Відкрити головне меню

Петро Акерович (?—?) — руський архієпископ. Згадується в джерелах як учасник Першого Ліонського собору (1245). Розповів присутнім кліриками про монгольську навалу на Русь[1]. Точне походження і приналежність невідомі. Дослідники Степан Томашівський та Володимир Пашуто ототожнювали його із ігуменом Спаса на Берестові, згадуваним Лаврентіївським літописом, ставлеником чернігівського князя Михаїла Всеволодича[1]. Олексій Толочко вважав його ієрархом-ставлеником володимирського князя Ярослава Всеволодича[1], а Ігор Паславський — єпископом Галича, якого князь Данило Галицький вислав до Ліона[2].

Петро Акерович
Народився 13 століття
Помер 13 століття
Діяльність католицький священик
Посада Єпископ і митрополит
Конфесія православ'я

Зміст

БіографіяРедагувати

З 1230 року — ігумен Київського монастиря Спаса на Берестові, співучасник єпископських хіротоній у Соборі Святої Софії, вірогідний автор Київського літописного зведення 1238 p.[3]

1240 року — висвячений на єпископа. Після зруйнування Києва ханом Батиєм та зникненням митрополита Київського Йосифа, Київська Митрополія залишилась без духовної опіки.

У 1240–1245 роках йшла боротьба за Київ між князями Данилом Романовичем та Михайлом Чернігівським. Петро Акерович був обраний Київським митрополитом замість Йосифа з санкції князя Михайла після його повернення до Києва. Був митрополитом Київським у 1242–1246 роках[4]. За тих тяжких умов він не отримав затвердження у патріарха, тим більше, що в той час Константинополь був захоплений хрестоносцями, й там перебував Латинський Константинопольський патріарх. В той же час Данило Галицький висунув свого кандидата на митрополита Київського — Холмського єпископа Кирила.

Влітку 1245 року Петро Акерович, як «Архієпископ Руський», узяв участь у Першому Ліонському соборі. На соборі він розповів його учасникам, зокрема Папі Римському Інокентію IV про погром Руси татарами і перестеріг західньо-європейське суспільство перед грізною небезпекою з боку татар. Метою його візиту був пошук допомоги для порятунку від татарської навали Галицької, Волинської та Київської земель.[5] Після його Папа вислав на Русь та в орду свого легата Джованні Да Плано Карпіні.

Згодом князя Михайла вбили за наказом хана Батия, а митрополита Петра було вигнано з Києва. Русь знаходилася під владою монголів, які віддали Київ князю Ярославу Всеволодичу.

Подальша доля невідома.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Вілкул Т.Л. 2011:188.
  2. Паславський 2013:75-87.
  3. Михаїл, князь Чернігівський. Архів оригіналу за 3 січень 2009. Процитовано 29 квітень 2009. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 лютий 2009. Процитовано 29 квітень 2009. 
  5. Карташев А. В. / Очерки по Истории Русской Церкви / Том I

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати