Колубаївці
Колуба́ївці — село в Україні, у Гуменецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
| село Колубаївці | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Хмельницька область |
| Район | Кам'янець-Подільський район |
| Громада | Гуменецька сільська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1465 |
| Населення | 678 |
| Площа | 1,081 км² |
| Густота населення | 627,2 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 32353 |
| Телефонний код | +380 3849 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°44′18″ пн. ш. 26°39′46″ сх. д. / 48.73833° пн. ш. 26.66278° сх. д.Координати: 48°44′18″ пн. ш. 26°39′46″ сх. д. / 48.73833° пн. ш. 26.66278° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 32325, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н, с.Гуменці |
| Карта | |
  Колубаївці | |
 Колубаївці | |
| Мапа | |
| |
Назва ред.
Колубаївці в історичних актах зустрічаються іноді як «Котлубаївці» — свою назву, ймовірно, отримали від татарського хана «Котлубея» або «Котлубуги», який у XIV столітті вважався власником Подільської землі, але близько 1362 року був розбитий Ольгердом на Синіх Водах.
Географія ред.
Подільське село Колубаївці розташоване біля автомобільної дороги Н03 в 7 кілометрах на схід від міста Кам'янець-Подільський і в 4 кілометрах від села Шатава, у підніжжя Недоборських гір, покритих лісом. Через село протікає невеликий струмок, за місцевою назвою — «Фущівка», що є притокою річки Мукша.
Клімат ред.
Клімат здоровий; ґрунт як у селі, так і на полях — 3-ох сортів: глинистий, кам'янистий і більше чорноземний. Колубаївці знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, у так званому «теплому Поділлі». Але діяльність людини призводить до зміни клімату та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою в області становить лише 20 % від необхідного стандарту. Для покращення ситуації варто було б відновлювати екосистеми та лісові масиви.
Історія ред.
Колубаївці розташовані на місцях доісторичного поселення: на їх території знаходять кам'яні знаряддя. У північно-східному напрямку від села в лісі знаходиться висока гора, яка має назву «Городисько»; зверху — площа, оточена валом. Народне сказання говорить, що на цій горі колись був монастир, розорений «солодовим Буняком» (ім'я половецького хана ХІ ст.).
Перші згадки про Колубаївці як невелике поселення в історичних документах датуються 1460, 1486[1] і 1512 роками.
У XVI столітті на основі грамоти князів Коріятовичів місто Кам'янець-Подільський розпочало судовий процес проти власників низки сіл, за право володіння землями. Серед цих сіл було село Колубаївці, процес розтягнувся аж на чотири століття.
У другій половині XVI століття Колубаївці належали Винярському, потім Закревському, в останній чверті XVII ст., за турецької влади, значилися за спадкоємцями Гумецького.
На кордонах фунтів Колубаївських і міських (Кам'янця-Подільського), при річці Мукші, знаходиться присілок «Колубаєвська Мукша», тепер це село Лисогірка, що виник коло 1770 року.
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігири, такі збереглись в селах: Нігин, Черче.
Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій.
В 1932–1933 селяни села пережили сталінський голодомор.
Роки Великого терору 1936-1937 вбито осіб різних національностей і професій, багато людей було виселлено як сім'ї «ворогів народу».
Після завершення Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села вчергове пережили голод.
З 1991 року в складі незалежної України.
13 серпня 2015 року внаслідок об'єднання сільських рад село ввійшло до складу Гуменецької сільської громади.[2] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.
Населення ред.
Мешканців у Колубаївцях нараховується близько 678 чоловік станом на 2001 рік.
Згідно перепису 2015 року в селі мешкало 591 особа.
Мова ред.
У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,12% |
| російська | 0,44% |
| інші/не визначилися | 0,44% |
Культові споруди ред.
З 1740 до 1794 року в Колубаївцях була Покровська церква, дерев'яна, триверха, малого розміру. У 1794 р. була побудована нова невелика церква на зразок хати, крита соломою, присвячена також на честь Покрова Пресвятої Богородиці; вона проіснувала недовго. В 1821 р. побудована нині діюча кам'яна Покровська церква. До 1873 р. вона була без купола; в цьому році був збудований дерев'яний купол, зроблено капітальний ремонт усієї церкви. Іконостас оновлений. В 1898 р. добудована кам'яна дзвіниця, яка замінила колишній навіс на чотирьох стовпах . Існувала церковна школа з 1895 року.
Охорона природи ред.
Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри». Поблизу села на південь знаходиться пагорб «Товтра Висока».
Відомі люди ред.
- Дідик Михайло Петрович — український співак (лірико-драматичний тенор).
Світлини ред.
| Ця стаття недостатньо ілюстрована. |
Див. також ред.
- Поділля — історико-географічна область.
- Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
- Подільський говір — різновид говорів української мови.
- Децентралізація — реформа місцевого самоврядування для формування ефективної і відповідальної місцевої влади.
Література ред.
Історія міст і сіл Хмельниччини (за працями Ю. Й. Сіцінського і М. І. Теодоровича). Навчальний посібник / уп. Тимощук О. — Хмельницький: Поліграфіст-2, 2011. — с.192
Примітки ред.
- ↑ Грамота судді Подільської землі Сигізмунда з Ягельниці та підсудка Подільської землі Сигізмунда з Вижпковець з підтвердженням, що орендарка Колубаївець Єлизавета записала капітулові кафедрального костьолу в Кам’янці 50 гривен, забезпечених половиною с. Колубаївці. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 24 липня 2021.
- ↑ ВВРУ, 2015, № 47, стор. 2413
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |