Кобилецька Поляна

селище міського типу Кобилецька Поляна, Великобичківська територіальна громада,Рахівський район, Закарпатська область, Україна

Кобилецька Поляна (угор. Gyertyánliget, словац. Poľana Kobilská, рум. Poiana Cobilei) — селище міського типу Великобичківської селищної громади Рахівського району Закарпатської області, лежить при підніжжі гори Кобила (1177 м).

смт Кобилецька Поляна
Коб Поляна.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Рахівський район
Громада Великобичківська селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване 1512
Площа  км²
Населення 3490 (01.01.2017)[1]
Поштовий індекс 90620
Телефонний код +380 3132
Географічні координати 48°03′27″ пн. ш. 24°04′02″ сх. д. / 48.05750° пн. ш. 24.06722° сх. д. / 48.05750; 24.06722Координати: 48°03′27″ пн. ш. 24°04′02″ сх. д. / 48.05750° пн. ш. 24.06722° сх. д. / 48.05750; 24.06722
Водойма Шопурка


Відстань
Найближча залізнична станція: Великий Бичків
До станції: 12 км
До райцентру:
 - фізична: 36 км
 - автошляхами: 47 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 186 км
Селищна влада
Вебсторінка www.kobpolyana.ucoz.ua
Карта
Кобилецька Поляна. Карта розташування: Україна
Кобилецька Поляна
Кобилецька Поляна
Кобилецька Поляна. Карта розташування: Закарпатська область
Кобилецька Поляна
Кобилецька Поляна
Map

Commons-logo.svg Кобилецька Поляна у Вікісховищі

ГеографіяРедагувати

На північному заході від селища струмок Довгий впадає у річку Малу Шопурку, праву притоку Шопурки.

ІсторіяРедагувати

Вперше згадується у 1672 році як Кабола Поляна. У 1910 році, будучи частиною Угорського королівства, мала 1 832 мешканців — русинів, угорців і німців. За спогадами старожилів у село Кобилецька Поляна переселилися німецькі спеціалісти, що мали навички плавлення металу із залізної руди. Тут вони працювали на створених залізорудних мануфактурах. Новоприбулі переселенці, в основному, були вихідцями з Австрії — з Імюкдену, Ебензеє та Ішлю. У 1814 році виникло поселення спішських німців з Гонгартену у Рахові, яких називали «ціпцерами», а їх поселення до сьогоднішнього дня зветься Ціпцерай.

В першій половині XIX століття недалеко від села було виявлено сірчані мінеральні джерела, на базі яких тоді ж відкрито лікувальні купелі.

Після Першої світової війни, у 1919 році, як і все Закарпаття, поселення відійшло до Чехословаччини. У 1939 р. в селі добровольці захищали Карпатську Україну від угорських окупантів.[2] У 1945 році селище опинилось у складі УРСР.

Металообробний заводРедагувати

Закарпатський металообробний (арматурний) завод «Інтернаціонал» — підприємство, яке було засноване у 1770 році римсько-католицькою парафією Кобилецької Поляни. Цей завод створили як металообробне підприємство з виготовлення інструментів (сокири, пилки тощо) для розробки лісів, сільськогосподарських знарядь, а також ланцюгів, якорів. У 1776 уведено в дію першу плавильну піч продуктивністю 1540 кг сталі високої якості. У 1779 році випуск чавуну становив 135 тонн щороку. Під час революційних подій в Австрійській імперії 1848 року завод освоїв випуск зброї. На початку 1850-х років проведено реконструкцію заводу, зокрема удосконалено технологію плавлення металу та розширено процес виробництва, збудовано нові плавильні печі та встановлено нові верстати. Шоста частина виробів використовувалася на Солотвиньких соляних копальнях і в місцевій лісовій промисловості, решта вивозилася за межі Закарпаття. На початку 1870-х років на підприємствіві працювали 114 постійних і 30 сезонних робітників. Від 1903 ливарний завод перебував у приватній власності віденського підприємця Й. Братмана; у березні 1945 – націоналізований і отримав назву «Інтернаціонал».

ПрисілкиРедагувати

Колишні селища були приєднані до Кобилецької Поляни 15 квітня 1967 року рішенням облвиконкому Закарпатської області №155.

Боркут

Згадки в історичних джерелах за роками: 1864 — Borkut (Pesty), 1896 — Borkút (ComMarmUg. 25), 1910 — Borkút (uo.), 1944 — Borkút (Hnt.).

Суха

Перша згадка у ХІХ столітті

ОсвітаРедагувати

В селищі працюють україномовні і один угорськомовний дитячі садочки. Також в селищі працює загальноосвітня школа I-III ступенів.

ВіросповіданняРедагувати

У селищі присутні представники 7 віросповідань:

  • Греко-католики (Церква Вознесіння Господнього). У 2010 р. греко-католицькою парафією було збудовано новий храм;
  • Православні Української православної церкви;
  • Православні Російської православної церкви (Святих жон мироносиць). Богослужіння якої спочатку проходили в церкві Вознесіння Господнього, яка до того належала громаді УГКЦ, але з приходом комуністичної влади, була передана громаді УПЦ МП. У 1995 році було збудовано новий храм;
  • Римо-католики;
  • Євангельські християни-баптисти;
  • Адвентисти сьомого дня;
  • Свідки Єгови;

Релігійні спорудиРедагувати

 
Церква Вознесіння Господнього

Докладніше: Церква Вознесіння Господнього (Кобилецька Поляна)

Церква Вознесіння Господнього

Найбільшою цінністю села була стародавня дерев’яна церква, що була збудована аж ніяк не в XVIII ст., як повідомляла охоронна табличка, а ймовірніше, згідно з переказами, – в 1512 р. разом з дерев’яною дзвіницею біля неї. У 1801 р. в документах записали, що село має церкву дерев’яну, із твердого дерева, добру, забезпечену необхідними речами.

Нава була перекрита високим коробовим склепінням, склепіння вівтарної частини мало форму зрізаної піраміди, а бабинець мав плоске перекриття.

У XIX ст. стіни були полаковані і побілені.

Гребінь даху увінчувала граційна барокова вежа. Однак належно цінувати й охороняти своє багатство в селі не було кому. За 1 метр від вівтарного зрубу в 1992 р. збудовано нову муровану церкву, чергову невдаху з архітектурного погляду.

Згодом дерев’яна перлина була розібрана і скидана на купу. Греко-католицька громада вирішила встановити церкву на іншому місці. Дізнавшись про це, православна громада на чолі з священиком при потуранні голови сільради спалила розібрану церкву і дзвіницю. Цей неймовірний акт вандалізму стався влітку 1994 р. Разом з церквою щезло з архітектурної мапи України і село Кобилецька Поляна. До речі, церкву хотіли врятувати Львівський музей просто неба й аналогічний Ужгородський музей, але не встигли.

Церква Вознесіння Господнього (1992 рік)

На жаль, мурована з цегли церква постала ціною знищення старої церкви – перлини дерев’яної архітектури Закарпаття.

Туристичні місцяРедагувати

 
Вершина гори Кобила

ПерсоналіїРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. М. Андрусяк З БОЇВ ЗА КАРПАТСЬКУ УКРАЇНУ. [Архівовано 2 Березня 2019 у Wayback Machine.] — «Галичина», 22.02.2019.
  3. Либавка Б. Закарпатський арматурний завод [Архівовано 30 Березня 2018 у Wayback Machine.] Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.

ПосиланняРедагувати