Київський Володимирський кадетський корпус

Київський Володимирський кадетський корпус був заснований імператором Миколою І 1846 року. Кошти на його будівництво зібрали дворяни Київської, Волинської, Подільської, Херсонської та Таврійської губерній. Тоді ж народилася й назва корпусу — «Володимирський» на честь новонародженого онука імператора — великого князя Володимира Олександровича.

Київський Володимирський кадетський корпус
Будівля Міністерства оборони України 01.jpg
Будівля, в якій з 1857 року розміщувався Київський Володимирський кадетський корпус
На службі 18521919
Країна Російська імперія Російська імперія
Тип початкове військове училище
Роль підготовка молоді до військової кар'єри
Чисельність 400 кадетів
У складі батальйон, що складається з 5 рот
Гарнізон/Штаб Київ

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі
Кадетський Володимирський корпус, 1911 рік

В корпусі навчалися діти з шляхетських (дворянських) сімей. Серед його випускників були Олексій Ігнатьєв (1877–1954, син київського генерал-губернатора, військовий, розвідник і автор роману «П'ятдесят років в строю»), Сергій Остапенко (1881–1937, економіст, голова уряду УНР в 1919 р.), Микола Бердяєв (1874–1948, відомий філософ-екзистенціоналіст), Микола Духонін (1876–1917, останній головнокомандувач Збройних сил імперії, який відмовився підкоритися більшовикам і почати громадянську війну), Олексій Тілло (1839–1899, російський географ і картограф), Микола Крилов (1879–1955, український математик, механік, професор, доктор математики, академік ВУАН, АН СРСР, заслужений діяч науки УРСР) та інші.

1917 р. за часів Центральної Ради корпус було перетворено в гімназію. 1918 р. Гетьман П. Скоропадський своїм наказом відновив в Україні Кадетські корпуси. Почалася українізація навчального закладу, зокрема всі накази по корпусу стали видавати українською мовою. За Гетьманату знову налагодилася нормальна робота навчального закладу.

Восени 1919 року вихованців та викладачів, які залишилися, евакуювали в Одесу, більшість з них згодом опинилася в еміграції.

В радянський час будівлі корпусу опинилися у розпорядженні військових. Під час другої світової війни будівля була казармою вермахту, під час звільнення Києва її було зруйновано. У 1953 році будівлю було відбудовано. Після цього тут розміщувалося командування Київського військового округу, а з 1991 — Міністерство оборони України.

ІсторіяРедагувати

Після скасування Гетьманщини та перетворення полків (адміністративних одиниць тодішньої України) на губернії, у першій половині ХVІІІ століття в Російській імперії почали виникати привілейовані військово-навчальні заклади закритого типу – Кадетські корпуси. В них навчались шляхетські (дворянські) діти, що потім йшли на військову службу.

Місце, де буде розташовуватись майбутня будівля Київського кадетського корпусу вибирав особисто російський імператор Микола І, який 1833 року видав указ про його заснування. Для будівництва кадетських приміщень Микола І намітив ділянку дачі „Шулявщина” (район нинішнього Повітрофлотського моста, стадіону ЦСКА та Центрального ЗАГСу), що належала Київському Митрополитові. Містилася вона серед вікового гаю, на березі повноводної тоді річки Либеді.

Оскільки грошей з імперської казни на будівництво виділено не було, то реально справа зрушила тільки 1846 року, коли українська і польська шляхта Київської, Волинської, Подільської, Херсонської і Таврійської губерній внесла добровільні пожертви на майбутній Київський Кадетський корпус. 1847 року заклад отримав назву Володимирський Київський кадетський корпус.

1847 р. територія колишньої Митрополичої дачі відійшла до державної скарбниці в обмін на село Совки, яке віддали Київському митрополиту, а в самому Кадетському гаї почалося будівництво.

10 травня 1850 р. відбулися урочисті закладини будівлі Київського кадетського корпусу (нині це будівля Міністерства оборони).

У жовтні 1852 р. Микола І наказав: «Від споруджуваного Брест-Литовського шосе (нині пр. Перемоги) зробити нову гілку шосе до Кадетського корпусу паралельно головному фасаду будівлі і далі, по запланованій тут вулиці. Для з'єднання Брест-Литовського шосе з Набережною і Подолом, продовжити вищевказану вулицю від Кадетського корпусу до перетину з Житомирської вулицею. В долині, в якій протікає р. Либідь, утворити біля корпусу Кадетський гай і ставок, огороджений з двох боків насипами вздовж новобудованого Кадетського і Брестського шосе, а з інших двох сторін води ставка обмежити правильними берегами. Загальна площа земельної ділянки, отриманого Кадетським корпусом склала понад 310 га й простягалась на весь мікрорайон.

Перших своїх вихованців Корпус прийняв 1852 року. У 1852–1857 роках він розміщувався у приміщенні, де пізніше була Перша гімназія, а у 1857 році Корпус переїхав у власне приміщення на Кадетському шосе (нині — Повітрофлотський проспект, 6), збудоване за проектом архітектора Івана Штрома (Н-подібна будівля).

1917 р. за часів Центральної Ради корпус продовжував свою діяльність, але вже як гімназія. З 1 вересня 1917 р. в гімназії розпочався новий навчальний рік, який позначився бурхливими подіями – мітингами, страйками, дуелями між вихованцями. У жовтні 1917 й січні 1918 р. кадети брали участь у вуличних боях проти більшовиків. Під час повстання на заводі „Арсенал” червоногвардійці Головних залізничних майстерень (що знаходились поруч з Корпусом) пограбували навчальний заклад, забравши серед іншого всю наявну стрілецьку зброю і гармати.

Після приходу до влади в Україні гетьмана П.Скоропадського наказом міністра народної освіти від 15 травня 1918 р. О. Семашкевича відновили на посаді директора Київської св. Володимира гімназії. У цей час тут налічувалося за списком 528 штатних (бюджетних) і 105 своєкоштних учнів, проте у відпустці перебувало 463 штатні й 98 своєкоштних юнаків.

У своїх спогадах П. Скоропадський відзначає позитивну роль кадетських корпусів у справі фізичного й духовного виховання юнаків. Він підкреслює, що виховна робота в корпусах стояла на вищому рівні, ніж у закладах міністерства народної освіти. Гетьман своїм наказом відновив в Україні Кадетські корпуси. Почалася українізація навчального закладу, зокрема всі накази по корпусу стали видавати українською мовою. За Гетьманату знову налагодилася нормальна робота навчального закладу. У корпусі було організовано чергування старшин.

Після перемоги антигетьманського повстання до влади в Україні прийшла Директорія. І хоча формально Кадетський корпус у Києві діяв і далі, але становище кадетів погіршилось. Учнів довелося розпустити по домівках, а в будинку Кадетського корпусу розташувалися вояки Армії УНР. У вересні 1919 р. Київ зайняла російська Добровольча армія А. Денікіна. Частина кадетів увійшла до її лав.

Під час загального відступу Добровольчої армії восени – взимку 1919 р. було вирішено евакуювати Київський кадетський корпус до Одеси. Крім кадетів Одеського, там навчалися також кадети Полоцького кадетського корпусу. Зведені разом три Кадетські корпуси проіснували аж до еміграції білогвардійсього руху з Одеси закордон.

У 1920–1941 рр. у колишній будівлі Кадетського корпусу в Києві розмістили піхотну школу РСЧА, яка згодом дістала назву 5-ї Київської.

Під час оборони міста восени 1941 р. увесь склад школи загинув. За німецької окупації будівлю використовували як казарму Вермахту.

На початку 1943 р.після чергового бомбардування Києва радянською авіацією приміщення Кадетського корпусу часткового було зруйновано.

Відбудовано на початку 1950-х рр. З того часу там містився штаб Київського військового округу. Кадетський Гай було вирублено під забудови, а ставок, разом з руслом річки Либідь осушили й перевели в колектор.

З 1991 р. в історичному будинку Київського кадетського корпусу знаходиться – Міністерство оборони України.


Керівники навчального закладуРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Кадетские корпуса XIX — нач. ХХ вв. : украинское измерение (система обучения и воспитания) / А. Г. Барадачев, В. В. Цыбулькин, Л. Н. Рожен; Фонд ветеранов внешней разведки. — К. : Преса України, 2012. — 272 с.: ил. (рос.)
  • Дубинский В., Аустрин Г. Владимирский Киевский кадетский корпус // Военная быль. — 1967. — № 83. — январь. (рос.)
  • Политанский А., Стацевич А. Владимирский Киевский кадетский корпус: Киев — Одесса — Панчево — Сисак — Сараево // Кадетская перекличка. — 1975. — № 13. (рос.)

ПосиланняРедагувати