Відкрити головне меню

Конюхів

село у Стрийському районі Львівської області, Україна

Коню́хів — село в Україні, у Стрийському районі Львівської області. Населення становить 893 осіб. Орган місцевого самоврядування — Конюхівська сільська рада.

село Конюхів
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Стрийський район
Рада/громада Конюхівська сільська рада
Код КОАТУУ 4625383001
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1385
Населення 893
Площа 16,38 км²
Густота населення 54,52 осіб/км²
Поштовий індекс 82436
Телефонний код +380 3245
Географічні дані
Географічні координати 49°12′44″ пн. ш. 23°45′18″ сх. д. / 49.21222° пн. ш. 23.75500° сх. д. / 49.21222; 23.75500Координати: 49°12′44″ пн. ш. 23°45′18″ сх. д. / 49.21222° пн. ш. 23.75500° сх. д. / 49.21222; 23.75500
Середня висота
над рівнем моря
319 м
Водойми Стрий
Місцева влада
Адреса ради 82436, Львівська обл., Стрийський р-н, с.Конюхів , тел. 67-4-23
Карта
Конюхів. Карта розташування: Україна
Конюхів
Конюхів
Конюхів. Карта розташування: Львівська область
Конюхів
Конюхів
Мапа

Зміст

Географія, ландшафт і архітектураРедагувати

Село розташоване за 9 км від міста Стрия поруч з міжнародною трасою Київ-Чоп.

В центрі села є столітня церква, виконана у бароковому стилі за проектом архітектора Василя Нагірного.

З іншої сторони вулиці — Народний дім. Поруч загальноосвітня школа, дитячий садок і магазини.

ПохованняРедагувати

Поруч з церквою — могила, де поховані 16 юнаків села, знищених катами НКВС у 1946 році.

За церквою — доглянутий цвинтар. Серед могил трудівників села є поховання конюхівчан — борців за волю України.

Пам'ять про Олексу ГасинаРедагувати

В селі споруджений пам'ятник лицарю УПА Олексі Гасину. Діє сільський музей Олекси Гасина. У ньому зібрана історія XX століття про героїку Конюхіва. Директор музею — Наталя Пеленичка.

ІсторіяРедагувати

Назва села є відблиском діянь людей княжої доби, бо свідчить про місце знаходження на цих землях великих конюшень і торговиськ кіньми. В його історії залишали свої чорні сліди татарські завойовники, польські і австро-угорські васали.

Бурхлива «Весна народів» 1848 року скасувала в Галичині кріпацтво, розкріпачила масову свідомість, давши доступ до освіти і просвіти, економічного, політичного і культурного зростання, залишила на згадку хрести, під якими похоронена неволя, але справжню волю не розгледіла. Хоча піднесла український національний рух.

У 1884 році подих цивілізації в село принесла колія із залізничною станцією на ній. Вона пробігла через Конюхів, з'єднала його зі сходом і заходом Європи, відкрила нові можливості у зв'язках зі світом.

Велика біда навалилася в 1915 році В пожежах, спричинених військовими діями між австрійським і російським військами, Конюхів частково згорів, але швидко відбудувався і став ще кращим.

Сотні людських життів зжерли епідемії тифу, холери, поліомієліту, навчивши дорожити найбільш вартісним.

Життєві обставини спонукали конюхівчан ставати борцями: зі стихіями, ворогами і, навіть, власною байдужістю, леліяти найкращу розрадницю—пісню.

Скупі згадки в де-не-де уцілілих матеріалах архівів свідчать про давній бойовий дух села, палке стремління його мешканців до боротьби за волю. Героями-борцями тут вважалися цілі родини. Чубків і Гасинів єднав один прадід Григір. Як зазначається в другому томі «Стрийщини», давні покоління цього роду виступали в боротьбі проти панщини, пізніші дбали про розвиток села, а під час Другої світової війни були в рядах ОУН, УПА.

1 Листопада 1918 року, в час перед відзначенням пам'яті Січового Стрілецтва, Конюхів «виконував половину контингенту закладників» цілого Стрийського повіту. А це значить, що не було хати, з якої хоча б один син чи донька не сиділи у в'язниці.

У ніч 31 жовтня 1918 року саме з Конюхіва понад 40 озброєних і обмундированих вояків під проводом десятників Михайла Лисейка і Михайла Чехінди взяли участь у Листопадовому зриві, що сприяв утворенню ЗУНРу. Почалося відродження українського життя, запрацювали українські інституції. За часів української влади на Стрийщині велику роль відіграли свідомі й патріотичні українські священики. Економічним провідником повіту став серед інших о. Костянтин Петрушевич, який брав участь в переобранні влади в Стрию, а з 1921 по 1938 рік був парохом Конюхіва. Духовне та громадсько — політичне життя контролювали Євген Шанковський (парох Конюхіва з 1918 по 1921), а також уродженець Конюхіва отець-радник Микола Притуляк (1884–1967). Отець Микола був капеланом, польовим духівником, 2 листопада 1918 року під його проводом українська народна міліція зайняла всі установи в містечку Долина. Згодом став членом УВО-ОУН, багато років очолював «Просвіту» в м. Сколе, закладав читальні, влаштовував курси, збудував у м. Сколе Народний дім, при якому організував сиротинець. А в час Другої світової війни з 1939 р. по 1940 p., а потім з 1941 по 1944 рік був парохом рідного села.

20 травня 1919 року владу знову перебрали поляки, які скоїли разючий воєнний злочин: вбивши зовсім невинну людину — отця Остапа Небанківською. У серпні село захопили червоні козаки 8-ої кінної дивізії червоної армії, які оголосили себе борцями за соборну Україну і навіть залучили до своїх лав кількох відчайдухів села, яким не пощастило сюди більше повернутися.

1924 рік, попри заборону поляків, вписав Конюхів у історію пласту Стрийщини. Тут був закладений перший і єдиний на Стрийщині пластовий курінь село-пласту. Його організація і дії мали на меті спростувати погляди на пласт як організацію лише міської молоді.

Курінь виник з числа найсвідомішої молоді з пожежно — спортивного товариства «Сокіл», «Доріст», мав сильну команду, а головне — добрих провідників, випускників гімназії Євгена Юлія Пеленського та Олексу Гасина.

Розклад руху приміських поїздівРедагувати

Назва поїзда Відправлення
Лавочне — Львів 07:18
Львів — Мукачево 11:06
Чоп — Львів 12:04
Стрий — Лавочне (по неділях) 13:40
Мукачево — Львів 14:58
Львів — Чоп 16:18
Лавочне — Стрий (по неділях) 17:07
Мукачево — Стрий 18:52
Львів — Мукачево 19:52
Львів — Лавочне 20:37

Окремі особиРедагувати

За волю України самовіддано боролися десятки славних конюхівчан. Про них згадано в літописах УПА, мартиролозі Ф.Соловія, публікаціях місцевої преси. Сьогодні пам'ять про них вшановують у школі та Народному домі, розповідають про їх героїчну боротьбу і долі в сільському музеї Олекси Гасина.

Олекса ГасинРедагувати

В Конюхові народився Лицар УПА, полковник Олекса Гасин. Своїм життєвим подвигом він зробив рідний Конюхів знаним в Україні та світи Вдячна Стрийщина в самому серці Конюхова воздвигла нам 'ятник герою і нині оспівує його в піснях.

Він жив і боровсь за Вкраїну,
За вільне її майбуття.
Як «Лицар» повстанської волі,
За неї віддав він життя.
Артем Андріїв. « Пісня про Олексу Гасина».

З вигляду Олекса не різнився серед односельчан. Лише в очах світився розум і променіла чистота душі, яку зберіг до кінця. Здобувши добру військову освіту в польських старшинських школах та Баварській військовій академії, Олекса в юнацькі роки був визначним діячем пласту в окрузі, очолював Групу Української Державницької Молоді і юнацтва Української Військової Організації. У 1929 році при створені ОУН став її членом і організаційним референтом Окружної Екзекутиви. Працював у підпіллі ОУН, але був відкритий для співпраці в" Просвіті" та «Соколі», « Рідній школі.» Двічі сидів за ґратами відомої тюрми Берези Картузької. У 1940 р.став членом революційного проводу ОУН і членом військового штабу ОУН, а через рік—головним комендантом збройних відділів ОУН у Галичині" Українська Народна Самооборона", шефом штабу УПА, полковником під псевдонімом «Лицар». Він був найближчим соратником Степана Охримовича та Степана Бандери в розбудові українського національного руху. Родина Гасина втратила трьох своїх синів, що полягли в боротьбі за Україну. Олекса Гасин, нагороджений Золотим Хрестом . Загинув 31 січня 1949 року у Львові в боротьбі з НКВС. Про О.Гасина написано десятки статей, випущені книжки та брошури.

Ольга ГасинРедагувати

Із села Конюхіва була родом також майбутня дружина Олекси Гасина — Ольга Пеленичка. Вона була підпільницею Організації українських націоналістів, зв'язковою свого чоловіка та Романа Шухевича.

Остап СтецаРедагувати

Добре відоме конюхівчанам прізвище Остапа Стеци — колишнього січового стрільця, який, потрапивши в російський полон, завдяки знанню польської мови, не лише зберіг життя, а ввійшов у довіру, став генерал — майором, командуючим Варшавським військовим округом, викладачем Московської військової академії і до кінця життя підтримував зв'язок зі Стрийщиною, виступав у школі та клубі свого рідного села.

Дмитро ПритулякРедагувати

Конюхівчанина Дмитра Притуляка у 1932 році доля закинула на схід України. Став письменником, написав кілька книжок. За неточними даними у 1937 році репресований, розстріляний у Вінниці.

Богдан ПритулякРедагувати

Конюхівчанин Богдан Притуляк 26 років (1965–1991) пропрацював директором Конюхівської тоді ще восьмирічної школи. Організував будівництво нової школи, яка була відкрита в 1974 році. Будівництво велося силами сільської громади.

Михайло БіраковськийРедагувати

Михайло Біраковський останні роки проживав у діаспорі, а в молодості добре прислужився землякам в українській справі. Пройшовши військову виправку в вищих школах, мав чимало знань для участі в визвольних змаганнях. З ентузіазмом працював на військових вишколах ОУН, підготував для збройної боротьби понад 300 спеціалістів, які були вправними вояками визвольних акцій УПА. В хаті його батьків збиралися відомі політичні та військові діячі: Роман Шухевич, Ярослав Старух, Степан Охримович, Іван Климів.

Григорій БарабашРедагувати

Активний член ОУН, ад'ютант головнокомандувача національної оборони Карпатської України Сергія Єфремова, сотник батальйону «Роланд».

Інші відомі людиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Нарис «Пісенна доля Конюхова». автори Артем Андріїв, Лідія Миськів.

Див. такожРедагувати