Вікіпедія

Кете Колльвіц

німецька мисткиня (1867-1945)

Кете Колльвіц (нім. Käthe Kollwitz; 8 липня 1867, Кенігсберг — 22 квітня, 1945, Моріцбург біля Дрездена, Саксонія) — німецька художниця, графік і скульпторка зламу XIX—XX століть. Пацифістка.

Кете Колльвіц
нім. Käthe Kollwitz
Ім'я при народженнінім. Käthe Schmidt
Народилася8 липня 1867(1867-07-08)[2][3][…]
Кенігсберг, Східна Пруссія, Північнонімецький союз[5]
Померла22 квітня 1945(1945-04-22)[1][2][…] (77 років)
Моріцбург, Третій Райх[1][6][7]
ПохованняЦентральний цвинтар Фрідріхсфельдеd
Країна Веймарська республіка
 Німецька імперія[8]
Діяльністьхудожниця-граверка, рисувальниця, літографка, художниця-плакатистка, ілюстраторка, скульпторка, автобіограф, дизайнерка, графікеса, художниця, архітектурний кресляр, мисткиня
Галузьритина, малюнок і скульптура
Alma materАкадемія Жуліана і Art Academy Königsbergd
ВчителіЛюдвіг фон Гертеріхd
Відомі учніKate Steinitzd і Marianne Fiedlerd
Знання мовнімецька[2][9]
ЧленствоБерлінська академія мистецтв і Берлінський сецесіон[10]
Напрямокекспресіонізм[11]
Жанрпортрет[6] і фігуративізм[6]
Magnum opusWoman with Dead Childd і Mother with her dead sond
ПартіяСоціал-демократична партія Німеччини
Конфесіялютеранство
РодичіМарія Матрай
Брати, сестриConrad Schmidtd і Lisbeth Sternd
У шлюбі зKarl Kollwitzd[12]
ДітиHans Kollwitzd і Peter Kollwitzd
Нагороди
IMDbID 0464247
Кете Кольвіц
Käthe Kollwitz
Ім'я при народженні Кете Шмідт
Народилася 8 липня 1867(1867-07-08)
Кенігсберг, Східна Пруссія
Померла 22 квітня 1945(1945-04-22) (77 років)
Моріцбург біля Дрездена, Саксонія
Національність Німеччина Німеччина
Громадянство  Веймарська республіка
 Німецька імперія[8]
Жанр Графіка, скульптура
Навчання Академія Жуліана і Art Academy Königsbergd
Вплив німецька готика, експресіонізм
Працювала в містах Берлін
Основні роботи скульптури, графічні цикли

Життєпис

ред.

Народилась у Східній Пруссії, в місті Кенігсберг у Карла (1825—1889) та Катерини Шмідт (1837—1925). Карл вивчав право, але за ліві політичні погляди постраждав і під політичним тиском був вимушений працювати будівничим. Дитинство Кете пройшло в Кенігсберзі, де вона мешкала з батьками з 1867 по 1885 рр. З 1881 року почала опановувати художні техніки у гравера Рудольфа Мауера, живопис та гравюру у художника Густава Науджока. Перші графічні твори Кете належать до 1885-86 рр.

Художнє навчання продовжила в Берліні, але повернулася до Кенігсберга, де навчалася в місцевій художній академії. Перебралася до Мюнхена, де навчалася до 1889 р. (її вчитель — Людвіг фон Гертеріх). Серед художніх авторитетів молодої художниці — символіст-віртуоз, салонний художник Макс Клінгер.

1891 року вступила в шлюб з Карлом Кольвіцем, лікарем, що отримав посаду в робітничій касі, і пара оселилася в північному районі Берліна, де мешкали представники прусського пролетаріату, найбільш пригнобленого в тогочасній країні. Там Кольвіци мешкали багато років, Кете народила двох синів. Тож Кете Кольвіц добре знала драматичне життя бідняцького району.

Графічний цикл «Повстання ткачів»

ред.
 
Автопортрет, дереворит 1923 р.
 
«Біля воріт магнатського парку», 1897, серія «Повстання ткачів»

У лютому 1893 р. Кете Кольвіц бачила генеральну репетицію п'єси Гауптмана «Ткачі». Гостросоціальна вистава про стан пригноблених була такою сміливою, що поліція Берліна заборонила театру її публічний показ і твір зняли з репертуару. Кольвіц, під враженням від вистави і її цензурної заборони, розпочала новий графічний цикл, що став і продовженням забороненої вистави, і ілюстраціями до драми Гауптмана. Кольвіц почала самостійно вивчати тему і як історичний свідок, і як художниця. Праця над серією розтяглася на п'ять років (1893—1898). Чотири роки вона витратила на підготовку, бо недостатньо знала техніку офорту. Перші аркуші серії виконані в техніці чорно-білої літографії, останні — в техніці офорту. Майстриня йде за сюжетом, назви аркушів кажуть самі за себе:

  • «Нужда»
  • «Смерть жінки-матері»
  • «Нарада»
  • «Хода зі скаргою»
  • «Штурм» (штурм вілли фабриканта або «Біля воріт магнатського парку»)
  • «Поразка» або «Кінець».

Їх проблеми — голодні діти, хвороби і смерть близьких, сироти, безгрошів'я, відчай.

 
Кайзер Вільгельм II

Майстриня в серії подає саме тих, кого і довічно будуть утримувати в пазурах трагедії невдах, що бідкаються поза ґратами приватних парків багатіїв. В її аркуші «Біля воріт парку» розгнівані, доведені до відчаю повсталі грюкають у зачинену браму, викопують бруківку, беруться до штурму заміської резиденції фабриканта, що не побажав вислухати знедолених. Аркуш ясно подав політичні позиції Кольвіц, її прихильність в непримиренному конфлікті сторін.

Вагання мисткині викликав кінець серії. Вона навіть намагалася створити символічний аркуш з величною жінкою-алегорією з мечем над закривавленою постаттю Христа. Той уособлював собою народ Німеччини, аркуш же мав на меті — можливу суспільну згоду гнобителів і пригноблених. Алегорія, що вийшла штучною і нещирою, настільки контрастувала з суворим, гнівним реалізмом серії, що художниця відкинула її. В остаточну серію вона її не подала.

Кете Кольвіц насмілилися показати остаточну серію з шести аркушів «Повстання ткачів» на виставці 1898 року в Берліні. Художник Адольф Менцель був настільки вражений гравюрами молодої мисткині, що запропонував дати їй малу золоту медаль. На заваді став сам кайзер Вільгельм II Гогенцоллерн, що побачив в аркушах справжню небезпеку для престижу його держави, та для тогочасного мистецтва. Влучно сказав навіть про портрет і особу кайзера якийсь французький генерал — «То не портрет, то — наказ про війну».

Лихі десятиліття

ред.
 
Волонтери. Дереворит, 1923 р.

Кете Кольвіц не належала до конкретних політичних партій, але її політичні позиції були близькі до соціал-демократії. На події політичного убивства Карла Лібкнехта вона відгукнулася гравюрами. Відправила на фронт старшого сина Петера і пережила його смерть. Її антивоєнні позиції після цього тільки зміцніли. З 1910 років мисткиня навернулася до скульптури, де головними темами стануть материнство та відчай матерів, що пережили смерть власних дітей. Її стилістика наближена до стилю німецького скульптора Ернста Барлаха. У роки німецької революції і зречення від влади Вільгельма II — Кете Кольвіц оберуть професором, вона стане першою жінкою-художником в Пруській академії мистецтв. Посаду професора вона вимушено покине після приходу до влади німецьких фашистів у 1933 р.

У роки влади нацистів твори художниці були викинуті зі збірок Прусської академії мистецтв, а решта — заборонена для показу.

Останні роки

ред.

Кете Кольвіц доживала віку в Саксонії. Притулок їй надав князь Ернст Генріх Саксонський. Вона мешкала в містечку Моріцбург біля Дрездена, де і померла наприкінці Другої світової війни.

У Німеччині засновано три музеї Кете Кольвіц — у містах Кельні, Дрездені та Берліні.

Художня манера

ред.
 
К. Кольвіц. «Мати оплакує смерть сина», («П'єта»)

Ліві погляди майстрині зміцніли в північному районі Берліна, де мешкав пролетаріату. Наприкінці 1930-х Кете Кольвіц була занадто стара і скептична, щоби дати себе обдурити і підпасти під впливи націонал-соціалістів Гітлера та змінити власні переконання. Німецька дійсність з її кричущими протиріччями, руйнівними змінами політичних курсів різних політиків — не давала підстав для оптимізму.

Мистецтво Кете Кольвіц було досить далеким від позитиву та гедонізму, бо вона була свідком багатьох політичних катастроф і смертей (придушення повстань, поразки Німеччини в Першій світовій війні (пережила смерть власного сина на фронті), знала розчарування в соціальних експериментах, повоєнну політичну і економічну депресію між двома світовими війнами. Але Кете Кольвіц серед тих, хто не емігрував з країни. Вона — майстер антивоєнного спрямування, яке могли розцінити як антипатріотизм на хвилі німецького націоналізму. Вона — особа драматичного світогляду при збереженні гуманістичних ідеалів і співчуття до пригноблених, що не переходила межі і не впадала у повну зневіру чи мізерабілізм. Кете Кольвіц належала до групи Вільний сецесіон, що виділилася в 1914 році з Берлінського сецесіону та проіснував до 1924 року.

Пам'ять

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Кольвиц Кете // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Käthe Kollwitz
  4. ↑ Käthe Kollwitz — 2008.
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118564943 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ а б в Artnet — 1998.
  7. ↑ Архів образотворчого мистецтва (Чехія)
  8. ↑ а б Museum of Modern Art online collection
  9. ↑ CONOR.Sl
  10. ↑ https://sammlung.staedelmuseum.de/de/person/berliner-secession
  11. ↑ Blumberg N. Encyclopædia Britannica
  12. ↑ https://www.kollwitz.de/biografie

Джерела

ред.
  • Сто офортов 16-19 веков из собрания Гос. Єрмитажа, «Сов.художник» Л.-М, 1964
  • С. Пророкова. «Кэте Кольвиц». Жизнь замечательных людей, М.: Молодая гвардия, 1967
  • Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Отто Нагель. «Кэте Кольвиц». М.: Изобразительное Искусство, 1971
  • Сборник статей «Западно-европейское искусство второй половині 19 века» (В. Турова, статья «Три серии Кете Кольвиц», с. 189—204), М, «Искусство», 1975
  • Кэте Кольвиц. «Дневники, письма, воспоминания современников», 1980,
  • Andreas Benz (Psychoanalytiker): Es gibt auch ein Leben vor dem Tod. Zu Käthe Kollwitz. In: Der Überlebenskünstler: Drei Inszenierungen zur Überwindung eines Traumas. Europäische Verlagsanstalt, Hamburg 1997, ISBN 3-434-46233-3
  • Martin Fritsch (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Zeichnung, Grafik, Plastik. Bestandskatalog des Käthe-Kollwitz-Museums Berlin. Seemann, Leipzig 1999, ISBN 3-86502-036-4
  • Martin Fritsch (Hrsg.): Hommage an, Homage to Käthe Kollwitz. Seemann, Leipzig 2005, ISBN 3-86502-117-4
  • Lorenz Grimoni (Hrsg.): Käthe Kollwitz — Königsberger Jahre. Einflüsse und Wirkungen. Verlag der Kunst, Husum 2007, ISBN 978-3-86530-100-0
  • Alexandra von dem Knesebeck: Käthe Kollwitz. Werkverzeichnis der Graphik, Neubearbeitung des Verzeichnisses von August Klipstein, publiziert 1955. 2 Bände, Bern 2002, ISBN 978-3-85773-040-5
  • Lenka von Koerber: Erlebtes mit Käthe Kollwitz (Berlin, 1957)
  • Hans Kollwitz (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Tagebuchblätter und Briefe (Berlin, 1948)
  • Fritz Schmalenbach: Käthe Kollwitz. Langewiesche, Königstein 1965, ISBN 3-7845-2671-3
  • Werner Schmidt (Kunsthistoriker) (Hrsg.): Die Kollwitz-Sammlung des Dresdner Kupferstichkabinetts. Graphik und Zeichnungen 1890—1912. DuMont, Köln 1988, ISBN 3-7701-2297-6
  • Ute Seiderer: Between Minor Sculpture and Promethean Creativity. Käthe Kollwitz and Berlin's Women Sculptors in the Discourse on Intellectual Motherhood and the Myth of Masculinity, in: Practicing Modernity. Female Creativity in the Weimar Republic, hg. v. Christiane Schönfeld, Königshausen & Neumann, Würzburg, 2006, S. 89-119, ISBN 3-8260-3241-1
  • Ursula Trüper: Leider war ich ein Mädchen. Über Käthe Kollwitz. Edition Nautilus, Hamburg 2001, ISBN 3-89401-370-2

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кете_Колльвіц&oldid=43175059