Відкрити головне меню

Юрій Степанович Кипоренко-Доманський (12 (24) березня 1888(18880324), Харків — 6 серпня 1955, Київ) — український, радянський оперний співак. Унікальний голос Юрія Степановича характеризували як «героїчний тенор». Впродовж сорока трьох років активної театральної діяльності, співпрацював з такими знаменитостями як Марія Заньковецька, Федір Шаляпін, грав на одній сцені з усіма провідними діячами тогочасного українського оперного мистецтва.

Юрій Степанович Кипоренко-Доманський
Зображення
Основна інформація
Дата народження 12 (24) березня 1888(1888-03-24)
Місце народження Харків
Дата смерті 6 серпня 1955(1955-08-06) (67 років)
Місце смерті Київ
Громадянство Російська імперія і СРСР
Професії співак, оперний співак
Співацький голос тенор
Інструменти вокал
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора
Народний артист УРСР Сталінська премія

БіографіяРедагувати

Народився 12 (24 березня) 1888 року у Харкові в багатодітний родині шевця (з 12-ти дітей половина — померли)[1]. Працював разом з батьком у майстерні.
У 1906 році пристає до мандрівної трупи О.Суходольського, співцем хору.
З цього моменту почалась захоплююча й важка робота в мандрівних театральних колективах, які не мали власного приміщення і працювали, гастролюючи імперією. Тут Юрій Степанович знайшов друзів, зустрів свою дружину, пізнав всі куточки країни, набув досвід та «отримав щеплення» від сухого академізму, на який часто страждали забезпечені всіма благами актори респектабельних театрів.

На запрошення С. Зіміна, у 1912 році Кипоренко-Доманський залишився (по завершенню гастролей трупи Д. Гайдамаки) у Москві та підписав контракт з приватним оперним театром московського антрепренера. Співпраця тривала до 1917 року. Тут співак долучив до свого репертуару партії з творів класичних європейських та російських композиторів, як-от: Верді, Пуччіні, Ґюно, Ваґнер, Мейєрбер, Чайковський, Римський-Корсаков, Мусоргський та ін.
До 1916 року бере уроки у проф. Лапинського, безкоштовно, на запрошення останнього.

Деякий час після жовтневого перевороту Ю. Кипоренко-Доманський працює в націоналізованому театрі під орудою Ф. Комісаржевського. 1919 року керівник театру емігрував, за тим послідували два важкі сезони в «глибинці» — Саратові та Ростові-на Дону. Після них, повернення в Харків було справді жаданим.

В Україні починається надзвичайно насичена робота в столиці, Одесі, Києві (1922—1941). Це й прем'єри, й постійні запрошення на гастролі. Лише три сезони пан Юрій проводить поза трикутником Харків-Одеса-Київ: один в Сибіру, один в Грузії та останній на навчанні в Італії.

За свідченнями солістки Одеської опери Мелітіни Лозинської, в середині 1930-х років італійський педагог Карло Баррера консультував одеських співаків, серед яких, зокрема і Юрія Кипоренка-Доманського. На запитання про голос Юрія Степановича Баррера відповів так: «У нього не драматичний, а унікальний, рідкісний голос — героїчний тенор». І додав: «Таких нема в сучасній Італії».[2][3][4]

Після нападу з боку Німеччини та її союзників на Радянський Союз, Кипоренко-Доманський та інші актори командировані до Тбілісі, де виступають як в опері, так і на симфонічних концертах (концерти в фонд фронту та на користь родин загиблих вояків).

 
Могила Юрія Кипоренко-Доманського

1942 року «українська група» у грузинській столиці вшанувала пам'ять композитора Миколи Лисенка (100 років від дня народження). В концерті брали участь митці обох народів.
Весною 1944 року пан Юрій з іншими артистами повернувся в Київ.
Брав участь у концертах в розташуваннях бойових частин.

Завершив активну роботу в Київський опері весною 1949 року прем'єрною постановкою Івана Сусаніна.
Працював у Київській консерваторії, періодично мав виступи на збірних та сольних концертах, епізодичні вистави на сценах Києва, Харкова, Львова, Одеси, Свердловська та ін.

Помер у 67-літньому віці, 6 серпня 1955 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Критики порівнювали голос Кипоренко-Доманського з голосами А. Мазіні, Ф. Таманьо, І. Єршова. Його репертуар становили 116 партій[5]. Деяки його записи включено в антологію «Золоті голоси України» (1970).

Дивним чином, творчість Кипоренко-Доманського не пропагувалася в СРСР. Він не мав достатньо (як для артиста такого рівня) записів та радіовиступів[1], створені 1945-го року в Німеччині грамзаписи так і не були перевидані[6].

Творчий шляхРедагувати

Сезони Театральна трупа Географія виступів Ролі (лише нові) та вистави
1906—1908 трупа О. Суходольського Андрій, Запорожець за Дунаєм; Петро, Наталка-Полтавка; Левко, Утоплена
1908—1909 трупа І. Шатківського Поволжя, Сибір, Далекий Схід
1909—1910 трупа П. Саксаганського Грицько, Сорочинський ярмарок; Йонтек, Галька; Хома Брут, Вій; Андрій, Катерина
1910 трупа Т. Колісніченка Одеса, Київ грав з М. Кропивницьким у п'єсах Невольник та Пошились у дурні
1910—1912 трупа Д. Гайдамаки Варшава, Москва
1912—1917 театр С. Зіміна Москва Собінін, Іван Сусанін; Радамес, Аїда; Самозванець, Борис Годунов; Фауст; Карл VII, Орлеанська діва
1917—1919 Театр ради робітничих депутатів Москва Лоенгрін; Орест, Орестея
1919—1921 Саратовська опера Поволжя
1922—1923, 1924 Харківська опера Харків, Київ Герман, Пікова дама; Самсон, Самсон і Даліла
1923—1924 Київська опера Київ Тангейзер; Рауль, Гугеноти; Каніо, Паяци
1924 Одеська опера Одеса Отелло; Каварадосі, Тоска; Іоанн Лейденський, Пророк; Садко
1924—1925 Свердловська опера Свердловськ Хозе, Кармен; Андрій, Мазепа
1925—1926 Тіфліська опера Тбілісі
1926—1927, 1928—1931 Одеська опера Одеса, Харків Дженаро, Намисто мадонни; Хлопуша, Орлиний бунт; Андрій, Тарас Бульба; Калаф, Турандот; Максим Беркут, Золотий обруч; Годун, Розлом
1932—1939 Харківська опера Харків, Москва Зіновій, Яблуневий полон; Давидов, Піднята цілина; Матюшенко, Броненосець Потьомкін; Абесалом, Абесалом і Етері
1939—1941 Київська опера Київ Павло, Перекоп; Льонька, В бурю
1941—1944 Тбіліська опера Тбілісі, Єреван участь у концертах, зокрема, до 100-річчя М. Лисенка
1944—1949 Київська опера Київ концертні виступи у Європі: Югославія, Австрія, Берлін

НагородиРедагувати

Заслужений (1932 р.) та Народний (1936) артист УРСР.
Лауреат Державної премії СРСР (?).
Нагорджений орденами Трудового Червоного Прапора (1948, 1951).

ЦікавинкиРедагувати

Батько, Юрія Кипоренка, Степан Павлович, був наділений чудовим тенором та співав у хорі харківського Благовіщенського собору. Молодша сестра, Тетяна, також стала актрисою опери.

Навчався в Харківському музичному училищі лише рік, і був виключений через несплату грошей за навчання.

Більше як сто виступів здійснив Кипоренко-Доманський у ролі Отелло, при цьому мав довгий та щасливий шлюб з колишньою акторкою трупи Дмитра Гайдамаки.
Другу половину прізвища «Доманський» Юрій Степанович отримав від дружини Поліни Олександрівни. Не маючи власних дітей, подружжя виховало прийомного сина, опікувалося онуками.

Юрій Кипоренко став одним з перших радянських співаків, які за кошти держави навчались за кордоном (1927–1928 роки, театр Ла Скала)

МедіаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б ПЕТРЕНКО Микола Достойники української нації // Ярмарок (Суми). 24 вересня 2009. № 39
  2. Арнольд Азрикан и его семья. К столетию со дня рождения выдающегося певца / Валентин Максименко — С. 236
  3. Музыкальная жизнь. Советский композитор, 1989
  4. Иван Тоцкий, Мелитина Лозинская // Два века Одесского городского театра / В. С. Максименко. — Одесса: Астропринт, 2005(рос.)
  5. http://www.biografija.ru/show_bio.aspx?id=60063
  6. ЛИСЕНКО Іван Героічний тенор // Вітчизна (Київ). 1988. № 4. С. 190 196;

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Жадько В.О. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.109,280.
  • Жадько В.О. Український некрополь.-К.,2005.-С.195.