмісті Лугано. Тут письменник знімає чотири кімнати в будинку Casa Camuzzi, палаці, побудованому архітектором Агостіно Камуцці. Чудові пейзажі і чудова атмосфера тутешніх місць надихає Германа на створення нових творів, він багато малює і пише. 1920 року виставляє свої акварелі в Базелі, того ж року в Берліні виходить збірка з трьох оповідань: «Душа дитини», «Клейн і Вагнер» і «Останнє літо Клінгзора».
У Монтаньоллі Гессе знайомиться з Рут Венгер, дочкою швейцарської письменниці Лізи Венгер. У 1924 Рут і Герман одружаться, але шлюб триватиме лише три роки.
Навесні 1921 року у пошуках власного «Я» письменник вирушає до Цюриха на сеанси психоаналізу, які проводить доктор Юнг. У липні в журналі «Neue Rundschau» публікується перша частина роману Сіддхартха. Друга частина буде завершена навесні 1922 року. Наступними великими роботами стали «Курортник» (1925) і «Подорож до Нюрнберга» (1927). Перша книга була написана після відвідування курорту Баден, а друга після поїздки по Німеччині.
З перших днів 1926 року Гессе починає працювати над написанням «Степового вовка», одного з найважливіших творів у своїй творчості. Наступного року до п'ятдесятилітнього ювілею виходить перша біографія Гессе, яку написав Хуго Балль. У 1930 році публікується роман «Нарцис і Златоуст».
Магістр Гри (1931-1962)
ред.14 листопада 1931 року Гессе одружується втретє. Разом зі своєю дружиною Нінон Дольбин він переїжджає в новий будинок Casa Rossa, побудований Гансом Бодмером. Того ж року письменник починає працювати над «Грою в бісер». Своєрідним попередником цього великого твору стало «Паломництво в Країну Сходу», повість, в якій переплетені реально існуючі художники, композитори і поети з вигаданими героями творів як Гессе, так і інших авторів.
З приходом до влади в Німеччині націонал-соціалістів до Швейцарії спрямовується потік біженців з півночі. У Саѕа Rossa на шляху в еміграцію побувають Томас Манн і Бертольт Брехт. Сам Гессе рішуче засуджує політику нової влади, яка 1935 року надсилає письменникові листа з вимогою про підтвердження арійського походження, але він громадянин Швейцарії і не зобов'язаний нічого доводити. З 1942 року частину творів Гессе забороняють на території рейху, письменник більше не може публікувати свої статті в німецьких газетах.
Навесні 1942 року, нарешті, дописані останні рядки роману «Гра в бісер», над яким письменник працював одинадцять років. Перша частина «Введення» з'явилася ще в 1934 році в «Neue Rundschau». В 1943 році роман публікують в Цюриху.
У 1946 році Гессе присуджують Нобелівську премію по літературі з формулюванням «За натхненну творчість, у якій виявляються класичні ідеали гуманізму, а також за блискучий стиль».
1950 року Гессе перериває майже п'ятидесятирічну співпрацю з видавництвом «S. Fischer Verlag» і починає друкуватися в новому видавництві «Suhrkamp Verlag». Саме тут у 1951 році виходить перше в Німеччині видання «Гри в бісер». На сьогодні «Suhrkamp Verlag» належать права на видання творів Германа Гессе.[1][2]
Після «Гри в бісер» Гессе більше не створив якихось великих творів. В останні роки життя він вів активне листування, писав оповідання і вірші. Здоров'я письменника погіршувалось, до літа 1962 року розвивається лейкемія. 9 серпня Гессе помер уві сні від крововиливу в мозок. 11 серпня Гессе був похований на цвинтарі при церкві Св. Аббондія в Монтаньолі.
Творчість
ред.Для творчості Гессе, особливо раннього, характерні риси романтизму. В його перших творах дуже сильний вплив таких німецьких класиків, як Гете, Шіллер, Новаліс та ін. Сучасники називали Петера Каменцинда новим Вертером, а друг і біограф письменника Хуго Балль писав у 1927 році: «Герман Гессе — останній лицар блискучої когорти романтизму».[3] Теми і образи, властиві цьому напрямку літератури, простежуються протягом усієї його творчості — герой, протипоставлений навколишньому середовищі; тема подорожі, втечі від суспільства і пошуків себе.
Іншою яскраво вираженою особливістю творів Гессе є крайня автобіографічність. Багато героїв мали реальні прототипи в житті, як, наприклад, магістр Томас — Томас Манн, батько Яків — Якоб Буркхардт. Головних героїв письменник часто наділяла власними рисами, а часом і ім'ям, так Гаррі Галлер отримав ініціали автора, а Герміна — зовсім жіночий варіант імені Герман. Практично всі скільки-небудь важливі події свого життя Гессе відбивав на сторінках власних книг. Період навчання письменника у Маульбронні ліг в основу роману «Під колесом», стосунки з дружиною Марією втілилися в «Росхальде», багато епізодів життя Гессе, описані в «Германі Лаушері».
Великий вплив на письменника справило захоплення психоаналізом. Можливо, найбільш яскраво це відображено в «Демиане», де головний герой Сінклер стоїть на шляху пошуку Самості, а друг Гессе психоаналітик Йозеф Ланг постає в образі Пісторіуса. Починаючи з цього роману, дана психологічна теорія розкривається в наступних роботах письменника. Так, у пошуках внутрішньої сутності, Сіддхартха приходить до річки, а Гаррі Галлер в «Магічний театр».
Близька концепція психоаналізу і єдності протилежностей, яка виявляється в образі Галлера і в ідеї Абраксаса, божества, що поєднує в собі добро і зло. Для творчості Гессе особливо характерний прийом протиставлення людина-суспільство, головні герої вступають в конфлікт з навколишнім середовищем, як, наприклад, Галлер — бюргерство або Златоуст — монастир.
У творчості Гессе знаходять єдність і такі поняття, як Захід і Схід. Витоки цього криються в біографії самого письменника, який виріс у сім'ї з глибокими християнськими традиціями, що увібрала в себе частину культури Індії. На книжковій полиці Гессе завжди співіснували книги Ніцше і Лао-цзи. Так це єдність втілилося в Йозефа Кнехте, філософа, певною мірою спіткала європейську та східну мудрість.
Особливо важливе місце у творах письменника займає тема мистецтва. У «Степовому вовкові» Гессе говорить про занепад музики, що стала жертвою людського безкультур'я: на зміну Моцарту прийшов саксофоніст Пабло, розважаючий публіку, нездатну зрозуміти і оцінити вища мистецтво. У «Грі в бісер» музика постає вже як якесь таїнство, особлива дисципліна, складова частина Гри, законсервована в рамках Касталии. Про мистецтво як про покликання йдеться і в романі «Нарцис і Златоуст», де головний герой намагається осягнути таїнство втілення образу в предметі.
За життя письменника звинувачували в байдужості до політики і війн, зосередженості на внутрішніх пошуках, в той час як зовні світ змінювався і розвивався. На рубежі 60-70 років Гессе стає кумиром так званої «бунтівної молоді» і самим читаним європейським письменником в США і Японії.[4]
Родина
ред.Письменник був тричі одружений. Його перша дружина (1904-1923) Марія (Міа) Бернуллі (1869-1963) страждала від психічного розладу (в 1916 році діагностованого як шизофренія). Гессе в період її хвороби перебував у депресивному стані і проходив лікування у психоаналітика. Коли в 1918 році Міа була поміщена в притулок для душевнохворих, він залишив сім'ю і переїхав в Монтаньолу (розлучення було оформлене в 1923 році)[5]. У цьому шлюбі у Гессе народилися троє синів — Бруно (1905-1999), художник, Хайнер (1909-2003), книжковий графік, і Мартін (1911-1968), фотограф.
У 1924 році Гессе одружився на співачці Рут Венгер (1897-1994), цей шлюб тривав три роки. В 1931 році він знову одружився, искусствоведе Нинон Долбин (1895-1966) з Чернівців, з якою жив до кінця життя.
Хайнер (Ганс Генріх) Гессе в 1941 році одружився на швейцарській художниці, фотографа і кинематографистке Ізі (Ізабелли) Рабинович (1917-2003), дочки російсько-швейцарського художника і карикатуриста Григорія Иделевича Рабиновича (1884-1958). Збереглася і була опублікована листування Германа Гессе з невісткою[6].
Пам'ять
ред.Нагороди
ред.- «Кальвська премія Германа Гессе»[7] — вручається кожні два роки почергово або німецькому літературному виданню, або перекладачеві творів Гессе. Одним з перших її лауреатів став російський перекладач Соломон Апт[8]. Організатори цієї премії тричі на рік присуджують «Кальвську стипендію Германа Гессе», її отримують німецькомовний письменник і перекладач, який має право провести три місяці в Кальве для завершення початої роботи.
- «Літературна премія Германа Гессе»[9] — вручається кожні два роки в Карлсруе. Серед її володарів Мартін Вальзер і Рафік Шамі.
- «Медаль Германа Гессе міста Calw»[10] — медаль вручається за заслуги перед містом. Серед її володарів дружина Гессе Нинон і Курт Георг Кизингер.
Музеї
ред.- Музей Германа Гессе в Кальве[11] — відкрився в 1990 році на Марктплатц, 30. Тут представлена найбільша експозиція, присвячена письменникові. У музеї виставлені рукописи, фотографії, листи та особисті речі Гессе.
- Будинок Гессе в Гайенхофене[12] — тут проводяться екскурсії по відреставрованому в 2004 році будинку, де жив Гессе у 1907-1912 роках, а також на заново воссозданному саду.
- Музей Германа Гессе на півострові Хери[13] — розташований в Гайенхофене, неподалік від першого будинку письменника, де він оселився в 1904 році. Музей знаходиться в колишньому приміщенні школи, побудованому в XVII столітті, і, по суті, є краєзнавчим. Крім експозиції, присвяченої Гессе, включає в себе також художню галерею і зал неоліту.
- Музей Германа Гессе у Монтаньолле[14] — заснований в 1997 році в будівлі Torre Camuzzi, неподалік від Casa Camuzzi. Серед експонатів представлені особисті речі письменника, його картини, фотографії та рукописи. Крім усього, тут проводяться різноманітні тематичні лекції, присвячені творчості Гессе.
Пам'ятники
ред.У червні 2002 року на мосту святого Миколая в Кальве була відкрита бронзова скульптура Германа Гессе, створена Куртом Тассотти. У Гайенхофене знаходиться скульптура Гессе, створена Фридхельмом Циллі. На площі Германа Гессе в Кальве розташований фонтан на честь письменника з пам'ятним барельєфом.
Також на честь Германа Гессе названі площі в Кальве і Бад-Шенборне, вулиці в Берліні, Ганновері, Мангеймі та багатьох інших містах.
Твори
ред.Романи
ред.- 1904 — «Петер Каменцинд» / нім. Peter Camenzind
- 1906 — «Под колесом» / нім. Unterm Rad
- 1910 — «Гертруда» / нім. Gertrud
- 1912—1913 — «Росхальде» / нім. Roßhalde
- 1915 — «Кнульп» / нім. Knulp
- 1919 — «Демиан» / нім. Demian
- 1922 — «Сиддхартха» / нім. Siddhartha
- 1927 — «Степной волк» / нім. Der Steppenwolf
- 1930 — «Нарцисс и Златоуст» / нім. Narziss und Goldmund
- 1932 — «Паломничество в Страну Востока» / нім. Die Morgenlandfahrt
- 1943 — «Игра в бисер» / нім. Das Glasperlenspiel
Оповідання та новели
ред.- 1905 — «Липень» / нім. Heumond
- 1906 — «Казанова виправляється» / нім. Casanovas Bekehrung
- 1908 — «Заручини» / нім. Die Verlobung
- 1913 — «Циклон» / нім. Der Zyklon
- 1916 — «Юність прекрасне» / нім. Schön ist die Jugend
- 1918 — «Душа дитини» / нім. Kinderseele
- 1919 — «Останнє літо Клінгзора» / нім. Klingsors letzter Sommer
- 1919 — «Клейн і Вагнер» / нім. Klein und Wagner
- 1923 — «Перетворення Пиктора» / нім. Piktors Verwandlungen
Біографії та автобіографії
ред.- 1904 — «Боккаччо» / нім. Boccaccio
- 1904 — «Франциск Ассизький» / нім. Franz von Assisi
- 1925 — «Курортник» / нім. Kurgast
- 1927 — «Подорож у Нюрнберг» / нім. Die Nürnberger Reise
- 1937 — «Листи пам'яті» / нім. Gedenkblätter
Збірки віршів
ред.- 1899 — «Романтичні пісні» / нім. Romantische Lieder
- 1902 — «Вірші» / нім. Gedichte
- 1911 — «В дорозі» / нім. Unterwegs
- 1920 — «Вірші художника» / нім. Gedichte des Malers
- 1921 — «Вибрані вірші» / нім. Ausgewählte Gedichte
- 1928 — «Криза: уривок з щоденника» / нім. Krisis : Ein Stück Tagebuch
- 1929 — «Втіха ночі» / нім. Trost der Nacht
- 1937 — «Нові поезії» / нім. Neue Gedichte
- 1942 — «Вірші» / нім. Gedichte
- Премія Бауэрнфельда (1905)
- Премія Готфріда Келлера (1936)
- Премія Гете (1946)
- Нобелівська премія з літератури (1946)
- Почесний доктор Бернського університету (1947)
- Звання Почесний громадянин міста Calw (1947)
- Премія Вільгельма Раабе (1950)
- Pour le Mérite (1954)
- Премія миру німецьких книготорговців (1955)
- Звання Почесний громадянин комуни Колліна-Д'оро (1962)
Бібліографія видань
ред.Екранізації
ред.- El lobo estepario (1966, короткометражний), реж. Крістобаль Ігнасіо Меріно (мексиканська екранізація роману «Степовий вовк»)
- Сіддхартха (фільм) (1972), реж. Конрад Рукс
- Степовий вовк (фільм) (1974), реж. Фред Хайнс
- Kinderseele (1981, телефільм), реж. Гай Кубли (екранізація оповідання «Душа дитини»)
- Die Heimkehr (2012, телефільм), реж. Йозеф Байєр (екранізація оповідання «На батьківщині» («Die Heimkehr») зі збірки «манівці»)[15]
Цікаві факти
ред.- В Росії з 2008 року вручається музична премія «Степовий вовк», заснована московським Центральним будинком художника, московським Відкритим книжковим фестивалем і Артемієм Троїцьким.
- У 1971 році американський режисер Джордж Інглунд зняв за мотивами «Сіддхартхи» музичний вестерн «Захарія». У фільмі дію перенесено на Дикий Захід, головний герой Захарія (Джон Рубінштейн) і його друг Меттью (Дон Джонсон) хочуть стати грабіжниками і приєднуються до банди музикантів-нальотчиків «The Crackers» (Country Joe and the Fish). Але, після зустрічі з ватажком бандитів Джобом Кейном (Елвін Джонс), шляхи друзів розходяться.
- Популярний німецький рок-співак Удо Лінденберг є відданим шанувальником письменника. У 2008 році у видавництві «Suhrkamp» вийшла його книга «Мій Герман Гессе» («Mein Hermann Hesse — Ein Lesebuch»).[16]
- У 2012 році у видавництві «Suhrkamp» вийшла незвичайна книга «Hermann Hesse antwortet ... auf Facebook» (букв. «Герман Гессе відповідає на Фейсбуці»). Спочатку була створена сторінка www.facebook.com/hesse.antwortet у Facebook, на якій користувачі протягом двох місяців могли задати питання письменнику. Пізніше була випущена книга, в якій на ці питання була дана відповідь словами Гессе.[17]
Примітки
ред.- ↑ Die Geschichte des Suhrkamp Verlages
- ↑ Suhrkamp Verlag — Autoren / Hermann Hesse
- ↑ А. Г. Березина. Герман Гессе. — Л., 1976. — С. 21
- ↑ Г. Гессе «Письма по кругу» М. 1987; предисловие В. Седельника
- ↑ Heiner Hesse: Obituray
- ↑ Алексей Мокроусов «Святой для хиппи? Герман Гессе и США»
- ↑ Фонд Гессе | Hermann Hesse
- ↑ Dr. Solomon Apt | Hermann Hesse
- ↑ Stiftung Hermann Hesse Literaturpreis Karlsruhe | Willkommen
- ↑ http://www.calw.de/servlet/PB/show/1167555/SatzungHesseMedaille.pdf[недоступне посилання з Июнь 2018]
- ↑ Das Hermann Hesse Museum in Calw Архівовано листопад 22, 2005 на сайті Wayback Machine.
- ↑ Hermann-Hesse-Haus Gaienhofen
- ↑ hermann-hesse
- ↑ Museo e Fondazione Hermann Hesse Montagnola — Welcome
- ↑ Hermann Hesse neu entdeckt im Spielfilm!
- ↑ Mein Hermann Hesse: Ein Lesebuch von Udo Lindenberg — Suhrkamp Insel Bücher Buchdetail Архівовано липень 23, 2012 на сайті Wayback Machine.
- ↑ www.suhrkamp.de — Hermann Hesse antwortet … auf Facebook Архівовано січень 4, 2014 на сайті Wayback Machine.
[[Категорія:Герман Гессе]] [[Категорія:Кавалери ордена «Pour le Mérite»]] [[Категорія:Лауреати Нобелівської премії з літератури]] [[Категорія:Німецькі письменники XX століття]] [[Категорія:Персоналії за алфавітом]] [[Категорія:Швейцарські письменники]] [[Категорія:Письменники за алфавітом]] [[Категорія:Швейцарські поети]] [[Категорія:Народились 2 липня]] [[Категорія:Народились 1877]] [[Категорія:Казкарі XX століття]] [[Категорія:Померли 9 серпня]] [[Категорія:Померли 1962]]