Карабіне́р (фр. carabinier) — солдат-стрілець у піхоті і кінноті, озброєний карабіном. Існували у Західної Європи і Російської імперії до середини XIX століття.

Наполеонівский карабінер 1812 року.
Російські піші карабінери Єгерського Лейб-гвардії полка, 1812 р.

В Італії, Молдавії і Чилі карабінерами називають жандармів.

ІсторіяРедагувати

Кінні карабінериРедагувати

Попередниками карабінерів як кінних стрільців були кінні аркебузири. Вояки під назвою «карабени» (фр. carabins) з'являються в XV столітті в Іспанії: то були вершники і піхотинці, набрані переважно з басків. Були озброєні палашами, пістолями і довгими (1 м завдовжки) рушницями (escopettes), захисне спорядження складалося з кіраси, шолома і великої залізної рукавички (gantelet). У битві карабени шикувалися на флангах легкої кінноти у кілька шеренг і при зав'язці бою підскакували до противника на 100—200 кроків, давали залп з пищалей пошеренгово і відходили за кінноту. У Франції король Генріх IV зробив спробу впровадити карабенів у французьку армію і навіть зарахував одну з рот карабенів до королівської гвардії. У 1643 р. за Людовика XIII сформовано 12 полків карабенів, однак, в 1684 р. Людовик XIV замінив їх драгунами[1][2]. Від назви цього роду військ походить слово «карабін» — назва короткої рушниці, що використовувалася кавалеристами[3][4].

У французькій армії з 1679 року найменування карабінерів отримують найкращі стрільці в кавалерійських ротах. Надалі у всіх кавалерійських полках створюються карабінерні роти, які за відзнаку в битві під Неервінденом в 1693 році були зведені в корпус королівських карабінерів у складі 5 бригад по 10 ескадронів кожна. Станом на початок Революції у Франції було 2 карабінерних полки. У революційних військах карабінери становили окрему роту в кожному полку. У наполеонівській армії карабінерні полки мало чим відрізнялися від кірасирів, мавши тільки легше озброєння і спорядження.

Наприкінці XVI ст. — початку XVII ст. карабінери з'являються також в Австрії, на початку XVIII ст. — у Пруссії.

У Російській армії карабінери ведуть свою історію з 1763 року, коли 6 кінногренадерських і 13 драгунських полків перетворюють на карабінерні. Полки кінних карабінерів проіснували в Росії до 1796 року, після чого імператор Павло I переформував 6 з них у драгунські, решту — в кірасирські. Втім, у 1803 році найменування «карабінер» повертається в кінноту, але вже вживається для позначення 4 добірних стрільців у кожному кавалерійському взводі, озброєних штуцерами[5] (які у французькій мові були відомі як carabines).

Піші карабінериРедагувати

У 1815 році назву «карабінерних» отримують за відзнаку в боях з Наполеоном кілька єгерських полків, крім того, у всіх єгерських полках 1-ші роти також стали називатися карабінерними. Таким чином, карабінери в легкій піхоті стали відповідати гренадерам у лінійній. Обмундирування карабінерів збігалося з гренадерським, відрізняючись тільки чорною амуніцією. У 1857 році карабінерні полки зникають і в піхоті, бувши перейменовані в гренадерські. Поряд з цим, за Миколи I існували ще навчальні карабінерні полки, які готували унтер-офіцерів і музикантів (у 1856 році замінені навчальними стройовими полками, а надалі окремими стройовими батальйонами)[6][5].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Карабены // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  2. Карабены // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  3. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  4. Carbine. Merriam-Webster Online Dictionary. Архів оригіналу за 26 вересня 2018. Процитовано 26 вересня 2018. 
  5. а б Карабинеры // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  6. Карабинеры // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела та літератураРедагувати