Кирило II (митрополит Київський)
Кирило II (рік народження невідомий — †21 листопада 1281) — митрополит Київський і всієї Русі (бл. 1243–1281), визначний релігійний та політичний діяч XIII століття. Один із перших митрополитів, діяльність якого охоплює і Київ, і Володимир-на-Клязьмі, і який у складних умовах монгольського ярма прагнув зберегти єдність Руської церкви.
| Кирило II | |
|---|---|
| Народився | 13 століття  |
| Помер | 6 грудня 1280 Переславль-Залєський, Велике князівство Володимирське |
| Поховання | Софійський собор |
| Країна | Велике князівство Володимирське |
| Діяльність | священник |
| Знання мов | давньоруська і російська |
| Суспільний стан | духовенство |
| Посада | митрополит і Митрополит Київський і всієї Русі[d] |
Плутанина з порядковим номером
ред.Митрополит Кирило (1224–1233) вважається Кирилом I, а його наступник згаданий у цій статті (1240-ві – 1281) — Кирилом II. Однак згадки про іншого передмонгольського Кирила викликали гіпотезу про ще одного митрополита, що іноді призводить до помилкової нумерації: Кирила 1224–1233 називають II, а поточного — III. Попри це, офіційні церковні списки та більшість істориків дотримуються традиційної схеми I і II.
Походження і рання діяльність
ред.Уперше згадується в Галицько-Волинському літописі під 1241 роком як "печатник" (канцлер) князя Данила Галицького. У цей період Кирило виконував не лише адміністративні функції, а й, за свідченням літопису, очолював військо Данила, що вказує на його виняткову довіру з боку князя та широкий спектр повноважень.
Становлення як митрополита
ред.Близько 1243 року літопис уже називає Кирила митрополитом, хоча офіційне висвячення відбулося пізніше. У 1247 році Кирило вирушив до Нікеї (де тоді перебував Константинопольський патріархат у вигнанні) і був висвячений патріархом Мануїлом II.
Цей крок був важливим з огляду на те, що Київська митрополія залишалася в юрисдикції Константинополя, а Русь переживала глибоку політичну фрагментацію та тиск з боку Золотої Орди.
Конфлікт з Данилом Галицьким
ред.У 1251 році Кирило розійшовся у поглядах із князем Данилом, імовірно через його зближення з папським престолом та отримання королівської корони з Риму. Кирило, як представник грецького православ’я, не підтримував уніатських тенденцій, що й спричинило розрив.
Унаслідок цього митрополит переїхав до князя Олександра Невського, спочатку до Києва, а згодом — до Владимира-на-Клязьмі, який на той момент фактично став новим політичним центром північно-східної Русі. Кирило залишався там до смерті Олександра у 1264 році.
Загальноруський митрополит
ред.Після смерті Олександра Невського, у 2-й половині 1260-х — 1270-х років, Кирило знову мешкав у Києві, але водночас зберігав авторитет у всій Русі. У літописах цього часу він згадується як загальноруський митрополит, що свідчить про його визнання як духовного лідера не лише в Галицько-Волинських, а й у Володимиро-Суздальських землях.
Ймовірно, саме він стояв за ідеєю заснування єпархії у Сараї — столиці Золотої Орди (1261), що стало проявом прагматичного підходу руської церкви до нових умов співіснування з монгольською владою.
Смерть і поховання
ред.Митрополит Кирило II помер 21 листопада 1281 року в місті Переславль-Залєський (нині місто Ярославської області., РФ). Його тіло спочатку було перевезене до Владимира, а пізніше — до Києва, де він був похований у Софійському соборі, як і його попередники.
Значення
ред.Кирило II був останнім митрополитом XIII століття, який зберігав активну присутність у Києві, перш ніж митрополича кафедра перемістилася на північний схід. Він виступав посередником між різними політичними центрами Русі, намагався балансувати між Галицько-Волинським князівством, Володимиром-на-Клязьмі та Золотою Ордою. Його постать уособлює перехідну епоху Руської церкви — від києвоцентричної традиції до майбутнього московського періоду.
Література та джерела
ред.- КОТЛЯР М. Ф. КИРИЛО ІІ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Лаушкин А. В. Митрополит Кирилл и осмысление ордынского ига во второй половине XIII века // Богословский сборник. — М., 2002. — Вып. 10.
- Макарий (Булгаков), митр. О сочинениях митрополита Киевского Кирилла II // Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. — М., 1995. — Кн. 3