Відкрити головне меню

Олексій Васильович Кожан
Ім'я при народженні Олексій
Народився 28 березня 1898(1898-03-28)
с. Заболотці, Бродівський повіт, Австро-Угорщина
Помер 2 листопада 1956(1956-11-02) (58 років)
смт Щирець
Національність українець
Відомий завдяки політичний діяч, педагог
Alma mater Бродівська класична гімназія
Партія КПРС
Нагороди орден Трудового Червоного Прапора

О́лексій Ва́сильович Ко́жан (28 березня 1898, с. Заболотці, Бродівський повіт, Австро-Угорщина, нині Бродівський район Львівська область — 2 листопада 1956, смт Щирець Львівська область) — український радянський діяч, член ЦК КПЗУ, голова Щирецького райвиконкому Львівської області. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання.

ЖиттєписРедагувати

Народився в багатодітній родині селянина-бідняка. Закінчив початкову школу, навчався у 1909—1914 рр. у Бродівській класичній гімназії. У 1915 р. разом із родиною вивезений до концтабору в місті Гмінд біля Відня. Навесні 1917 р. призваний до австрійського війська та відправлений на фронт. Проходив військову службу артилеристом 6-го полку піхоти. У листопаді 1918 р. потрапив у італійський полон біля міста Трієсту.

У липні 1920 р. повернувся у село Заболотці, обирався головою сільського революційного комітету, працював начальником відділу народної освіти повітового революційного комітету в місті Бродах. Під час відступу Червоної армії з Галичини став червоноармійцем 45-ї стрілецької дивізії, у складі якої воював проти польських та українських військ, а також Добровольчої армії Петра Врангеля.

Член РКП(б) з листопада 1920 р..

З 1921 р. навчався на військово-політичних курсах в Умані. Потім викладав історію та політичну економію в Уманській партійній школі. Після демобілізації у 1923 р. працював на керівних посадах в Умані, у грудні 1923 — грудні 1924 — у Бердичеві, у грудні 1924 — літо 1925 — у Погребищі, у 1926—1928 р. — у місті Сталіно на Донбасі. У 1928 р. мешкав у Харкові. Співпрацював з діячами КПЗУ.

Навесні 1928 р. Виконавчим комітетом Комінтерну направлений на підпільну роботу в Західну Україну. Користувався псевдонімами Леонід, Олександр Левицький. Брав участь у підготовці ІІІ з'їзду КПЗУ, на якому був обраний кандидатом у члени ЦК КПЗУ. Також був членом української політичної партії радянофільського напрямку «СельРоб». У 1928 р. очолив Львівський підміський окружний комітет КПЗУ, у вересні 1928 р. увійшов до керівництва Крайового секретаріату КПЗУ (у січні — травні 1929 р. як голова Крайового секретаріату). Один з організаторів масових виступів робітників та селян Львівщини у 1928—1929 рр.. У грудні 1928 р. переведений у члени ЦК КПЗУ.

У вересні 1929 р., під час поїздки на пленум ЦК КПЗУ в Берлін, заарештований польською владою в місті Перемишлі і в липні 1930 р. засуджений Варшавським окружним судом до п'яти років ув'язнення. Термін відбував у варшавській в'язниці. Після звільнення з ув'язнення, у вересні 1933 р. направлений під нагляд поліції у село Заболотці. Працював на поденних роботах, був муляром, крамарював у сільському кооперативі, одночасно провадив активну партійно-політичну роботу, керував рядом політичних акцій на Бродівщині.

Після захоплення Галичини Червоною армією, у вересні 1939 р. очолив революційний комітет у селі Заболотцях. У жовтні 1939 р. обирався депутатом Народних зборів Західної України.

У 1940—1941 р. — заступник голови виконавчого комітету Пониковицької районної ради депутатів трудящих Львівської області.

На початку німецько-радянської війни вступив до лав Червоної армії. Служив у інженерно-саперних військах, брав участь у боях під Києвом, потім у Сталінградській битві. До 1943 р. служив у 1144-му гаубичному навчальному полку. У 1943—1945 рр. працював на оборонному заводі у м. Чебаркуль Челябінської області РРФСР.

У 1945—1946 р. — заступник голови, голова виконавчого комітету Пониковицької (з 1946 — Заболотцівської) районної ради депутатів трудящих Львівської області.

У липні 1946—1953 р. — голова виконавчого комітету Щирецької районної ради депутатів трудящих Львівської області.

З 1953 р. — на пенсії. Помер 2 (за іншими даними — 4) листопада 1956 р.. Похований на військовому меморіалі у смт Щирець.

НагородиРедагувати

Олексій Васильович Кожан 23 січня 1948 р. нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та численними медалями.

ДжерелаРедагувати