Колюхів

село в Тиврівському районі Вінницької області України

Колюхів — село в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області. Населення становить 224 особи. Входить до складу Тиврівської селищної громади.

село Колюхів
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Громада Тиврівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA05020270130068873
Основні дані
Засноване 1553 року[1]
Населення 224
Площа 1,21 км²
Густота населення 209,92 осіб/км²
Поштовий індекс 23306
Телефонний код +380 4355
Географічні дані
Географічні координати 48°59′20″ пн. ш. 28°37′57″ сх. д. / 48.98889° пн. ш. 28.63250° сх. д. / 48.98889; 28.63250Координати: 48°59′20″ пн. ш. 28°37′57″ сх. д. / 48.98889° пн. ш. 28.63250° сх. д. / 48.98889; 28.63250
Середня висота
над рівнем моря
252 м
Водойми Буг
Місцева влада
Адреса ради 23306, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Колюхів, вул. Вишнева, 4
Карта
Колюхів. Карта розташування: Україна
Колюхів
Колюхів
Колюхів. Карта розташування: Вінницька область
Колюхів
Колюхів
Мапа
Мапа

CMNS: Колюхів у Вікісховищі

Географія

ред.

Село розташоване на північному сході громади за 12 км від центру громади Тиврова, приблизно в 18 км від міста Немирів. Влітку до міста можна дістатись за допомогою понтонного моста, через річку Південний Буг, у напрямку сусіднього села Никифорівці.

Сусідні населені пункти:

 
Потуш (Немирівський район)  
Соколинці Пн Никифорівці
Зх    Колюхів    Сх
Пд
Дзвониха Канава

Заснування

ред.
 
На в'їзді до села
 
Садиба пана Рублевського
 
Пам'ятник 176 воїнам-односельчанам

За легендами, засновниками Колюхова стали декілька родин українських селян, які рятувалися від набігів татар в зарослях дикого глоду, де й оселилися: на відстані одного кілометра від правого берега річки Південний Буг і назвали своє поселення "Колюхів". Тому що навкруг росли зарослі колючого глоду.

  З часом, основна частина села перемістилась на південь, і розташувалась навкруги невеликої річки, а зарослі глоду, з часом, були викорчувані під поля, тому до теперішнього часу не залишилось навіть і їх сліду. Досить детально описав село у своїй книзі "Над Бугом-рікою" її уродженець Пантелій Іванович Марценюк [1].

Початок 20 століття

ред.

На початку 20-го століття землями навколо села володів малопомісний поміщик Рублевський. А на околиці Колюхова, у сторону переправи через річку до сусіднього села Никифорівці за яром, що звався Руткою, купив помістя професор-психоневролог з Одеси Микола Михайлович Попов. Надалі в кінці своєї садиби він звів літню двоповерхову дачу та заклав басейн. У 1914 році Попов володів 124 десятинами землі.[2] Населення Колюхова на той час славилось вирощуванням тютюну та хліборобством. В честь святого Олександра Невського в селі за кошт жителів у 1898 році була побудована дерев'яна церква, яка збереглась і до нашого часу.[3] Церква знаходиться на околиці села, поряд з кладовищем, у напрямі до села Соколинці.

Революційна доба

ред.
 

У 1917 р. садибу Миколи Попова вщент розграбували селяни, розібравши на цеглини навіть його новий будинок, а сам він подався до Франції.[4] В архівних документах того часу містяться уривчасті посилання більшовицьких джерел на активність навколо Колюхова та сусідніх сіл Канави і Соколинців «білобанд» Артема Онищука та інших отаманів.[5] Жителі Колюхова разом з жителями інших навколишніх селищ прийшли на допомогу селянам Стрільчинець та Ведмежої, відбиваючи березневий рейд польських легіонерів 1 квітня (19 березня) 1918 року. Поляки були відігнані до Немирова, де після жорстокого бою 300 легіонерів роззброєно. Отаману Артему Онищуку, уродженцю сусіднього села Соколинці, як відважному провідникові національно-визвольного руху селян Брацлавщини у 1920—1921 рр., курінному Армії УНР, Валерій Марценюк присвятив історичну повість «Трагічна любов отамана Артема» про «українського патріота, підступно обманутого більшовицькою владою та жорстоко зрадженого коханою жінкою» — чекісткою Ельзою Грундман.[2].

За колишнім адміністративним поділом село входило до Брацлавського повіту.

Роки окупації та визволення

ред.

У роки нацистської окупації (19411944 рр.) по річці проходив німецько-румунський кордон. Правобережна частина Побужжя з Тивровим потрапила до румунської «Трансністрії», лівобережна з Немировим — до генерального округа «Житомир» німецького «Райхскомісаріату Україна». У такій глушині військ майже не було, стояли тільки окремі варти з румунських солдатів, які відносились з певною повагою до українських хліборобів. В селі навіть розпочала працювати школа, де підлітків стали вчити румунській мові. При румунах люди хоч і бідували, однак меншою мірою ніж при німецькій владі. З часом прийшла весна 1944-го. Крига на Бугу просіла, почалася повінь. У бездоріжжі, непрохідній багнюці противник відходив хаотично, кидаючи на дорогах техніку та озброєння. Саме у 1000-й день війни, 17 березня в рамках Проскурівсько-Чернівецької операції 100 стрілецька дивізія 106 стрілецького корпусу 38 загальновійськової армії до 10 години ранку одним полком переправилася через Буг в районі Канави, другим полком на марші з Колюхова на Дзвониху і третім — з Онитківець на Черемошне. «Совінмормбюро» цього дня повідомило: «Южнее города Винница наши войска продолжали вести наступательные бои, у ходе которых заняли несколько населенных пунктов и среди них Потоки, Сидава, Гришевцы, Маянив, Шершни, Василевка, Звониха, Колюхів, Канава».

Новий час

ред.

У добу розвиненого соціалізму в Колюхові відновився колгосп. Поблизу села був побудований газогін високого тиску для перекачування російського блакитного палива на Захід. Втім, газу довгий час село так і не побачило. А колгосп надалі увійшов до радгоспу «Дзвониський» на чотири села — Дзвониху, Колюхів, Соколинці та Канаву. Від радгоспу у 90-ті роки XX століття відокремився колгосп «Перемога» з конторою в Колюхові. Адміністративно село декілька раз змінювало своє підпорядкування. Так у 1917 році село належало до Лучанської волості. З 1921 року воно входило до Тиврівської волості, а надалі до Дзвониської сільської ради. 29 червня 1989 року утворилась Колюхівська сільська рада. Головою цієї сільради понад 20 років, аж до своєї смерті, був Петро Володимирович Ткачук. В 1888 році священником Олександром Шпановським в селі була відкрита школа грамоти. Тепер в селі функціонує загальноосвітня школа 2-3 ступеню, що розміщена в колишньому будинку поміщика Рублевського. Поряд побудовано нове приміщення школи, яке вже понад 20 років влада не може ввести в експлуатацію.

 
Будинок загальноосвітньої школи 2-3 ступеню в селі Колюхів

Відомі люди

ред.

Родом з Колюхова:

  • Пантелій Іванович Марценюк — автор історико-біографічної повісті «Над Бугом-рікою» [3]/

Примітки

ред.
  1. ВРУ
  2. Сайт «Родовое гнездо». О Брацлаве и Брацлавском уезде
  3. Сіцінський Ю. Й. Приходы и церкви Подольской епархии: перевидання книги 1901 р. — Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2009. — С. 235.
  4. Марценюк П. І. Над Бугом-рікою: Біографічна повість. Під редакцією В. П. Марценюка. — Вінниця: О. Власюк, 2004. — С. 9, 11.[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ДАВО, ф. 595, оп. 11, спр. 21, арк. 10 — 20; ф. 1139, оп. 1, спр. 81, арк. 32, 32 об.

Література

ред.
  • Дзвони́ха // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.572