Колюхів
Колюхів — село в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області. Населення становить 224 особи. Входить до складу Тиврівської селищної громади.
| село Колюхів | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Вінницька область |
| Район | Вінницький район |
| Громада | Тиврівська селищна громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1553 року[1] |
| Населення | 224 |
| Площа | 1,21 км² |
| Густота населення | 209,92 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 23306 |
| Телефонний код | +380 4355 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°59′20″ пн. ш. 28°37′57″ сх. д. / 48.98889° пн. ш. 28.63250° сх. д.Координати: 48°59′20″ пн. ш. 28°37′57″ сх. д. / 48.98889° пн. ш. 28.63250° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
252 м |
| Водойми | Буг |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 23306, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Колюхів, вул. Вишнева, 4 |
| Карта | |
  Колюхів | |
 Колюхів | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Географія ред.
Село розташоване на північному сході громади за 12 км від центру громади Тиврова, приблизно в 18 км від міста Немирів. Влітку до міста можна дістатись за допомогою понтонного моста, через річку Південний Буг, у напрямку сусіднього села Никифорівці.
Сусідні населені пункти:
Заснування ред.
За легендами, засновниками Колюхова стали декілька родин українських селян, які рятувалися від набігів татар в зарослях дикого глоду, де й оселилися: на відстані одного кілометра від правого берега річки Південний Буг і назвали своє поселення "Колюхів". Тому що навкруг росли зарослі колючого глоду.
З часом, основна частина села перемістилась на південь, і розташувалась навкруги невеликої річки, а зарослі глоду, з часом, були викорчувані під поля, тому до теперішнього часу не залишилось навіть і їх сліду. Досить детально описав село у своїй книзі "Над Бугом-рікою" її уродженець Пантелій Іванович Марценюк [1].
Початок 20 століття ред.
На початку 20-го століття землями навколо села володів малопомісний поміщик Рублевський. А на околиці Колюхова, у сторону переправи через річку до сусіднього села Никифорівці за яром, що звався Руткою, купив помістя професор-психоневролог з Одеси Микола Михайлович Попов. Надалі в кінці своєї садиби він звів літню двоповерхову дачу та заклав басейн. У 1914 році Попов володів 124 десятинами землі.[2] Населення Колюхова на той час славилось вирощуванням тютюну та хліборобством. В честь святого Олександра Невського в селі за кошт жителів у 1898 році була побудована дерев'яна церква, яка збереглась і до нашого часу.[3] Церква знаходиться на околиці села, поряд з кладовищем, у напрямі до села Соколинці.
Революційна доба ред.
У 1917 р. садибу Миколи Попова вщент розграбували селяни, розібравши на цеглини навіть його новий будинок, а сам він подався до Франції.[4] В архівних документах того часу містяться уривчасті посилання більшовицьких джерел на активність навколо Колюхова та сусідніх сіл Канави і Соколинців «білобанд» Артема Онищука та інших отаманів.[5] Жителі Колюхова разом з жителями інших навколишніх селищ прийшли на допомогу селянам Стрільчинець та Ведмежої, відбиваючи березневий рейд польських легіонерів 1 квітня (19 березня) 1918 року. Поляки були відігнані до Немирова, де після жорстокого бою 300 легіонерів роззброєно. Отаману Артему Онищуку, уродженцю сусіднього села Соколинці, як відважному провідникові національно-визвольного руху селян Брацлавщини у 1920—1921 рр., курінному Армії УНР, Валерій Марценюк присвятив історичну повість «Трагічна любов отамана Артема» про «українського патріота, підступно обманутого більшовицькою владою та жорстоко зрадженого коханою жінкою» — чекісткою Ельзою Грундман.[2].
За колишнім адміністративним поділом село входило до Брацлавського повіту.
Роки окупації та визволення ред.
У роки нацистської окупації (1941–1944 рр.) по річці проходив німецько-румунський кордон. Правобережна частина Побужжя з Тивровим потрапила до румунської «Трансністрії», лівобережна з Немировим — до генерального округа «Житомир» німецького «Райхскомісаріату Україна». У такій глушині військ майже не було, стояли тільки окремі варти з румунських солдатів, які відносились з певною повагою до українських хліборобів. В селі навіть розпочала працювати школа, де підлітків стали вчити румунській мові. При румунах люди хоч і бідували, однак меншою мірою ніж при німецькій владі. З часом прийшла весна 1944-го. Крига на Бугу просіла, почалася повінь. У бездоріжжі, непрохідній багнюці противник відходив хаотично, кидаючи на дорогах техніку та озброєння. Саме у 1000-й день війни, 17 березня в рамках Проскурівсько-Чернівецької операції 100 стрілецька дивізія 106 стрілецького корпусу 38 загальновійськової армії до 10 години ранку одним полком переправилася через Буг в районі Канави, другим полком на марші з Колюхова на Дзвониху і третім — з Онитківець на Черемошне. «Совінмормбюро» цього дня повідомило: «Южнее города Винница наши войска продолжали вести наступательные бои, у ходе которых заняли несколько населенных пунктов и среди них Потоки, Сидава, Гришевцы, Маянив, Шершни, Василевка, Звониха, Колюхів, Канава».
Новий час ред.
У добу розвиненого соціалізму в Колюхові відновився колгосп. Поблизу села був побудований газогін високого тиску для перекачування російського блакитного палива на Захід. Втім, газу довгий час село так і не побачило. А колгосп надалі увійшов до радгоспу «Дзвониський» на чотири села — Дзвониху, Колюхів, Соколинці та Канаву. Від радгоспу у 90-ті роки XX століття відокремився колгосп «Перемога» з конторою в Колюхові. Адміністративно село декілька раз змінювало своє підпорядкування. Так у 1917 році село належало до Лучанської волості. З 1921 року воно входило до Тиврівської волості, а надалі до Дзвониської сільської ради. 29 червня 1989 року утворилась Колюхівська сільська рада. Головою цієї сільради понад 20 років, аж до своєї смерті, був Петро Володимирович Ткачук. В 1888 році священником Олександром Шпановським в селі була відкрита школа грамоти. Тепер в селі функціонує загальноосвітня школа 2-3 ступеню, що розміщена в колишньому будинку поміщика Рублевського. Поряд побудовано нове приміщення школи, яке вже понад 20 років влада не може ввести в експлуатацію.
Відомі люди ред.
Родом з Колюхова:
- Пантелій Іванович Марценюк — автор історико-біографічної повісті «Над Бугом-рікою» [3]/
Примітки ред.
- ↑ ВРУ
- ↑ Сайт «Родовое гнездо». О Брацлаве и Брацлавском уезде
- ↑ Сіцінський Ю. Й. Приходы и церкви Подольской епархии: перевидання книги 1901 р. — Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2009. — С. 235.
- ↑ Марценюк П. І. Над Бугом-рікою: Біографічна повість. Під редакцією В. П. Марценюка. — Вінниця: О. Власюк, 2004. — С. 9, 11.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ ДАВО, ф. 595, оп. 11, спр. 21, арк. 10 — 20; ф. 1139, оп. 1, спр. 81, арк. 32, 32 об.
Література ред.
- Дзвони́ха // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.572
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Колюхів |
| Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (грудень 2013) |
| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (грудень 2013) |
|
Це незавершена стаття з географії Вінницької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |